Зоряний Корсар - Олександр Павлович Бердник
— Чи бачиш ти мене, кохана?
— Бачу, — тремтячим голосом відповіла Гледіс.
— Де ти?
— На астероїді Свободи. Корсар так називає його.
— Ти бачила Корсара? — насторожено запитав Кареос.
— Бачила.
— Що він сказав?
— Він нікого не тримає. Сказав, що кожен може повернутися на Оралу, якщо захоче. Я спочивала. Ще не стрічалася ні з ким.
— Це добре, — мовив Кареос. — Корсар хитрий і підступний. Він може переконати тебе в чому завгодно. Він володіє великою гіпнотичною силою.
— Він мені здався щирим і добрим, — простодушно мовила Гледіс.
— От бачиш, — нахмурився Кареос. — Я знав це. Проте, — сумно додав він, — ти вільна. Вибирай свій шлях. Або подвиг, який дасть тобі безсмертя, або повернення на Орану. Я не скажу тобі й слова осуду. Примусом на подвиг не посилають. Ти сама захотіла!
— Що мені робити? — спалахнула дівчина. — Досить розмов! Я буду діяти!
— Ти прекрасна, — ніжно сказав Кареос. — Я не можу жити без тебе! Може, не треба, пташко? Може, повернешся, і я зроблю все якось інакше?
— Досить! — різко відповіла Гледіс. — Доки в мені не згасло рішення — я готова!
— Тоді слухай уважно. Ввімкнеш пристрій, про який я тобі казав на Орані, коли побачиш Корсара. Бажано, щоб поруч були всі інші. Якнайбільше. Я слідкуватиму за твоїм сигналом з головної станції. Ти приймеш на себе анігіляційний промінь. Усе буде безболісно.
— Зрозуміла, — зітхнувши, сказала дівчина. — Прощай, мій Кареосе!
— Моє серце з тобою, — глухо мовив правитель. — Прощай, Гледіс. Про батьків я потурбуюся.
Дівчина вимкнула пристрій, портативний екран-плащ згас. Гірка посмішка з’явилася на вустах Гледіс. Він потурбується про батьків. Що їм турботи без улюбленої доньки? Доки вона була з ними, вони мали щастя і радість. А тепер — безцільне існування. Справді, наче сон, тяжкий, непробудний.
Що ж тепер? Незабаром зустріч з Корсаром. Один непомітний рух — і сигнал з Орани ввімкне вибуховий пристрій. Гледіс перетвориться в сліпучу плазмову хмару. В ніщо. Разом з Корсаром вони спалахнуть зорею в космічній пустелі. У попіл перетвориться квітучий астероїд — творіння розуму й серця мужніх людей, які не побоялися ствердити волю і владу життя серед мороку й смерті.
Зненацька нові почуття опанували дівчину. Чому вона поспішає? Не знаючи намірів Корсара, не звідавши їхнього шляху? Чим вона керувалася? Лише своєю любов’ю до Кареоса? Його ненавистю до колишнього друга? А може, все не так, як правителю здавалося? Може, у Горіора свій шлях, який не принесе шкоди людям Орани? І можна було б поєднати геній Кареоса і фантастичні прагнення Горіора! Гледіс згадала феєричне видіння: серед космічної порожнечі летять, ніби птахи, три постаті. Легко, натхненно, невимушено. Так, ніби вони народилися в тій ворожій для звичайних людей стихії. Як же це сталося? Як вони досягли такого незвичайного звершення? Вона багато розмовляла з Кареосом, читала книги, переглядала наукові фільми, але ніде не згадується про таку можливість. Життя серед порожнечі — навіть одне таке досягнення відкриває нечувані обрії для дослідників. А проникнення крізь стіни! А багато іншого, про що люди Орани і не здогадуються!
«Корсар хитрий і підступний», — виринули в свідомості слова Кареоса. Гледіс завмерла, прислухаючись до голосу сумління. Як тяжко вирішувати! Вона — нікчемне дівчисько серед цих титанів. Кареос і Горіор — два велетні розуму й духу, між ними триває невмолимий двобій. А хто вона, щоб стати на бік того чи іншого?
А може, й справді дивовижне вміння Корсара — лише стежка для завоювання планети? Незвичайні досягнення ще не означають, що їхній творець людяний. Минула історія, з якою Гледіс познайомилася, переглядаючи старовинні фільми, стверджувала, що високий розум часто поєднувався з неймовірною жорстокістю.
Годі! Треба заспокоїтися і спостерігати. Час є, можна вирішити пізніше, коли в неї будуть факти. І тоді, коли серце проголосить свій вирок, не підказаний ззовні, вона безжально ввімкне пристрій. Хай буде так!
Дівчина рішуче скинула плащ, роздяглася, стрибнула в басейн. Прохолодна вода прийняла її тіло в пестливі обійми. Гледіс поплавала трохи горілиць, відчуваючи, як зникає втома, яснішає свідомість, у м’язи вливається бадьорість і сила.
Вийшовши з басейну, дівчина знову одяглася. Зупинилась біля дзеркала. Зазирнула в свої очі. У глибині зіниць причаївся острах, непевність, між брів пролягла болісна зморшка. Хто допоможе їй знову віднайти спокій і певність? Хто вкаже праведну стежину серед мороку?
— Я, — почувся позаду тихий голос.
Вона скрикнула, обернулася. Біля входу до її кімнати стояв Корсар. Його постать мерехтіла блакитно-зеленими іскрами, і здавалося, що він зітканий з холодного вогню. Прозорі очі Корсара дивилися на дівчину сумно й очікувально. Вона задихнулася від хвилювання й тривоги.
— Ти почув мою думку?
— Так.
— Ти знаєш все? — 3 острахом запитала Гледіс.
— Знаю.
— Ти вб’єш мене?
— Ні.
— Чому?
— Я чекаю твого рішення.
— Рішення?! — скрикнула дівчина, стримуючи ридання, яке рвалося з грудей. — Якого рішення?
— Смерті чи життя.
— Ти глузуєш! — гірко мовила Гледіс, не витримуючи погляду його ясних очей. — Ти володієш гіпнотичною силою і можеш…
— Можу, — продовжив її фразу Корсар. — Можу зупинити злочинну акцію. Проте не хочу.
— Чому? — 3 надією запитала вона.
— Я хочу зважити свою долю на терезах твого серця.
— Це красива фраза!
— Ні! Необхідність! Я самотній. Мій світ, мої прагнення — абстракція, якщо вони не освячені любов’ю.
— Поруч тебе прекрасні соратники — чоловіки й жінки. Хіба вони не схвалюють твоїх прагнень серцем?
— В моїй душі є сокровенні, втаємничені мрії. Всього не скажеш навіть близьким друзям. Є лише одне серце, яке повинне освятити зерно нового світу.
Несила дивитися в його очі. Що це з нею? Кареос і Горіор. Хто поставив
