Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

Нарешті вони дійшли до замкових сходів, а коли відчинилися великі дубові двері у вимощений плитами просторий вестибюль, їх привітали вибухи сміху, розмови та дзенькіт тарілок і келихів, що долинали з Великої зали. Гаррі хотілося знову накритися плащем-невидимкою, щоб непомітно пробратися до свого місця за довжелезним ґрифіндорським столом (який, на жаль, був найдалі від вестибюлю).

Наче прочитавши ці думки, Снейп сказав:

- Ніяких плащів. Зайди, щоб усі тебе бачили. Ти ж цього й хотів.

Гаррі рішуче пішов у відчинені двері - що завгодно, аби лиш позбутися Снейпа. Велика зала з її чотирма довгими учнівськими столами та вчительським столом на підвищенні була, як завжди, прикрашена свічками, що плавали в повітрі. Тарелі від їхнього світла виблискували й сяяли. Але для Гаррі це все злилося в одну мерехтливу пляму, бо він так швидко йшов, що проскочив гафелпафський стіл перш, ніж його звідти помітили. А коли учні почали зіскакувати з місць, щоб його роздивитися, він уже побачив Рона й Герміону, кинувся вздовж лав і за хвильку втиснувся між ними.

- Де ти... мамонько, що з твоїм обличчям? - витріщився на нього Рон разом з усіма, хто був поблизу.

- А що, щось не так? - здивувався Гаррі, а тоді схопив ложку і придивився до свого викривленого відображення.

- Ти весь у крові! - зойкнула Герміона. - Йди сюди...

Вона підняла чарівну паличку, вимовила «Терґео!», й стерла засохлу кров.

- Дякую, - сказав Гаррі, мацаючи своє вже чисте обличчя. - А як мій ніс?

- Нормально, - стурбовано відповіла Герміона. - А що таке? Гаррі, що сталося? Ми так злякалися!

- Розкажу потім, - спинив її Гаррі. Він прекрасно розумів, що Джіні, Невіл, Дін і Шеймус нашорошили вуха; навіть Майже-Безголовий Нік, ґрифіндорський привид, і той завис над столом, щоб підслухати розмову.

- Але... - не стрималася Герміона.

- Не зараз, Герміоно, - повторив Гаррі похмуро й багатозначно. Він сподівався, що всі вважатимуть, ніби він потрапив у якусь героїчну сутичку, бажано з участю двох-трьох смертежерів і дементора. Та ба - Мелфой рознесе цю ганебну історію по всіх-усюдах, хоч можливість, що більшість ґрифіндорських вух її не почують, усе-таки існувала.

Гаррі потягся повз Рона по курячі ніжки та чіпси, але не встиг узяти, бо страви зникли, а замість них з’явився десерт.

- Ти знову пропустив Сортування, - сказала Герміона, а Рон поліз по великий шоколадний пудинг.

- Капелюх щось цікаве розповідав? - запитав Гаррі, беручи пиріг з мелясою.

- В основному те саме... радив усім єднатися всупереч ворогам... ну, сам знаєш.

- А Дамблдор згадував Волдеморта?

- Ще ні, але ж він завжди виголошує головну промову після бенкету, правда? Лишилося вже небагато.

- Снейп казав, що Геґрід запізнився на бенкет...

- Ти бачив Снейпа? Як це? - насилу проказав Рон, бо його рот був напханий пудингом.

- Нарвався на нього, - ухильно відповів Гаррі.

- Геґрід запізнився всього на кілька хвилин, - повідомила Герміона. - Дивися, Гаррі, він тобі махає.

Гаррі глянув на вчительський стіл і всміхнувся Геґрідові, котрий і справді махав йому рукою. Геґрід так і не навчився поводитися з гідністю професорки Макґонеґел, виховательки ґрифіндорського гуртожитку, яка сиділа поруч з ним, ледве сягаючи головою Геґрідового плеча. Вона дуже несхвально оцінювала надмірну радість його вітання. Гаррі здивовано помітив, що по другий бік від Геґріда сидить учителька віщування, професорка Трелоні; вона зрідка покидала свою кімнатку на вежі, а на бенкетах з приводу початку навчального року він її досі взагалі не бачив. Вона була, як завжди, чудернацька, обвішана блискучим намистом і довжелезними шалями, з очима, побільшеними окулярами до величезного розміру. Гаррі вважав її напівшахрайкою, тому був вражений, коли наприкінці минулого навчального року виявив, що саме вона виголосила пророцтво, яке спонукало Лорда Волдеморта вбити батьків Гаррі й напасти на нього самого. Після цього Гаррі уникав її товариства. На щастя, цього року він уже не вивчатиме віщування. Її великі, як маяки, очі глянули в його бік; він блискавично відвернувся до слизеринського столу. Драко Мелфой жестами розквашував уявного носа, а у відповідь гримів регіт і лунали оплески. Гаррі втупився очима у свій пиріг з мелясою, а в грудях йому знову запекло. Зараз він багато віддав би за змогу зійтися з Мелфоєм віч-на-віч у двобої...

- То що хотів професор Слизоріг? - запитала Герміона.

- Дізнатися, що було в міністерстві, - відповів Гаррі.

- Як і всі тут присутні, - пирхнула Герміона. - Нас про це в поїзді ого як випитували, скажи, Роне?

- Ага, - підтвердив Рон. - Усі хотіли знати, чи ти справді «Обранець»...

- На цю тему ведеться багато розмов навіть між привидами, - втрутився Майже-Безголовий Нік, нахиливши до Гаррі свою напіввідрубану голову. - А я вважаюся таким собі поттерознавцем; усім відомо, що ми в дружніх стосунках. Одначе я завірив спільноту духів, що не витягатиму з тебе зайвої інформації. «Гаррі Поттер знає, що може цілком мені довіряти», - сказав я їм. - «Я краще помру, ніж не виправдаю його довіри».

- Це легко пообіцяти, враховуючи, що ти й так мертвий, - зауважив Рон.

- Ти вкотре доводиш, що маєш чутливість на рівні тупої сокири, - образився Майже-Безголовий Нік, злетів угору й полинув до дальнього кінця ґрифіндорського столу саме тоді, коли за вчительським столом підвівся Дамблдор. Майже миттєво у Великій залі стих гамір і сміх.

- Доброго вам вечора! - побажав він з широкою усмішкою й розкинув руки, ніби хотів усіх обійняти.

- А що в нього з рукою? - зойкнула Герміона.

Не тільки вона це помітила. Дамблдорова права рука й досі була така сама чорна й змертвіла, як і того вечора, коли він прибув забирати Гаррі від Дурслів. По залі пробіг шепіт. Дамблдор, правильно його витлумачивши, тільки засміявся й потрусив пурпурово-золотим рукавом, з якого визирала його ушкоджена правиця.

- Нічого страшного, - безтурботно сказав він. - Отже... нових наших учнів вітаємо, старих наших учнів вітаємо теж! Вас чекає новий рік магічної освіти...

- У нього рука була така ще влітку, - прошепотів Гаррі Герміоні. - Я думав, що він до цього часу її вилікує... або мадам Помфрі йому вилікує.

- Рука наче відмерла, - скривилася Герміона, мовби її нудило.