Усі Грані Світу - Олег Євгенович Авраменко

Нікоран розкрив був рота з очевидним наміром заперечити, та останньої миті передумав і промовчав. Проте своїм виглядом він рішуче показував, що не згоден з герцоґом. А сам Ґарен де Бресі, як ми зрозуміли, продовжувати не збирався. Формально, він уже відповів на запитання: „Хто такі Великі?“ — і цим вирішив обмежитися. Схоже, йому не надто кортіло нав’язувати свою точку зору.

„Проповідника з герцоґа явно не вийде,“ — сказав я Інні, а вголос промовив:

— Але навіщо Вищому Розумові знадобилися земні втілення? Невже для того, щоб наглядати за людьми?

Якби герцоґ відповів „так“, я був би розчарований. Та він заперечно похитав головою:

— Ні, не лише для цього. Найпершим завданням Великих було збереження цілісності Світового Кристалу, запобігання спробам Хаосу зруйнувати його й вирватися на волю… — Ґарен де Бресі замовк і важко зітхнув. — Боюся, ця розмова закінчиться черговою сваркою з Нікораном. Він повсякчас ганить мене за те, що я погрузнув у дуалістичній єресі.

У відповідь Нікоран поважно кивнув.

— Тоді дозвольте продовжити вашу думку, пане герцоґ, — озвалася Інна, і в її очах спалахнули пустотливі вогники. — Якщо не помиляюся, то згідно з вашою доктриною, Вищий Розум, Вселенський Дух, уособлює в собі Добро й Порядок, на противагу Абсолютному Злу та Беззаконню, яке втілює Хаос. Колись, у давні часи, Добро подолало Зло, і переможець, Вищий Розум, вирішив очистити Всесвіт від скверни. Позаяк цілком знищити свого споконвічного ворога він не міг, то запроторив його до середини створеного задля цього Світового Кристалу, розділивши таким чином Всесвіт на досконалий Космос і потворний Хаос. А Великі, земні втілення Вищого Розуму, стали чимось на кшталт наглядачів у цій космічній в’язниці. Що ж до нас, людей, то тут одне з двох — або ми виявилися побічним продуктом Акту Творення, або ж нам від самого початку відводили роль молодших тюремників.

Слухаючи Інну, Ґарен де Бресі дивився на неї широко розплющеними від подиву очима. Нікоран осудливо хитав головою, а лікар (я так і не дізнався, як його звали) доброзичливо всміхався собі у вуса. Бувши людиною з науковим складом розуму, він мав уявлення про дедукцію.

Коли Інна скінчила, герцоґ прокашлявся і глухо мовив:

— Пані, я схиляюся перед вашим розумом і проникливістю. Загалом ваші здогади відповідають дійсності… — Тут він скоса зиркнув на Нікорана й поспіхом уточнив: — У рамках гностичної доктрини, звісна річ. Навіть неоднозначність трактування місця та ролі людей у світобудові ви цілком влучно завважили. Щодо цього поміж філософів та теолоґів і досі нема одностайності. І хоча ви занадто все спростили, насправді гностицизм значно складніший, та, повторюю, загалом ви маєте рацію.

„Це не так гностицизм, як примітивний дуалізм,“ — подумки мовила Інна. — „Добро та Зло, Світло й Пітьма, Космос і Хаос, Бог та Диявол в уявленні маніхеїв.“

А я запитав у герцоґа:

— Тоді чому Великі пішли? Чому вони лишили Грані без нагляду? Та ще й у розпал Нічиїх Літ, коли їхня допомога потрібна найбільше.

Ґарен де Бресі знову зітхнув:

— Великі покидали Грані ще до Різдва Христового, а з закінченням попереднього Нічийного Сторіччя це набуло масового характеру. Вони… втомились, якщо можна так сказати. Втомились від своєї людськості, від свого земного існування. Кожен із них носив у собі частку Вселенського Духу, Безмежний Всесвіт був їх рідною домівкою, але впродовж багатьох тисячоліть вони мусили скніти в людській подобі. Тюремники Хаосу самі стали в’язнями людського тіла, і чимдалі нестерпнішим робилося їм це ув’язнення. Вселенський Дух не зливався з їхньою плоттю, він був її бранцем. Нам, людям, чиї душа та тіло — єдине ціле, неможливо уявити, щo почували Великі, відірвані від Вищого Розуму, який породив їх. За словами Рівала, останнім часом Метр часто згадував про поклик зірок. Зорі символізували для Великих Безмежний Всесвіт, Царство Порядку, частиною якого вони були… Врешті-решт вони не витримували і поверталися в лоно Вселенського Духу. Метр опирався покликові довше за всіх, інквізитори сподівалися, що він залишиться хоча б до завершення теперішніх Нічиїх Літ. Здавалося б — що для Великого кілька десятиріч порівняно з вічністю?… Та все ж Метр не зміг. Не витримав. Пішов.

— Тоді, за логікою речей, Вищий Розум мав надіслати на Грані нових Великих, — зауважила Інна. — Чи він більше не зацікавлений у збереженні Світового Кристалу?

— Певно ж, він зацікавлений, — похмуро відповів герцоґ. — Проте нових Великих надіслати не може. Власне, він їх ніколи й не надсилав.

— Як це? — здивувалися ми.

— Згідно з гностичною теорією, частка Вселенського Духу, що породила Великих, була надана земному світові в процесі його створення. А всі подальші спроби Вищого Розуму поповнити… гм, земні запаси Духу зазнали фіаско.

— Отже, — скептично промовила Інна, — всі Великі — ровесники нашого світу?

— Так стверджують деякі ортодокси. Проте більшість дотримується думки, що впродовж багатьох мільйонів років одні Великі змінювали інших, аж поки вичерпалася відпущена для цього частка Вселенського Духу. Тепер Великим нема звідки з’являтися.

Я гмикнув:

— Якщо це справді так, то Великі, мабуть, могли передавати свою частку Духу іншим людям і таким чином робити їх своїми наступниками… Чи не могли? Що про це каже гностична доктрина?

— Вочевидь, могли, — відповів герцоґ. — Та не передавали. Хоча в літописах зустрічається згадка про один випадок передавання Духу, що буцімто трапився понад три тисячі років тому. Але цей випадок, якщо він справді мав місце, був винятком із загального правила. Великі стомлювалися від життя, це так — але стомлювалися від земного життя. Вони прагнули жити в Безмежному Всесвіті, вони прагнули з’єднатися зі своїм Отцем, Вищим Розумом; а передача Духу означала втрату власної особистості — смерть, як індивіда. Не задля цього вони тисячоліттями скніли на Гранях, щоб потім піти в небуття… Правда, Рівал казав, що років десять тому Метр начебто вирішив передати свою частку Духу Ференцові Карою, теперішньому реґентові, та, видно, останньої миті не зміг подолати поклику зірок, поклику Безмежності… Гм.