На лезі клинка - Джо Аберкромбі

Хофф впився у старого очима.

— Тому прошу до слова більш компетентну людину — мого колегу із Закритої Ради, архілектора Сульта.

— Слово у Відкритій Раді надається архілекторові Сульту! — прогримів спікер, коли голова Інквізиції граційно спустився з підвищення на викладену плиткою підлогу, приязно усміхаючись повернутим до нього сердитим обличчям.

— Шановні мілорди, — повів він розміреним, мелодійним голосом, доповнюючи слова плавними жестами, — останні сім років із часу нашої славетної перемоги у війні з Гуркулом, ексклюзивна королівська ліцензія на торгівлю у місті Вестпорт належала шановній Гільдії мерсерів.

— І вони добре впорались! — вигукнув лорд Хюґен.

— Вони нам війну виграли! — гаркнув Барезін, гупаючи дужим кулаком по лаві поряд.

— Добре впорались!

— Добре! — долинули вигуки.

Архілектор закивав, чекаючи, поки шум у залі стихне.

— Так, ви праві, — мовив він, відмірюючи кроки, наче танцюрист, в той час як клерки карбували кожне його слово у гросбухи. — Я аж ніяк цього не заперечую. Мерсери добре впорались. — Аж нараз він різко розвернувся — і поли його білої одежі шугнули вгору, а обличчя спотворила гримаса люті. — Добре впорались із ухиленням від королівського податку! — гаркнув він. — Зал в один голос ахнув. — Добре впорались із нехтуванням королівськими законами! — Всі знову ахнули, цього разу голосніше. — Добре впорались із підготовкою державної зради!

У залі почали незадоволено кричати, розмахувати кулаками, скидати на підлогу папери. Одні лютували на галереї для публіки, інші обурювались і кричали з лав перед високим столом. Джезаль озирнувся навколо, не вірячи своїм вухам.

— Як ти смієш, Сульте! — заревів лорд Брок на архілек-тора, який з легкою посмішкою на губах саме повертався назад на підвищення.

— Ми вимагаємо доказів! — заволав лорд Хюґен. — Ми вимагаємо правосуддя!

— Королівського правосуддя! — закричали з глибини залу.

— Ви повинні надати нам докази! — вигукнув Ішер, коли стало трохи тихіше.

Архілектор обсмикнув свою білу одіж, і тонка тканина наче злетіла довкола нього, коли він плавно опустився на стілець.

— Саме це ми і збираємося зробити, лорде Ішер!

З маленьких бічних дверей з лунким гуркотом зняли важкий засув. Лорди і повірені почали крутитись і вставати, щоб побачити, що відбувається. Зала сповнилася шурхотом. Люди на галереї для публіки заглядали за парапет, небезпечно перехиляючись, так їм кортіло все розгледіти. Запала тиша. Джезаль зглитнув слину. У проході за дверима почулось човгання, стукіт і дзенькіт, а тоді з темряви виринула дивна, лиховісна процесія.

Очолював процесію Занд дан Ґлокта, який, як завжди, кульгав і важко спирався на палицю, проте високо тримав голову, а на його порожньому обличчі розпливалася крива, беззуба посмішка. За ним до високого столу з гуркотом і брязкотом човгали троє в’язнів, прикутих одне до одного за руки і за босі ноги. Вони мали вибриті наголо голови і були вдягнені в коричневу мішковину. Одежа грішників розкаянних. Одежа зрадників.

Перший в’язень, зблідлий від жаху, лише облизував губи, водячи очима туди-сюди. Другий, нижчий і трохи ширший, спотикався і волочив за собою ліву ногу, згорбившись і роззявивши рота. Джезаль помітив, як тонка струминка рожевої слини зірвалася з його губи і полетіла на підлогу. Третій в’язень, страшенно худий, з великими темними колами під очима, поволі озирався, витріщаючись і вряди-годи покліпуючи, але явно світу не бачачи. Джезаль враз упізнав чоловіка, котрий ішов за трьома в’язнями: це був кремезний альбінос, що його вони бачили тієї ночі на вулиці. Джезаль почав переминатися з ноги на ногу — йому раптом зробилось холодно і незатишно.

Призначення лави тепер стало зрозумілим. Троє в’язнів опустилися на неї, а альбінос став навколішки і замкнув їхні кайдани на поперечці знизу. У залі стояла цілковита тиша. Кожен погляд був прикутий до каліки-інквізитора і його трьох в’язнів.

— Наше розслідування почалося декілька місяців тому, — мовив архілектор Сульт, безмірно задоволений такою неподільною увагою аудиторії. — Почалося все із простенької помилки у бухгалтерії — не буду вдаватись у подробиці.

Він усміхнувся до Брока, Ішера та Барезіна.

— Я розумію, що всі ви дуже зайняті люди. Хто ж міг тоді подумати, що ця дрібничка заведе нас так далеко? Хто міг припустити, що зрада пустила коріння настільки глибоко?

— Так-так, — нетерпляче сказав лорд-камерґер, відриваючись від кубка. — Інквізиторе Ґлокто, прошу до слова.

Спікер вдарив посохом об плитку.

— Слово у Відкритій Раді надається Занду дан Ґлокті, незалежному інквізитору!

Каліка підвівся, спираючись на палицю, перед високим столом і чемно зачекав, доки клерки відкладуть пера. Здавалося, його взагалі не хвилювала вся серйозність ситуації.

— Постань перед Відкритою Радою, — наказав він першому в’язню.

Наляканий чоловік скочив на ноги, брязкаючи ланцюгами, і витріщився на лордів у першому ряді, облизуючи бліді губи.

— Як тебе звати? — з притиском запитав Ґлокта.

— Салем Ревс.

Джезаль відчув, як йому перехопило подих. Салем Ревс? Він його знав! Його батько колись мав із цим чоловіком справи, і якийсь час він навіть регулярно відвідував їхній маєток! Джезаль роздивлявся наляканого, вибритого наголо зрадника з наростаючим жахом. Він повернувся думками до повненького, гарно вдягненого купця, який завжди сипав жартами. Це був однозначно він. Їхні погляди на мить зустрілися, і Джезаль різко відвернувся. Його батько говорив із цим чоловіком в їхньому передпокої! Тиснув його руку! Обвинувачення у зраді схожі на заразну хворобу — їх можна підхопити, просто знаходячись поряд! Його очі мимоволі повернулися до того невідомого, але водночас страшно знайомого обличчя. Як він, цей виродок, посмів стати зрадником?

— Ти є членом шановної Гільдії мерсерів? — продовжив Ґлокта, глумливо виділивши слово «шановної».

— Раніше був, — пробурмотів Ревс.

— Якою була твоя роль у Гільдії? — Вибритий наголо мерсер відчайдушно озирнувся на присутніх. — Твоя роль? — повторив Ґлокта, цього разу суворіше.

— Я змовився обдурити короля! — викрикнув купець, заламуючи руки.

Залом прокотилась хвиля шоку. Джезаль ковтнув кислувату слину. Він побачив, як Сульт криво всміхається до верховного судді Маровії. Обличчя старого не виражало емоцій, але руки на столі перед ним були міцно стиснуті у кулаки.

— Я вчинив зраду! За гроші! Я займався контрабандою, давав хабарі, брехав… ми всі так робили!

— Всі! — Ґлокта глянув скоса на аудиторію. — А якщо хтось з вас сумнівається у цьому, в нас є гросбухи, документи і рахунки. У Будинку питань для них відведена ціла кімната. Кімната, сповнена таємниць, провин і брехні. — Він повільно похитав головою. — Сумне чтиво, скажу я вам.

— Мені довелося це робити! — зарепетував Ревс. — Мене змусили! Я не мав вибору!

Каліка-інквізитор кинув похмурий погляд на присутніх.

— Звичайно, змусили. Нам відомо, що ти був лише окремою цеглиною цього будинку безчестя. Нещодавно на твоє життя вчинили