Зоряний Корсар - Олександр Павлович Бердник
— Дивись, — відповів правитель на запитливий погляд Гледіс.
Перед ними ожили кадри прадавньої хроніки. Дівчина жахнулась. Фільм відкривав страхітливу безодню соціальних катаклізмів, які терзали людство в минулому. В’язниці, в яких роками мучилися найкращі люди планети. Шибениці, на яких вони в корчах закінчували своє героїчне життя. Застінки, забризкані кров’ю розстріляних, гори трупів страчених повстанців. Барикади і сирі, наповнені багнюкою бліндажі, втомлені, байдужі солдати і веселі ватаги бунтарів, голодні юрби дітей — виснажених, нещасних, заплаканих — і матері з потьмареними від сліз очима, ниви з мізерними врожаями, випалені нещадними променями Блакитного Світила, примітивні хатки в селах, схожі більше на купи гною, ніж на житла людей. Приходили нові герої, щоб визволити людей з неволі, але і вони помирали на вогнищах, у застінках, на шибеницях.
Гледіс знемагала. Сльози душили її, спазми перехоплювали подих. І тоді Кареос вимкнув проектор, і замість трагічних кадрів на екрані виникли картини сучасного життя Орани.
Ніжно-зелені води океану в марені світанкового туману. Діти біжать по тужавому піску до прозорої хвилі. Вони пірнають в аквамариновий плин, верещать у хвилях, а над ними кружляють рожеві біовартові, уважно спостерігаючи, щоб ніхто не перейшов забороненої зони.
Величні споруди мегаполісів на берегах рік, озер, морів. Широкі шляхи, обабіч — сади, ліси. Дитячі містечка розваг, універсальні школи, поля. Всюди гармонія, веселощі, юрби щасливих людей.
Юні закохані пари. Ніхто їх не з’єднує шлюбом, який колись затьмарював священне почуття любові. Об’єднане людство так високо піднялося в економічному добробуті, у духовному житті, що звільнило індивіда від особистих обов’язків виховання дітей.
Ще пливли картини оновленої планети, але Гледіс уже не дивилася на них. Вона заплющила очі. Все правильно! Все справедливо! Знищити прекрасне видіння, кинути рідну Орану в безодню минулого? Щоб знову мерли голодні діти на запилених шляхах, щоб знову гинули на барикадах? Цього хоче Корсар? О ні! Тисячу разів ні!
Гледіс більше не вагалась. Тільки чому тривога? Звідки вона? Неусвідомлена, незбагненна. Що їй не дає спокою? Які незримі сигнали збуджують свідомість? Хто намагається похитнути її щире рішення?
Десь у свідомості прорвалися різкі аварійні сигнали. Гледіс розплющила очі. Над нею стояв Торріс. На його сірому обличчі жах.
— Що сталося? — прошепотіла дівчина пошерхлими вустами, хоч уже здогадувалася, в чому причина тривоги.
— Дивись сама, — сказав командир, показуючи рукою.
Гледіс глянула довкола. Стіни корабля стали прозорими — Торріс звелів увімкнути оптичний інвертор. Крейсер «Ара» був оточений полум’яним розмаїттям зоряного космосу. Та це не дивувало космонавтів і навіть Гледіс. Вони вже не раз бували в просторі, і велич галактичної безодні стала звичною. Увага всього екіпажу була прикута до невеликого об’єкта, який швидко пересувався між діамантовими іскрами потоку астероїдів. Космокрейсер «Ара» наближався до цього небезпечного поясу.
На екрані гравіотелескопа виникло зображення об’єкта. Це був крейсер високого класу — космоліт для міжзоряних експедицій. Він прямував навперейми «Арі».
Космонавти мовчали. Торріс тихо запитав, ні до кого не звертаючись зокрема:
— У цьому поясі є наші дослідницькі лабораторії?
— Нема, — почулася відповідь.
— Чи стартував інший крейсер з Орани разом з нами?
— Ні.
— Тоді це Корсар.
Серце Гледіс на мить завмерло. Було таке відчуття, ніби летить вона у безодню, втративши вагу. Сталося! Сталося! Сталося!
Завмирають звуки, імла затуманює очі. Що це з нею? Щось каже Торріс, чомусь метушаться члени екіпажу, багряними вогнями палають екрани на стінах.
Зникає стіна туману. Загострюється розум. Спокій, зосередженість. Витримка і усвідомлення реальності.
Торріс уже заспокоївся. Тільки вуста ніби закам’яніли. Очі спалахнули грізними вогнями. Він промовляє лише два слова, і вони — так здається дівчині — відлунюють у цілому космосі:
— До бою!
Бій? Вони готуються до бою? «Ара» має зброю захисту. Тоді, може, крейсер здобуде перемогу? І не треба буде йти на останній жахливий крок? Можна повернутися на рідну Орану, в затишну атмосферу, під лагідні промені любого світила. Але чому ж правитель не говорив їй нічого про бій, про можливість перемоги? Чи Корсар всесильний? А якщо бій… тоді загине крейсер «Ара». І вона щезне раніше, ніж побачить Корсара.
Багряний панцир енергозахисту оточує крейсер. Люто палають панелі екранів, показуючи немислиму напругу квантостанції корабля. Та ось яскравим промінням спалахує командирський стереоекран над пультом. З являється постать людини. Сухорляве тіло обтягнуте чорним трико. Темно-бронзове аскетичне обличчя. Гледіс схвильовано підвелася. Невже це Корсар? Такий старий? Адже вони ровесники з правителем Орани. А ця людина на кілька поколінь старіша.
— Увага! — дзвінко, юнацьким голосом сказав невідомий. — Екіпажу космокрейсера «Ара» братерське вітання!
Космонавти перезирнулися. Торріс гнівно нахмурився.
— Хто втручається в наш політ?
— Люди астероїда Свободи.
— Ти хочеш сказати: люди Зоряного Корсара?
— Слова не мають значення, — заперечив невідомий. — Наш брат не боїться цього імені. Він охоче приймає його.
— Зате Орана не приймає. Корсар і його люди поза законом.
— Ти правду сказав, — дивно усміхнувся невідомий. — Ми справді поза дією вашого закону. Тому облишмо даремні суперечки. Прошу відповісти на кілька запитань.
— Чому ми повинні відповідати? — Не здавався Торріс.
— Ви можете не відповідати. Але ми будемо діяти відповідно до вашої реакції. Отже, ми хочемо знати: куди прямує «Ара»?
— Це міжзоряна експедиція. Маршрут — сузір’я Руа, червоний гігант, друга планета. Там передбачається розвинене життя. Орана бажає контакту.
— Вона не отримає його на цій стадії розвитку, — суворо сказав невідомий. — Астероїд Свободи наказує: повертайте назад.
— Чому?
— Космос не для дискусії. Правитель Кареос знає причину. Повторюю наказ: повертайте назад!
— Ви вважаєте себе людьми Свободи, — гірко сказав Торріс, — а дієте як пірати. Хто дозволив вам поневолювати прагнення інших людей? Ми теж бажаємо вільно діяти!
— Ви — маріонетки Кареоса, —
