Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

Від згадки, що Дамблдор так високо цінує його думку, Гаррі запік сором за те, що він не виконав завдання й не здобув спогадів про горокракси; він ніяково засовався на стільці, коли Дамблдор підніс першу пляшечку до світла й оглянув її.

- Маю надію, ти ще не втомився занурюватися в пам’ять інших, бо ці два спогади дуже дивні, - сказав він. - Перший належить старезній ельфині-домовичці на ім’я Гокі. Перш ніж побачимо свідчення Гокі, я мушу коротенько розповісти, як Лорд Волдеморт покинув Гоґвортс.

Він закінчив сьомий клас, отримавши на всіх іспитах, як ти, мабуть, здогадуєшся, найвищі оцінки. Його однокласники вирішували, який їм обирати фах після закінчення Гоґвортсу. Майже всі чекали від Тома Редла, старости гуртожитку, старости школи, володаря нагороди за особливі заслуги перед школою, чогось визначного. Я знаю, що деякі вчителі, серед них був і професор Слизоріг, припускали, що він почне працювати в Міністерстві магії, пропонували йому влаштувати потрібні зустрічі, допомогти встановити контакти з відповідними людьми. Він відмовився від усіх цих пропозицій. Невдовзі наш учительський склад отримав звістку, що він влаштувався на роботу в крамницю «Борджин і Беркс».

- «Борджин і Беркс»? - перепитав спантеличений Гаррі.

- «Борджин і Беркс», - спокійно повторив Дамблдор. - Думаю, ти зрозумієш, чим його привабило це місце, коли ми зануримося в спогади Гокі. Але не цю роботу хотів спершу обрати для себе Волдеморт. Навряд чи тоді про це хтось знав... мені одному з небагатьох розповів тодішній директор... Волдеморт спочатку звертався до професора Діпіта з проханням залишитися в Гоґвортсі вчителем.

- Він хотів залишитися тут? Чому? - ще більше здивувався Гаррі.

- Мабуть, у нього було на те кілька причин, хоч він і не навів професорові Діпіту жодної, - сказав Дамблдор. - По-перше, і це найважливіше, Волдеморт, як я вважаю, був прив’язаний до школи більше, ніж до будь-кого. У Гоґвортсі він був найщасливіший, це було перше і єдине місце, де він почувався вдома.

Гаррі відчув на цих словах певну ніяковість, бо те саме відчував до Гоґвортсу й він.

- По-друге, цей замок - справжнє осердя древньої магії. Волдеморт, безсумнівно, розгадав значно більше його таємниць, аніж більшість учнів, які тут навчалися, проте він відчував, що залишилися ще нерозкриті загадки, невичерпані джерела магії.

А по-третє, як учитель, він би здобув величезну владу і вплив на юних чаклунів та чарівниць. Можливо, він запозичив цю ідею від професора Слизорога, з яким перебував у найкращих стосунках, і на прикладі якого бачив, яку важливу роль може відігравати вчитель. Я й на мить не припускаю, що Волдеморт збирався пробути у Гоґвортсі усе своє життя, але, думаю, що він розглядав школу як чудове місце для вербування поплічників, для створення власної армії.

- Пане директоре, але ж він не отримав цієї посади?

- Не отримав. Професор Діпіт сказав, що у вісімнадцять років Волдеморт ще занадто молодий для такої роботи, і порадив йому звернутися за кілька років, якщо він не передумає стати вчителем.

- А ви як до цього тоді поставилися, пане директоре? - вагаючись, запитав Гаррі.

- З глибоким занепокоєнням, - відповів Дамблдор. - Я радив Армандові його не брати... я не пояснював йому тих причин, про які розповів тобі, бо професор Діпіт любив Волдеморта й був переконаний у його чесності... та я дуже не хотів, щоб Волдеморт залишився в школі, та ще й з такою владою в руках.

- А якої саме посади він домагався, пане директоре? Який предмет хотів викладати?

Гаррі відчув, що знає відповідь ще до того, як вона злетіла з Дамблдорових вуст.

- Захист від темних мистецтв. Його тоді викладала стара професорка, яку звали Галатея Веселодум і яка пропрацювала в Гоґвортсі майже півстоліття.

Отож Волдеморт влаштувався на роботу в крамницю «Борджин і Беркс», і всі вчителі, які були ним захоплені, бідкалися, яка це втрата, що такий блискучий молодий чаклун працює в якійсь там крамничці. Але Волдеморт не був там звичайним помічником. Чемний, вродливий і розумний, він невдовзі почав виконувати досить особливі завдання, про які може йтися лише в таких закладах, як «Борджин і Беркс», що, як тобі, Гаррі, відомо, спеціалізуються на товарах з незвичайними й могутніми властивостями. Волдемортові партнери посилали його переконувати власників віддавати їм на продаж свої скарби. Виявилося, що він має до цього неабиякий хист.

- Можу собі уявити, - не втримався Гаррі.

- Атож, - погодився Дамблдор, і на його вуста набігла тінь усмішки. - А зараз настав час послухати ельфиню-домовичку Гокі, яка працювала в дуже старої й дуже багатої відьми на ім’я Гепзіба Сміт.

Дамблдор ударив пляшечку чарівною паличкою, щоб з неї вилетів корок, і вилив вируючий спогад у кам’яну чашу.

- Ти перший, Гаррі.

Гаррі встав і нахилився над укритим хвильками сріблястим вмістом сита спогадів. Його обличчя торкнулося поверхні, він провалився в темну порожнечу і приземлився в якійсь вітальні перед гладкущою старою жінкою у вигадливій рудій перуці та яскраво-рожевому комплекті мантій, що спадали хвилями, роблячи її схожою на якийсь розталий морозивний торт. Жінка дивилася в малесеньке прикрашене коштовним камінням дзеркальце й великим пушком рум’янила й так уже червоні щоки, а крихітна старезна ельфиня зашнуровувала на її товстих ногах вузенькі єдвабні пантофлі.

- Швидше, Гокі! - владно звеліла Гепзіба. - Він сказав, що прийде о четвертій, залишилося кілька хвилин, а він не запізнюється ніколи!

Вона заховала пушок у пудреницю, а ельфиня-домовичка випросталася. Своєю головою вона ледве сягала сидіння Гепзібиного крісла, її тонка мов папір шкіра звисала з тіла так само, як і хрустке льняне простирадло, що в нього вона була закутана, наче в тогу.

- Як я виглядаю? - Гепзіба крутила головою, щоб побачити себе в дзеркальці з різних боків.

- Чудово, мадам, - пискнула Гокі.

Гаррі припустив, що в Гокі був записаний у контракті обов’язок брехати у відповідь на такі запитання, бо Гепзібу Сміт аж ніяк не можна було назвати привабливою.

Задзенькав дзвінок біля дверей і ельфиня та її господиня аж підскочили.

- Швидше, Гокі, швидше, він уже тут! - крикнула Гепзіба, й ельфиня подріботіла з кімнати, такої захаращеної різними речами, що важко було уявити, як можна ступити хоч крок і не звалити щонайменше десяток предметів: там були шафи, напхані лакованими скриньками, стелажі, заставлені тисненими золотом книжками, полиці з небесними сферами та глобусами, а також безліч