Екзорцист - Вільям Пітер Блетті

— Що там таке? — запитала Кріс, шукаючи в шафі сукенку. Вона була бавовняна, блакитна. Кріс купила її тиждень тому й начебто повісила в цю шафу.

— Якісь дивні звуки, — відказала Реґана.

— Ага, я знаю. У нас там з’явилися друзі.

Реґана подивилася на неї.

— Як це?

— Білки, сонечку, білки на горищі. — Донька була гидлива й боялася щурів. Навіть мишка могла її злякати.

Пошуки сукні виявилися марними.

— Бачиш, мамо, її тут немає.

— Та бачу. Може, Віллі забрала її разом із брудною білизною.

— Вона зникла.

— Ага, ну то надягни матроску. Вона теж гарна.

Подивившись на денному сеансі в артгаусному кінотеатрі в Джорджтауні «Крихітку Віллі Вінкі» за участю Ширлі Темпл, вони перетнули річку мостом Кі-бридж і завітали вже в Росслин, штат Вірджинія, у ресторан «Гот шопп», де Кріс з’їла салат, а Реґана — суп, дві булочки, смажене курча, полуничний коктейль і чорничний пиріг із шоколадним морозивом. «Куди це все в неї вміщається? — дивувалася Кріс. — У зап’ястки, чи що?» Дитина була тендітна, мов скороминуща надія.

Кріс запалила сигарету і, попиваючи каву, глянула у вікно праворуч на шпилі Джорджтаунського університету, а тоді замислено перевела погляд на оманливо спокійну поверхню Потомаку, що жодним чином не натякала на небезпечно стрімку й потужну течію в глибині річки. Кріс трохи змінила позу. У м’якому надвечірньому світлі річка з її вдаваним спокоєм і непорушністю несподівано вразила її передчуттям чогось запланованого заздалегідь.

Що зачаїлось і очікує.

— Мені дуже сподобалася вечеря, мамо.

Кріс повернулася до Реґани з її щасливою усмішкою і, як це вже нерідко траплялося, аж затамувала дух від непроханого болю, що інколи пронизував її, коли вона несподівано помічала в обличчі доньки риси Говарда. У такі миті вона зазвичай усе звалювала на гру світла. Перевела погляд на тарілку Реґани.

— Так і залишиш пиріг?

Реґана опустила очі.

— Мамо, я перед тим ще з’їла трохи цукерок.

Кріс загасила недопалок і всміхнулася.

— Ну, то поїхали додому, Реґ.

Вони повернулися перед сьомою. Віллі й Карл уже були вдома. Реґана швиденько побігла в дитячу кімнату в підвалі, прагнучи доліпити глиняну пташку для мами. Кріс попрямувала в кухню по сценарій. Віллі там заварювала каву. Мала роздратований і понурий вигляд.

— Ну, Віллі, як воно? Добре відпочили?

— Не питайте. — Віллі вкинула в киплячий кавник яєчну шкаралупу й пучку солі. Вони ходили в кіно — пояснила вона. Їй хотілося подивитися бітлів, але Карл наполіг на артгаусному фільмі про Моцарта.

— Жахіття, — гнівалася Віллі, зменшуючи вогонь у пальнику. — Який кретин!

— Спочуваю тобі. — Кріс засунула сценарій під пахву. — Слухай, Віллі, ти не бачила десь сукенки, яку я купила Реґані минулого тижня? Блакитної, з бавовни?

— Так, бачила в її шафі сьогодні вранці.

— І куди ти її поклала?

— Вона там.

— Може, ти помилково кинула її в брудну білизну?

— Вона там.

— У брудній білизні?

— У шафі.

— Ні, там немає. Я дивилася.

Віллі намірилася відповісти, але тоді стулила губи й нахмурилася. До кухні зайшов Карл.

— Доброго вечора, мадам.

Він рушив до зливальниці налити собі склянку води.

— Чи ти поставив пастки? — запитала Кріс.

— Щурів немає.

— Чи ти їх поставив?

— Поставив, звісно, але горище чисте.

— А як тобі кіно, Карле?

— Цікаве, — відказав він. Його голос, як і обличчя, не виявляв жодної емоції.

Мугикаючи популярну пісеньку бітлів, Кріс почала вже була виходити з кухні, але тоді зненацька обернулася.

Ще одна спроба!

— Чи було тобі важко, Карле, знайти пастки?

Стоячи спиною до неї, Карл відповів:

— Ні, мадам. Не важко.

— О шостій ранку?

— Цілодобовий ринок.

Кріс легенько ляснула себе по чолі, якусь мить дивилася на Карлову спину, а тоді рушила з кухні, ледь чутно бурмочучи:

— Чорт!

Кріс довго розкошувала у ванні, а коли пішла до спальні по халат, знайшла у своїй шафі зниклу сукенку Реґани. Вона валялася зім’ята на дні шафи.

Кріс підняла її. На ній ще були ярлички з крамниці.

Звідки вона тут узялася?

Кріс спробувала пригадати. Того дня, коли купувала сукенку, вона придбала ще дві чи три речі для себе.

«Мабуть, поклала все це разом», — вирішила вона.

Кріс віднесла сукенку в доччину спальню й повісила на плічка в шафі. Узявши руки в боки, роздивилася гардероб Реґани. Гарно. Гарні сукеночки. Атож, Реґ, краще думай про це, а не про татка, що ніколи не пише й не дзвонить.

Відходячи від шафи, вона вдарилася великим пальцем ноги об ніжку письмового столу. О Господи, як боляче! Піднявши ногу й розтираючи пальця, вона помітила, що стіл майже на метр зрушений зі свого місця.

Не дивно, що вона на нього наштовхнулася. То, певно, Віллі посунула стола, чистячи тут пилотягом.

Вона спустилася в кабінет зі сценарієм від свого агента.

На відміну від просторої вітальні з її великими вікнами-еркерами й видом на міст Кі-бридж, що дугою нависав над Потомаком аж до берега Вірджинії, кабінет створював враження якогось загуслого шепотіння багатих дядечок, що ділилися секретами: високий цегляний камін, панелі з вишневого дерева й перехрещені балки з міцної деревини, немовби витесані з якогось давнього розвідного мосту. Єдиними натяками на сучасність у цій кімнаті був модерний бар, довкола якого стояли хромовані стільці із замшевими сидіннями, і кілька барвистих подушок «Марімекко» на м’якому диванчику, де й умостилася Кріс зі сценарієм. Між сторінками був лист від її агента. Вона витягла його й знову перечитала. «Віра, Надія й Милосердя»: фільм із трьох окремих частин, кожна з яких мала інакший акторський склад і режисера. Її частиною була б «Надія». Їй подобалася ця назва. «Дещо нуднувата, — подумала вона, — але вишукана». Мабуть, її змінять на якусь іншу, на кшталт «Року довкола цноти».

Пролунав дзвінок у двері. Берк Деннінґз. Він був самотній і нерідко заскакував до неї. Кріс сумовито всміхнулася й похитала головою, почувши, як він непристойно вилаяв Карла, якого явно зневажав і над яким постійно глумився.

— Ага, привіт, є щось випити? — сердито гаркнув він, заходячи в кімнату, і відразу попрямував до бару, відводячи погляд і не виймаючи рук із кишень пожмаканого дощовика.

Берк сів на стільця біля бару з верткими очима й роздратованим виглядом.

— Знову шукаєш пригод? — запитала Кріс.

— Що ти в біса маєш на увазі? — хмикнув Деннінґз.

— Маєш такий вигляд. — Вона вже його бачила таким, коли вони були разом на зніманні в Лозанні. Першої ночі там Кріс ніяк не могла заснути у фешенебельному готелі з видом на Женевське озеро. Десь після п’ятої ранку вона встала з ліжка, одяглася й вирішила спуститися в хол готелю, сподіваючись