Кохана майстра смерті - Олеся Лис

А поки можна насолодитися самотністю і почекати чоловіка.

Я навіть починаю куняти − безсонна ніч дає про себе знати − але здригаюсь, зачувши кроки.

─ Я чомусь був упевнений, що знайду тебе тут, ─ посміхається у своїй звичайній манері некромант, заходячи на кухню.

З насолодою потягуюся і, знявши закипілий чайник з плити, заливаю збір трав гарячою водою.

─ Що такого термінового хотів від тебе його величність? ─ невдоволено насуплююсь.

Мені зовсім не подобається те, як часто наш монарх втручається в моє і, відповідно, чоловіка життя.

─ Крім деяких державних справ, повідомити, що Рорк зізнався у вбивстві Джерома.

─ Рорк зізнався? ─ недовірливо підіймаю брови.

─ Саме так, ─ киває чоловік. ─ Їх з Мелісандою затримали за підозрою в організації нападу на мене. А там він уже сам зізнався. Стверджує, що нічого майже не пам'ятає, але підтверджує, що в пляшку отруту додав він, а потім підкупив гардійця, який проводив обшук, щоб той підмінив її... І, Айне, − дивиться спідлоба. − Рорку дуже погано… Він хворий. Часті провали в пам'яті, напади агресії, виснаження фізичне і психологічне. Твій дядько довго не протягне.

Я стискаю губи і намагаюся переварити всю цю інформацію.

─ Кіан, ─ розливаю настояний відвар по чашках і підсувають одну до нього. ─ Тут щось не в'яжеться. Я не можу поки сказати що, але відчуваю не все так просто. Занадто складна для Рорка схема.

Чоловік бере чашку, злегка дме на паруючий напій і обережно сьорбає.

─ Я теж так думаю. Але офіційно він проходить у справі, як відповідач, а з тебе повністю звинувачення зняті.

Киваю і теж надпиваю маленький ковточок зі своєї чашки.

─ Поки тебе тут не було, мені наш вельмишановний, ─ останнє слово я особливо виділяю їдким тоном, ─ гість розповів цікаву історію. Тепер я не тільки знаю, хто такий Гіллаган і чим він займався, але де добути про нього більше інформації.

Чоловік зацікавлено підіймає брови, а я беруся переповідати йому всю історію, згадуючи і про старого-оповідача.

─ І ще, Кіан, ─ похмуро дивлюся в свою чашку. ─ Я не знаю, чи варто це уваги. Але я не тільки знаю, як помер Гіллаган ... Я його вбила ... Уві сні ... А потім себе ...

─ Айні, це міг бути просто сон, ─ хмуриться некромант.

─ Міг, ─ легко погоджуюся з ним. ─ Але не був ... Мені було боляче. Так боляче, наче це було наяву.

Чоловік стискує побілілі губи і дивись похмурим поглядом.

─ Я ні разу не бачила ритуал запечатування душі, я навіть і не знала про такий. А він мені наснився. В деталях. Я пам'ятаю кожну дію, кожне слово. До найдрібніших деталей.

Я бачу, що чоловік мені вірить, але йому зовсім не подобається те, що мені сняться такі правдоподібні сни, і те, як ці сни пов'язані з нашим сьогоденням.

─ Я ось, що думаю, ─ через хвилину роздумів, заявляє некромант. ─ Ми просто зобов'язані знайти цього Дуга або Дона і розпитати все в подробицях. Як тільки Ловар забереться назад в Арклоу, я поїду в цей маністер до жерців Луда і спробую відшукати його. Будемо сподіватися, що він живий досі.

─ Ми поїдемо, ─ ненароком виправляю, смикнувши плечем.

─ Я поїду, ─ з натиском вимовляє він ще раз.

─ Ми, ─ рішуче задираю підборіддя.

─ Айне! ─ чоловік зривається на ноги і підходить до мене.

─ Кіан! ─ теж піднімаюся.

Не хочу, щоб він нависав наді мною, як скеля. Хоча навіть стоячи на ногах, носом тицяюсь йому в груди. Нічого, якщо цей самий ніс задирати, то не так вже смішно це і виглядає.

─ Ти моя дружина і повинна мене слухатися, ─ гарчить чоловік.

─ Дружина я тобі тільки формально. За фактом ніяка я тобі не дружина! ─ теж гарчу.

─ Так ти хочеш стати моєю дружиною не формально? ─ смикає куточком губ цей нестерпний, впертий тип. ─ Так це не важко ...

─ Не перекручуй, ─ в серцях топаю ногою.

─ Ой, вибачте! Я не думала, що на кухні в таку рань хтось буде, ─ чується від дверей переляканий голос Полін.

Кіан різко видихає, так і не сказавши нічого у відповідь, а потім розвертається і йде, все ж кинувши мені наостанок своє звичне: «Потім поговоримо». А я залишаюся роздратовано дивитися йому в слід. Обожнюю цей його аргумент! Він, значить, вирішив, що розмова закінчена, ─ він і пішов, а я ─ думай, що хочеш!

Ну, ось як можна всього лише парою фраз настільки вибісити?