Вовки Кальї. Темна вежа V - Стівен Кінг
Джейк послухався. Мелодія дзвіночків, прекрасна і болюча, угризалася йому в голову.
— Неначе свердлом у зубний канал без новокаїну, — проговорила Сюзанна. Вона повернула голову і на якусь мить побачила пустир, бо паркан став прозорим. За ним була троянда. Її пелюстки вже стулилися, але досі пропускали тихе розкішне світіння. Вона відчула, як Едді обійняв її за плечі.
— Тримайся, Сьюз, хай там що, тримайся.
Вона вхопила Роланда за руку. Ще мить по тому Друга авеню була в неї перед очима, а потім усе зникло. Передзвін поглинув цілий світ, і вона летіла крізь сліпу темряву, відчуваючи на плечі руку Едді й свою долоню в Роландовій руці.
ШІСТНАДЦЯТЬ
Коли темрява нарешті відпустила їх, вони опинилися на віддалі сорока футів від свого табору. Джейк повільно сів, потім повернувся до Юка.
— Ти в порядку, малюк?
— Юк.
Джейк погладив шалапута по голові й озирнувся на своїх друзів. Усі були на місці. Хлопчик полегшено зітхнув.
— Що це? — спитав Едді. Коли почався передзвін, Едді взяв Джейка за другу руку. Тепер між їхніх переплетених пальців лежав якийсь зібганий рожевий предмет. На дотик наче тканина і водночас — як метал.
— Не знаю, — чесно відказав Джейк.
— Ти підняв це на пустирі, коли закричала Сюзанна, — сказав Роланд. — Я бачив.
Джейк кивнув.
— Так, мабуть. Тому що воно лежало там, де я знайшов ключ.
— Що це таке, котику?
— Якась сумка. — Він підняв річ за шворки. — Я б сказав, що це моя сумка для боулінгу, але вона лишилася в боулінг-клубі, з моїм м’ячем усередині. В тисяча дев’ятсот сімдесят сьомому році.
— Що на ній написано? — спитав Едді.
Але розібрати напис вони не змогли. Хмари знову зімкнулися, а місяць не світив. Повільною й непевною ходою, як інваліди, вони рушили до табору разом. На місці Роланд розклав багаття. І в його світлі вони змогли нарешті прочитати, що було написано на рожевій сумці для боулінгу.
«У „МІДВОРЛД[32]-ЛЕЙНЗ“ МОЖЛИВІ ЛИШЕ СТРАЙКИ», промовляв напис.
— Це неправильно, — сказав Джейк. — Майже, але не зовсім. На моїй сумці було написано «У „Мідтаун-лейнз“ можливі лише страйки». Тіммі подарував її мені того дня, коли я вибив два-вісімдесят-два. Він ще сказав тоді, що, якби я був старший, він поставив би мені пиво.
— Стрілець, який грає в боулінг, — сказав Едді й похитав головою. — Дива, та й годі.
Взявши сумку, Сюзанна провела по ній долонями.
— Що це за тканина? На дотик наче метал. І важезна.
Здогадуючись, у чому призначення сумки, хоча й не маючи уявлення, хто (чи що) залишив її для них, Роланд наказав:
— Поклади її в рюкзак, Джейку, І бережи, як зіницю ока.
— Що робитимемо далі? — поцікавився Едді.
— Спатимемо, — сказав Роланд. — Гадаю, наступні кілька тижнів нам доведеться чимало попрацювати. Тож спати треба за кожної нагоди.
— Але…
— Спати, — повторив Роланд і накинув на себе ковдру зі шкур.
Врешті-решт усі повкладалися. І снилася їм троянда. Усім, крім Мії, яка підвелася в найтемнішу досвітню годину й вирушила на бенкет до великої зали. А там уже порозкошувала досхочу.
Адже вона тепер їла за двох.
Частина друга
РОЗПОВІДІ
Розділ I
ПАВІЛЬЙОН
ОДИН
В’їжджаючи до Кальї Брин Стерджис, Едді ніяк не міг збагнути, як це він так швидко навчився триматися в сідлі. На відміну від Сюзанни й Джейка, які каталися в літніх таборах, він ніколи навіть не гладив коня. Тож коли вранці після події, яку він подумки охрестив Тодешем номер два, до його вух долинув цокіт копит, він відчув укол страху. Він боявся не їздити верхи й не самих тварин. Його жахала можливість — чорт, навіть велика ймовірність — того, що він осоромиться. Що це за стрілець такий, якщо він ніколи не їздив верхи?
Втім, до прибуття гостей Едді навіть примудрився вигадати хвилинку, щоб перекинутися з Роландом кількома словами.
— Вчора ввечері було не так, як раніше.
Роланд здійняв дашком брови.
— Все було не дев’ятнадцять.
— Що ти маєш на увазі?
— Я не знаю, що я маю на увазі.
— Я теж не знаю, — втрутився у їхню розмову Джейк, — але Едді має рацію. Вчора в Нью-Йорку все було якесь справжнє. Я знаю, що ми були в тодеші, та все одно…
— Справжнє, — протягнув Роланд.
— Справжнє, як троянди, — всміхаючись, додав Джейк.
ДВА
Цього разу загін Кальї очолювали Слайтмени. Кожен вів за собою на довгих поводах по парі коней. У конях Кальї Брин Стерджис не було нічого страхітливого. Вони точно не скидалися на тих, яких Едді уявляв з розповіді Роланда про Крутояр і Меджис, що лишився в далекому минулому. Ці ж тварини були приземкуватими, з міцними ногами. Кошлаті істоти з великими розумними очима. Більші за шетландських поні, вони геть не були схожі на тих жеребців з лютими очима, яких він сподівався побачити; осідлані й навіть з постіллю, прив’язаною до кожного сідла.
Ідучи до свого коня (що цього чалого призначено йому, він збагнув без пояснень), Едді відчув, що всі його сумніви й тривоги зникли. Коли оглянув стремена, спитав у Бена Слайтмена-молодшого лише про одну річ.
— Бен, вони закороткі для мене. Покажеш, як їх подовжити?
Хлопчик зліз зі свого коня, щоб зробити це самому, але Едді лише похитав головою.
— Краще мені навчитися самому, — сказав він, ані крихти не збентежившись.
Поки хлопчик показував, Едді зрозумів, що насправді йому не потрібен був цей урок. Він збагнув, як це робиться, майже одразу по тому, як пальці Бенні перевернули стремено, відкривши шкіряну лямку ззаду. То не було приховане в підсвідомості знання, і нічого вражаюче надприродного в тому не було. Просто, відчувши перед собою справжнього, теплого й пахучого коня, він допетрав, як усе працює. Відколи він прибув до Серединного світу, з ним таке трапилося лише раз — коли він начепив кобуру з Роландовим револьвером.
— Котику, тобі допомогти? — спитала Сюзанна.
— Просто підбери мене, якщо беркицьнуся на той бік, — пробурчав він. Але, звісно, не впав. Кінь стояв спокійно, лише трохи похитнувся, коли Едді ступив у стремено і скочив у просте чорне ковбойське сідло.
Джейк спитав у Бенні, чи має він пончо. Син бригадира з сумнівом поглянув на захмарене небо.
— Не думаю, що піде дощ, — сказав він. — Перед Жнивами така погода днями стоїть…
— Мені потрібно для Юка. — Спокійно і впевнено.
«Він почувається точнісінько так
