Кохана майстра смерті - Олеся Лис

Ошелешено кліпаю очима, переварюючи дані одкровення. Не байдужа ... значить. Ці слова гріють серце, як жодне зізнання ... Що ж зі мною діється?

Ні, на все інше, я теж в душі бурхливо реагую, оскільки навіть не підозрювала наскільки виявляється серйозно те, що зі мною діється. І чи знали про цей зв'язок Ріанон і Ліншех? Може тому вони і хотіли мені залишити Кінлох. Звідки це все у мене, адже я навіть не кровна родичка О'Ши?  

─ Добре, Кіан, я розумію, ─ погоджуюся з ним беззаперечно. Його доводи досить вагомі, щоб я не продовжувала наполягати на своєму ... ─ Коли ти виїжджаєш?

В очах чоловіка миготить полегшення.

─ Думаю, дня через два. Потрібно ще деякі справи тут вирішити, доходи - витрати порахувати з Ніалом, подумати, скільки залишити тобі на господарські потреби. Необхідно, щоб ви з Юфімією склали список потрібних речей, на які варто виділити фінанси. До речі, тебе всі працівники влаштовують, які з Рейрока прибули? Більше нікого не наймати?

─ Абсолютно, ─ киваю. ─ І людей більше не потрібно. Ми всі чудово справляємося. А ти знав, що у Шени є дочка?

─ Знав. Це тебе хвилює? ─ хмуриться чоловік.

─ Ні, анітрохи, ─ знизую плечима.

─ Чудово...

─ Ти ще будеш працювати? ─ збираю порожній посуд на тацю, залишаючи тільки чашку з чаєм.

─ Так. Десь годину, може трохи більше, ─ розсіяно киває чоловік, вже хапаючи в руки якийсь лист з стопки зсунутих в сторону документів, і приймається його вивчати.

─ Тоді на добраніч, Кіане, ─ бажаю йому і повертаюся, щоб піти.

─ На добраніч, Айне, ─ долинає мені в спину.

Я прикриваю за собою двері, намагаючись утримати однією рукою вже досить-таки відчутно полегшену тацю. Проходячи повз стіл в загальному залі, бачу безтурботну Гертруду, з апетитом поглинаючу свої вечерю.

─ Дорога, не приєднаєшся до мене? ─ запитує вона, ледве углядівши мене.

─ Ні, дякую, я вже з Кіаном повечеряла, ─ неуважно відповідаю, все ще переварюючи почуту від чоловіка інформацію.

─ О, правильно-правильно, ─ гмикає няня. ─ Спільна вечеря, це те, що потрібно ...

─ Угу, ─ погоджуюся, не особливо вслухаючись, бажаю приємного апетиту і прослизаю на кухню.

Обговоривши з Полін деякі питання, побалакавши з Шеною і погравши трохи з малою Уною, яка тут же крутилася у всіх під ногами, надаючи посильну, але вельми сумнівну допомогу, вирушаю спати.

День сьогодні тягнувся разюче довго, а якщо брати до уваги те, що попередню ніч я майже не спала, то очі злипаються самі собою. Позіхаючи і намагаючись з останніх сил не заснути на ходу, нарешті, опиняюсь у кімнаті. Знімаю котт − розпустити зав'язки на спині набагато легше, ніж їх затягнути − і відчайдушно червонію, згадуючи ранок.

Це ж треба було такому статися ?! Навмисно не придумаєш.

Хто ж знав, що чоловік повернеться раніше, ніж було заплановано.

Стягують через голову верхній одяг, і залишаюся в сюрко, вже тягнуся до горловини, щоб послабити воріт і усвідомлюю, що я за звичкою прийшла спати в кімнату чоловіка. Проте це тепер зовсім не обов'язково… Ловар благополучно відбув, і мені можна повертатися в свою спальню.

Розгублено сідаю на ліжко і не знаю що робити. Піти або залишитися?

Я відчуваю, між нами щось є. Між іншим, Кіан сам сказав, що я йому не байдужа, а сьогоднішній ранок підтвердив, що у нього до мене не тільки платонічні почуття, втім, як і у мене до нього. До якої пори ми будемо кружляти навкруги, не наважуючись підійти ближче? Зрештою, я його дружина, а він мені чоловік.

Мені страшно, відчайдушно страшно робити перший крок, бути відкинутою їм, почути, що я все неправильно зрозуміла, що у нього, можливо, є кохана, але і жити в напрузі я втомилася. До того ж, як інакше він зрозуміє, що я відчуваю, що я відпустила Джері, що готова прийняти його в серце?

Але є ще одне питання, дуже важливе і давно мною забуте. Я з іншого світу!

Часом я і сама цього не пам'ятаю, настільки зрослася зі спогадами Айні, життям в Кінлосі, почуттями і подіями, які мене оточують.

Минуле на Землі здається сном, дивним, ефемерним, несправжнім.

Але Кіан повинен знати. При чому почути саме це в першу чергу.

І ось тепер мені стає ще страшніше. А раптом чоловікові подобається Айне, а не якась там невідома Аліна, хоча від цієї самої Аліни залишилося зовсім небагато. Втім, як і від Айне. Ми стали чимось іншим, чимось абсолютно не схожим ні на одну з нас, чимось третім. І адже це третє сподобалося некроманту. Хіба ні?

Стомившись сидіти, лягаю на ліжко, закидаючи руки за голову. Сон так і липне до мене, укутуючи в свої пухнасті теплі обійми. Я відчайдушно борюся з ним, час від часу тривожно здригаючись, почувши в коридорі кроки або скрип дверей. Але кожен раз це все не те. Кіана немає і немає.

Перевертаюся на бік, поклавши під щоку долоні, і починаю гіпнотизувати поглядом вхідні двері. Що ж його так довго затримало? Чоловіки мені дістався справжнісінький трудоголік. Може, якби він знав, що його в ліжку дружина чекає, то б поспішив розправитися зі справами швидше? Я тихенько хихочу, уявляючи його реакцію на мою присутність.

Стає трохи холодно, і я підбираю під себе ноги, намагаючись їх зігріти. Може вже попросити, щоб залишали на ніч трохи дров для каміна? Настає все прохолодніше й прохолодніше, і тепло швидко розсіюється, навіть якщо топити весь вечір.

Очі самі по собі закриваються, я вже не в силах тримати їх розплющеними. Я тільки на хвилиночку, всього на трішки. Спати не буду, просто відпочину. А якщо почую його кроки, то тут же схоплюсь.