Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні

— Авжеж ні.

— Отож, я вважаю, що нашій суперечці якнайшвидше покладе край розповідь Ерагона, а ми уважно її вислухаємо й уже тоді будемо вирішувати, що його робити.

— Не впевнений, що це зможе покласти край суперечці, проте радо вислухаю Вершника, — погоджуючись, кивнув король Орин.

— Тоді не будемо гаяти жодної хвилини, — мовила Насуада. — Давайте послухаємо розповідь Ерагона, адже він зараз тут саме для цього.

Потому юнак відчув на собі чотири сповнених цікавості погляди. Він важко зітхнув і врешті-решт почав:

— Нехай усе, що я зараз вам розповім, залишиться таємницею. Я чудово розумію, що не можу просити ані вас, королю Орине, ані вас, леді Насуадо, тримати цю таємницю глибоко в серці аж до смерті, проте благаю зробити саме так, бо якщо мою історію почують чужі вуха, це може спричинити велике лихо.

— Королю недовго бути королем, якщо він не цінуватиме мовчання, — сказав на те Орин.

Почувши таку відповідь, Ерагон без жодних вагань розповів усе, що сталося з ним у Хелгрінді, а також про те, як він дістався до табору варденів. Арія натомість додала від себе лише кілька слів, підтвердивши, що Вершник розказав щиру правду, й трохи докладніше описала битву з патрулем Галбаторікса.

Після цього в наметі запанувала мертва тиша, бо Орин і Насуада непорушно сиділи на своїх стільцях і тільки здивовано кліпали очима. Вершник тим часом почувався ніби в дитинстві, коли йому доводилося сидіти перед мовчазним Герроу й чекати на своє покарання за те, що він зробив на фермі якусь шкоду.

Урешті-решт Насуада розправила свою сукню, зиркнула на Орина, який і досі виглядав неабияк спантеличеним, і мовила:

— Король Орин може бути іншої думки, і якщо це справді так, то я готова вислухати всі його пояснення, проте особисто я вважаю, що ти вчинив правильно, Вершнику!

— Я також, — ледь чутно вимовив Орин, дуже всіх здивувавши.

— Справді? — полегшено зітхнув Ерагон. — Я дуже не хотів здаватися вам легковажним і страшенно радий, що ви зрозуміли, чому я зберіг життя Слоуну. Тим не менше, це геть не применшує моєї провини, і я хотів би почути, чому ви вирішили не накладати на мене покарання?

Король Орин глянув на Вершника спідлоба.

— Чому? — відповів він. — Усі мають дотримуватись закону. А якби ти вирішив стати катом Слоуна, то взяв би на себе повноваження, якими молодіємо тільки ми з Насуадою. Адже той, хто наважується вирішувати, кому жити, а кому померти, уже не підкоряється законам, а сам встановлює їх. І як би великодушно це не виглядало, ми навряд чи схвалили б твій самовільний учинок. Зрозумій, Насуада і я підкоряємось лише одному володарю, перед яким навіть королі мають ставати на коліна. Ми підкоряємось Ангварду в його царстві безкінечного сяйва. Ми підкоряємось Сірому Чоловікові на сірому коні. Смерті… І ми б могли бути найжорстокішими тиранами за всю історію, проте свого часу нам доведеться перед ним відповідати… Відповідати йому, але не тобі. Нам не потрібен іще один Галбаторікс… — із цими словами на вустах Орина з'явилася багатостраждальна посмішка. — Розумієш мене, Ерагоне? Ти такий небезпечний, що ми змушені сказати тобі про це прямо, й дуже сподіваємось, що тебе не цікавить влада, якою б привабливою вона не була…

Потому король Орин поклав голову на руки й замислено глянув на складки свого вбрання.

— Я сказав навіть більше, ніж збирався… — продовжив він за якусь мить. — Гадаю, тепер ніхто не питатиме, чому я погодився з думкою Насуади. Ти мав рацію, пощадивши Слоуна в Хелгрінді. А якби ти вбив беззахисного старого, піддавшись спокусі помсти, це було б куди гірше.

Насуада ствердно кивнула:

— Правильно сказано.

Кільканадцять останніх хвилин дівчина слухала Орина з дуже дивним виразом на обличчі, тож було геть незрозуміло, якої саме гадки вона про все, що відбувалося.

За мить король Орин і Насуада стали розпитувати Вершника, які саме закляття він наклав на Слоуна, й укотре прохали переповісти пригоди, що їх йому довелось пережити під час повернення до табору. Запитань було ціле море, тож невдовзі дівчина наказала принести до намету тацю з холодним сидром, фруктами та пирогами з м'ясом. Побачивши, як ласо проковтнула слину Сапфіра, Насуада була змушена ще раз покликати слуг, і незабаром ті повернулися зі стегном бика. Орин і Насуада ставили все нові й нові запитання, а поки Ерагон відповідав, ласували харчами. Тим часом Ерагонові їсти було ніколи — він насилу встиг зробити кілька ковтків сидру, щоб промочити собі горло.

Урешті-решт король Орин розпрощався з усіма присутніми й пішов перевіряти бойову готовність своєї кавалерії. За ним швиденько вискочила й Арія, пояснивши, що їй слід зв'язатися з королевою Ісланзаді, а також «нагріти барильце води, щоб змити із себе пісок і набути нормального вигляду».

— Щось я не дуже впевнено почуваюсь, — мовила Арія, перш ніж вийти з намету, — коли в мене немає китичок на вухах, а очі круглі, ніби дві монети.

Залишившись на самоті з Ерагоном та Сапфірою, Насуада полегшено зітхнула й поклала голову на спинку стільця. Вершник був ошелешений тим, як втомлено вона виглядала. Її жвавість і непосидючість безслідно зникли, а в очах уже не було колишнього вогника. Схоже було на те, що дівчина вже давно намагається виглядати значно сильнішою, ніж є насправді, щоб не спокушати своїх ворогів і підтримати бойовий дух повстанської армії.

— Ти захворіла? — спитався обережно Ерагон.

Насуада кивнула на свої руки:

— Не зовсім. Але одужання триває довше, ніж я думала… А часом мені взагалі дуже кепсько.

— Якщо хочеш, я можу…

— Ні, — миттю урвала його Насуада. — Дякую, проте навіть не намагайся мене вмовити. Одне з головних правил випробування довгими ножами полягає в тому, що треба дозволити ранам загоїтись самим, без використання магії. В інакшому разі в мого суперника будуть підстави стверджувати, що я не витримала болю порізів.

— Але ж це варварство!

На вустах дівчини заграла легенька посмішка:

— Можливо, але тепер, коли я витримала такий нелюдський біль і все незабаром має скінчитися, буде дуже безглуздо здатись.

— А якщо твої рани не загояться й почнуть гнити?

— Тоді я сповна заплачу за свою помилку, але навряд чи мене спіткає таке лихо, адже за мною наглядає Анжела. Вона чудово знає всі лікарські рослини й зможе назвати тобі справжнє ім'я кожної травинки в Алагезії, торкнувшись кінчиками пальців одного-єдиного листочка.

По цих словах Сапфіра солодко позіхнула, діставши нижньою щелепою долівки, а горішньою ледь не зламавши поперечину, на