Подружжя мимоволі - Олена Гуйда

Шейлін

– Шейлін, з вами все гаразд? Ви... хм... зблідли, – спадкоємець ніби з теплотою в голосі заговорив, звертаючи на себе мою увагу.

Палацовий екіпаж неспішно рухався містом, мірно погойдуючись на брукованих дорогах. І в міру його руху всередині наростала тривога. Дивне гнітюче почуття прокочувалося хвилею по шкірі, змушуючи серце завмирати. Варто було нам вибратися з будівлі архіву, як я спробувала зв'язатися з Рашем, але безуспішно. Артефакт зв'язку відмовлявся працювати. А потім... потім Ренгаль, про який я навіть встигла забути, знову обпік шкіру зап'ястя. Лайрелін відразу відповіла хвилею спеки.

І стало по-справжньому страшно. Напруга досягла межі. Але ж не стрибати мені з екіпажу насправді! Зі мною спадкоємець престолу. Дракон. Він не міг бажати зла єдиній дракониці, що прокинулася. Не міг же?

– Не можу зв'язатися із чоловіком. Хвилююся, – я навіть зуміла видавити з себе посмішку.

– Це не привід для хвилювань, – вілієр зробив спробу доторкнутися до моєї долоні, але я відразу вдала, що поправляю зачіску. – Асфаханська пустеля блокує більшість наших артефактів. Пустельні дракони ніколи не були привітними. Аргрім найсильніший дракон імперії, все буде гаразд. Раш скоро повернеться.

– Дуже на це сподіваюся, – втягнула повітря і поправила браслет, який, здавалося, зараз шкіру мені пропалить.

Видихнула і спробувала зібратися з думками.

Минулого разу Ренгаль намагався мене попередити про наміри Райнара. Врятував, покликавши Аргріма... Але зараз Раш далеко. Чи все з ним гаразд? Чи знайшов він Дженарру? Одним богам відомо... У будь-якому разі на заклик Ренгаля він не прилетить. І... артефакт навряд чи зможе допомогти при реальній небезпеці.

Сподіватися можна лише на себе. Небезпека близька, але я знаю про неї. Потрібно бути напоготові. Я зможу захистити Лайрелін! Адже не просто так я була серед перших у нашому випуску! У мені тече кров найдавнішого роду дракона. Я Бейрін. Я сильна.

– Я впевнений у Тайраші та в його здібностях, – спадкоємець продовжив як ні в чому не бувало. – Якщо він поставив собі мету, то вперто йде до неї, чого б це не вартувало...

Що ж! Мені це відомо, як нікому іншому. Підняла погляд і натрапила на цілком доброзичливу усмішку. О вічний вогонь! Що з ним не так?!

– Тому Раш обов'язково з'ясує, хто на вас робив замах і навіщо. Я навіть пропоную на час слідства переселити вас до палацу.

Що? Спадкоємець не знає, навіщо робили замах, а значить... не знає про драконицю? Чи вдає? Як зрозуміти?!

– Дякую вам. Це дуже... несподівана пропозиція, – я схилила голову, намагаючись бути ввічливою і чемною. – Я вважаю, що Тайраш просто не хоче привертати непотрібної уваги до того, що сталося.

Вілієр Вейрангар кивнув:

– Я чудово розумію, але...

Залишок фрази спадкоємця втопився в оглушливому гулі. А наступної миті екіпаж різко занесло убік. Гучний вибух, і весь простір усередині екіпажу залило багряним світлом!

Чекала. І все одно... не готова!

Замружилася і штовхнула дверцята від себе. Земля приймає моє тіло жорстко. Правий бік миттєво занив від забиття. Перед очима пилюка, дерева і... багряний портал, що зяяв чорною діркою з відкритих дверей екіпажу. Лайрелін обдала мене потужною хвилею емоцій. Неприязнь. Ненависть. Страх. Роздратування.

Удар серця. Ще удар. Намагаюся встати...

– Лієра Шейлін! – Звідкись збоку виринув чоловік в уніформі охорони палацу і подав руку. – Піднімайтесь!

А потім тишу пронизало мірне зловісне гарчання. Мить, і чорна тінь з глухим ударом налетіла на вартового, обдаючи мене нудотним мерзенним запахом.

Час наче завмер. Здавалося, все відбувається надто повільно. Я рухаюся надто повільно. Долоні розгорялися від вогненної магії, але не досить швидко. Мало!

Перевела погляд на вартового і тінь. Він намагався хоч якось відігнати від себе цю тварюку, але та нависла зверху. Чорна щільна шерсть. Їдкий запах гару. Тварина підняла морду. З рота бризкає отруйна слина, очі горять червоним. Тварини, покликані некромантом. Та, що навчена лише одній навичці – вбивати. Темний гончак.

Не можна гаяти час, не можна розгублюватися! Зараз на кону стоїть не лише моє життя!

Секунда, і все почало рухатися. Перед очима замиготіли вартові в однакових мундирах та тварюках! Їх було багато! Гончаки з'являлися ніби звідкись збиваючи все на своєму шляху.

Зробила крок назад і випустила вируючу силу. Світ навколо накрило шалене полум'я. Вогняні вихори, підпорядковані моїй магії, випалювали все на своєму шляху. Утворили навколо суцільну стіну з полум'я.

Різкий сильний удар вибиває землю з-під ніг. Очі миттєво сльозяться від їдкого мерзенного запаху. Ну вже ні! Не зволікаючи, сіпаюся убік. Здоровенна собацюра завмерла за пів метра від мене. Різкий ривок... Я зриваюся з місця, затуляючись вогненною стіною і... гомілку пронизує гострий біль. Слідом глухий удар. Все паморочиться. Світ перевертається.

– Шейлін! Шейлін... ти чуєш... мене... – голос спадкоємця долинає звідкись праворуч ніби крізь товщу води.

Повітря не вистачає. Я наче падаю. Падаю та розбиваюся на сотні уламків. Біль у нозі стає нестерпним, і світ провалюється у пітьму.