Ми - дракони - Тала Тоцка

— На чоловіче безсилля, —в її голосі Расу відчулася зловтіха. — Він навів магічних жандармів, ті перевірили договір, печатки і наклали на моє відунство заборону. Ще й зверху зобов'язали йому виплатити, а що у мене є, крім мого життя?

— Езаро, я поміркую, що можна зробити. Я порошу короля Сагідара…

— І чим тобі допоможе його світлість? — саркастично запитала Езара. — Магічна жандармерія не підкоряється навіть самому аміру!

— Але ж можна розповісти їм правду!

— І хто мене буде слухати? Та я б все віддала, Расе, якби повернутися... Ну хоча б на кілька годин.

— Я не залишу це так, — Рассел рішуче піднявся і обтрусився, — ти почекай, я неодмінно щось придумаю.

— Ти тримаєш шлях до Пікових Скель? — затримала його Езара.

— Звідки ти знаєш?

— Адже тут залишилося всього нічого.

Рассел почекав ще трохи, але більше нічого не дочекався і попрямував було назад, але тут Езара знову покликала його.

— Гей, постривай! Підійди ближче до віконниць.

Северін повернувся до будинку. Стукнула рама об віконниці, і на землю щось впало. Це був зуб, великий жовтуватий і гладкий. А ще Рас помітив, як майнула за віконницями рука, висохла, старенька, в коричневих пігментних плямах.

— Це зуб турона, покажеш його моїй сестрі, щоб вона вам не відмовила. І найголовніше, коли будете йти, весь час йдіть вперед, що б з вами не відбувалося, — вона так намагалась вкласти в ці слова якнайбільше багатозначності, що Рассел зрозумів. — Ти зараз запам'ятай, яким би потім неймовірним і неможливим це тобі не здавалося.

— Я запам'ятаю. Дякую, — Рас сховав зуб в кишеню — я піду, Езаро. Я все зроблю, щоб ти... — він хотів сказати, знову стала відун’єю, але потім передумав, — щоб ти повернулася до мене. Я сумував за тобою.

— Ти повинен забути мене, Расе, — вона зашепотіла, і він з жахом зрозумів, що вона плаче, — знайди собі іншу жінку, гарну і молоду, Гедеона вона хороша, вона тобі підходить…

— Яка Гедеона! — крикнув Рас і повторив уже тихіше. — Мені не потрібна ніяка Гедеона, мені потрібна тільки ти, Езара. І.. вибач мене, — він швидким кроком попрямував до стежки.

***

Івейна старанно робила вигляд, що спить, аби сенора Кінара, з якою її поселили в одному наметі, скоріше заснула. Завтра поєдинок, їй би тільки пережити завтрашній день, а то у неї від однієї тільки думки про поєдинок холоділи руки.

Табір розбили прямісінько біля підніжжя Пікових Скель, неподалік від Драконячого кладовища. Відразу за ним починався Сплячий ліс і тягнувся до самого Ердамана. Орлани приєдналися до кортежу і тепер з криком носилися наввипередки у самих вершин скель, які були приховані піною білих, щільних хмар.

Вони вже не здавалися такими відгодованими — мабуть, матінка Тона все ж прислухалася до гнівних промов Северіна в минулий їхній приїзд. Івейна тоді мало що розібрала, лише окремі фрази: «А якщо вони справді...», «Скільки тут залишилося...», «Ти з глузду з'їхала, Тоно!..», «На кого вони будуть схожі?..». І нічогісінько не зрозуміла.

З тих пір, як вони дібрались до Пікових Скель, метра Северіна як підмінили. З ранку і до обіду він тренував Ейнара з Дастіаном, а після до самої темряви блукав по Сплячому лісі. Чому ліс називали Сплячим, пояснити до пуття ніхто не міг, скоріше, від тієї тиші, яка огортала кожного, хто наважувався ступити під сіни розлапистих дерев.

А так звичайний собі ліс, тільки аж надто темний, сонце там насилу продиралося крізь густе листя. Івейна одного разу запросилася піти з метром девіном, і він взяв її з собою. Слід було дивитися на крони дерев і визначати, схожі вони на королівські корони, чи ні. Іві як зачарована витріщалася по боках — які вони всі химерні тут, ці дерева!

Он та крона схожа на морава, а ця на квітку шатрана, але нічого схожого з короною не було, в той раз вони так нічого і не знайшли. А три дні тому Рассел повернувся затемна, кошлатий, з палаючими очима, все його тіло було поцятковано дрібними подряпинами — метр пояснив, що продирався крізь якісь зарості, і Івейні знову довелося його лікувати. Зате він стверджував, що йому вдалося знайти цю саму корону.

Повертаючись назад, за словами самого ж Рассела, він залишав по дорозі зарубки на деревах, і тепер був впевнений, що без проблем знову знайде туди дорогу, ось тільки невідомо, навіщо. А сьогодні Івейні треба було якимось чином примудритися потрапити в намет до принців. Завтра поєдинок, і хоч весь цей час юнаки невпинно тренувалися і готувалися, підпускати жодного з них до Драконів Світла, не заливши їх під зав'язку ілламою, Іві не збиралася.

Причому іллами потрібно було стільки, щоб вони могли в разі небезпеки спопелити підступних супротивників, а для цього слід було довше потримати руки на лобі і на грудях обох принців. Але зробити це тепер можна було тільки вночі.

Весь вчорашній день у Івейни так і не вийшло підступитися ні до одного, ні до іншого. А до вечора прибув кортеж з Сірідана на чолі з аміром Еррегором Болігардом, так що про принців можна було сміливо забути. Не махати ж їй руками перед здивованими спадкоємцями у всіх на очах! Добре, Рассел пообіцяв провести її в намет під виглядом свого підручного.

Пролунав тихий свист. Іві вже було зраділа і схопилася, вирішивши, що її викликає метр Северін, але виявилося, це свистить носом сенора Кінара, що нарешті заснула. Івейна встала, намагаючись не шуміти, одягла чоловічий костюм, який був їй безнадійно великий, і знову вляглася. Пресвітла Матір, та хіба вона змогла б заснути в цю ніч, навіть якби їй не треба було нікуди йти?