Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Ти навмисне виконав жалюче закляття? - холодно спитав Снейп.
- Ні, - з мукою проказав Гаррі, встаючи з підлоги.
- Я так і подумав, - уважно придивлявся до нього Снейп. - Ти надто далеко впустив мене у свій мозок. Втратив контроль.
- Ви бачили все те, що й я? - спитав Гаррі, не впевнений, що хоче чути відповідь.
- Уривками, - скривив губи Снейп. - Чий то був пес?
- Моєї тітки Мардж, - пробурмотів Гаррі, сердито зиркаючи на Снейпа.
- Для першого разу було не так і безнадійно, - знову підняв чарівну паличку Снейп. - Урешті-решт ти спромігся мене зупинити, хоч і потратив час та енергію на зайві крики. Мусиш зосередитися. Чини мені опір розумом, і тобі не доведеться вдаватися до чарівної палички.
- Я намагаюся, - огризнувся Гаррі, - але ж ви мені не кажете, як це робити!
- Що за манери, Поттере?! - погрозливо прошипів Снейп. - А тепер заплющ очі.
Перш ніж послухатися, Гаррі глянув на нього з огидою. Йому не подобалося стояти з заплющеними очима, коли перед ним був Снейп з чарівною паличкою в руках.
- Викинь з голови все зайве, Поттере, - пролунав холодний Снейпів голос. - Позбудься всіх емоцій...
Проте лють на Снейпа все ще пульсувала отрутою в жилах Гаррі. Позбутися люті? Простіше було б позбутися ніг...
- Поттере, ти не виконуєш... старайся... зосередься...
Гаррі спробував очистити голову, намагався не думати, не пригадувати, не відчувати...
- Давай іще раз... на рахунок «три»... раз... два... три... Леґіліменс!
Величезний чорний дракон став дибки перед ним... мама й тато махали руками з зачарованого дзеркала... на землі лежав Седрик Діґорі й дивився на нього невидющими очима...
- НІ-І-І-І-І-І-І!
Гаррі знову стояв навколішки, затуляючи лице руками, а голова нестерпно боліла, ніби хтось видирав йому з черепа мозок.
- Уставай! - гаркнув Снейп. - Уставай! Ти не стараєшся, не докладаєш жодних зусиль. Даєш мені доступ до спогадів, яких боїшся, вручаючи мені тим самим зброю!
Гаррі знову встав, а серце в нього калатало так несамовито, мовби він і справді щойно побачив на цвинтарі мертвого Седрика. Снейп здавався блідішим, ніж завжди, і сердитішим, хоч навіть близько не був такий злий, як Гаррі.
- Я... стараюся, - процідив Гаррі крізь зуби.
- Я наказав тобі позбутися емоцій!
- Так? А мені зараз нелегко це зробити, - огризнувся Гаррі.
- То станеш легкою здобиччю Темного Лорда! - гаркнув Снейп. - Дурні, що не вміють приховувати почуттів, не контролюють власних емоцій, впиваються сумними спогадами й легко дозволяють себе спровокувати... одне слово, слабаки... вони не мають найменшого шансу проти його могутності! Поттере, він сміховинно легко проникне в твій мозок!
- Я не слабак, - ледь чутно проказав Гаррі. Його проймала така лють, що він боявся от-от накинутися на Снейпа.
- То доведи це! Опануй себе! - гримнув Снейп. - Стримай свою лють, наведи лад у голові! Робимо ще одну спробу! Приготуйся! Давай! Леґіліменс!
Гаррі дивився, як дядько Вернон забиває цвяхами поштову скриньку... сотня дементорів ковзала понад озером, насуваючись на нього... він біг з містером Візлі коридором без вікон... вони наближалися до простих дерев'яних дверей... Гаррі сподівався зайти в ці двері... але містер Візлі повів його ліворуч, а тоді вниз по кам'яних сходах...
- Я ЗНАЮ! ЗНАЮ!
Він знову стояв рачки на підлозі Снейпового кабінету, шрам неприємно поколював, зате крик, що вилетів з його рота, звучав з тріумфом. Він знову відштовхнувся від підлоги, встав і побачив Снейпа, що дивився на нього, піднявши чарівну паличку. Схоже було, що він зупинив дію закляття, перш ніж Гаррі почав з ним боротися.
- Що сталося, Поттере? - пильно придивився він до Гаррі.
- Я бачив... я пригадав, - задихано пояснив Гаррі. - Я щойно збагнув...
- Що збагнув? - різко запитав Снейп.
Гаррі відповів не відразу. Він розкошував цією миттю сліпучого осяяння, потираючи чоло...
Йому вже місяцями снився той коридор без вікон, що закінчувався замкненими дверима, та він ні разу не замислювався, чи існує таке місце насправді. А ось тепер, знову побачивши цей спогад, усвідомив, що весь той час йому снився коридор, яким він біг з містером Візлі дванадцятого серпня, поспішаючи до судової зали міністерства. Той коридор вів до відділу таємниць, і саме там був містер Візлі тієї ночі, коли на нього напала Волдемортова змія.
Він глянув на Снейпа.
- Що зберігають у відділі таємниць?
- Що ти сказав? - неголосно перепитав Снейп, і Гаррі з великою втіхою відзначив, що той почав нервуватися.
- Я спитав, що збері гають у відділі таємниць, пане професоре, - повторив Гаррі.
- А чому ти про це питаєш? - поволі протяг Снейп.
- Бо, - не відводив Гаррі очей від Снейпового обличчя, - той коридор, який я щойно бачив... мені він снився місяцями... я його впізнав... він веде до відділу таємниць... і я думаю, що Волдемортові там щось потрібно...
- Я казав тобі не називати ім'я Темного Лорда!
Вони люто позирали один на одного. Шрам у Гаррі знову розболівся, але він не звертав на це уваги. Видно було, що Снейп стривожений, однак, заговоривши знову, він намагався видаватися спокійним і незворушним.
- У відділі таємниць зберігають багато чого, Поттере. Зрозумієш ти з того мало, а загалом усе воно ніяк тебе не стосується. Я дохідливо пояснив?
- Так, - відповів Гаррі, розтираючи шрам, що пік дедалі дужче.
- Прийдеш сюди в середу в цей самий час. Продовжимо працю.
- Гаразд, - погодився Гаррі. Він хотів якнайшвидше вийти зі Снейпового кабінету і знайти Рона з Герміоною.
- Щовечора перед сном учись позбуватися всіх емоцій. Очисть свій мозок, зроби його порожнім і спокійним, зрозуміло?
- Так, - майже не слухав Гаррі.
- І попереджаю тебе, Поттере... я буду знати, якщо ти цього не робитимеш...
- Добре, - буркнув Гаррі, закинув на плече портфель і поспішив до дверей. У дверях озирнувся на Снейпа, що стояв до Гаррі спиною і вивуджував кінчиком палички з сита спогадів свої думки, ретельно вкладаючи їх назад у голову. Гаррі мовчки й обережно зачинив за
