Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- А що це? - поцікавився Гаррі.
- Тепер ти зможеш мені повідомити, якщо Снейп почне чіплятися. Ні, тут не відкривай! - насторожено зиркнув Сіріус на місіс Візлі, яка переконувала близнюків надіти сплетені нею рукавички. - Сумніваюся, що Молі це схвалить... але скористайся цим, якщо я буду потрібний, добре?
- Добре, - погодився Гаррі, кладучи пакунок у внутрішню кишеню куртки, хоч і знав, що ніколи не скористається тим, що в ньому лежало. Він, Гаррі, нізащо не стане виманювати Сіріуса зі схованки, як би не поводився Снейп на майбутніх уроках блокології.
- То ходімо, - сумно всміхнувся Сіріус і поплескав Гаррі по плечі.
Перш ніж Гаррі спромігся на якісь, слова, вони вже піднялися у супроводі Візлів по сходах і зупинилися перед дверима, замкнутими на важкі ланцюги й засуви.
- Бувай, Гаррі, бережи себе, - пригорнула його місіс Візлі.
- До зустрічі, Гаррі, і пильнуй мені за зміями! - добродушно всміхнувся містер Візлі й потис йому руку.
- Ага... добре, - неуважно відповів Гаррі. Це була остання нагода попросити Сіріуса бути обережнішим. Він глянув на хрещеного батька і вже розкрив було рота, але тут Сіріус поспіхом обійняв його однією рукою і хрипко сказав: - Бережи себе, Гаррі. - Наступної миті Гаррі опинився на морозному зимовому повітрі, а Тонкс, яка сьогодні надійно замаскувалася під високу жінку в твідовому костюмі зі сталево-сірим волоссям, підштовхувала його в спину.
Двері будинку номер дванадцять, грюкнувши, зачинилися за ними. Вони спускалися сходами за Люпином. Зійшовши на тротуар, Гаррі озирнувся. Будинок номер дванадцять швидко зменшився, а будинки обабіч нього розширилися й зайняли його місце. Якась мить - і його наче й не було.
- Що скоріше сядемо в автобус, то краще, - сказала Тонкс, і Гаррі здалося, що вона оглянула площу трохи нервово. Люпин рвучко підняв праву руку.
БАБАХ!
Прямо з повітря перед ними виник яскраво-пурпуровий триповерховий автобус. Він мало не врізався у вуличний ліхтар, якому довелося відстрибнути.
На тротуар зіскочив худющий прищавий клаповухий молодик у пурпуровій уніформі і вигукнув:
- Запрошуємо до...
- Так-так, ми знаємо, дякую тобі, - урвала його Тонкс, - Сідайте, сідайте, скоріше...
І вона підштовхнула Гаррі до східців. Кондуктор аж очі витріщив.
- Тиць-гриць, бляшка-мушка... та це ж Гаррі!..
- Якщо ти ще раз назвеш його ім'я, я прокляну тебе навіки, - погрозливо прошипіла Тонкс, заштовхуючи в автобус Джіні й Герміону.
- Я завжди хотів на ньому покататися, - зрадів Рон, зупиняючись біля Гаррі і роззираючись.
Минулого разу Гаррі їхав «Лицарським автобусом» пізно вночі, й усі три поверхи тоді були заставлені мідними ліжками. А ось тепер, зранку, скрізь біля вікон безладно стояли різнокаліберні крісла. Деякі з них, коли автобус різко зупинився на площі Ґримо, мабуть, попадали. Кілька чарівників і чарівниць, нарікаючи, зводилися на ноги, а чиясь сумка з покупками вилетіла на середину автобуса і з неї на підлогу висипалася гидка мішанина жаб'ячої ікри, тарганів та заварного крему.
- Бачу, нам доведеться розділитися, - почала шукати вільних місць Тонкс. - Фред, Джордж і Джіні, прошу сідати отам ззаду... з вами залишиться Ремус.
Сама ж вона разом з Гаррі, Роном та Герміоною піднялася на найвищий поверх, де знайшла два вільні крісла в передньому ряду, а ще два - в останньому. Кондуктор Стен Шанпайк охоче відпровадив Гаррі й Рона аж у кінець автобуса. Пасажири розглядали Гаррі, коли він проходив повз них, але варто йому було сісти в крісло, як усі знову відвернули голови.
Гаррі й Рон заплатили Стенові по одинадцять серпиків, і автобус, загрозливо похитуючись, рушив. Пробрязкав довкола площі Ґримо, постійно виїжджаючи на тротуар, а тоді бабахнуло знов, і всі попадали назад. Ронове крісло перекинулося, а Левконія, що була в нього на колінах, вирвалася з клітки, злякано пурхнула вперед і сіла Герміоні на плече. Гаррі, який уник падіння, бо встиг схопитися за скобу для підсвічника, визирнув у вікно. Вони мчали якоюсь автострадою.
- Ми вже осьо за Бірмінґемчиком, - радісно повідомив Стен у відповідь на німе Гарріне запитання, а Рон тим часом намагався встати з підлоги. - То як ся маєш, Гаррі? Гарненько? Я влітку кожен день натрапляв у газетці на твоє прізвище, але там ніколи не писали нічого доброго. Я, канєшненько, казав Ерні, що вони там казна-чого понаписують, а ми ж на власні очі бачили, що ти ніякий не псих.
Він вручив їм квитки і захоплено витріщався на Гаррі Видно було, що Стенові начхати, психів вони везуть чи не психів, аби лиш їхні пасажири були досить відомі щоб про них писали в газеті. «Лицарський автобус» небезпечно нахилився, обганяючи по тротуару кілька машин. Гаррі побачив, як Герміона затулила долонями очі, а Левконія безтурботно похитувалася на її плечі.
БАБАХ!
Крісла знову полетіли назад, бо «Лицарський автобус» уже перестрибнув з Бірмінґемської автостради на якийсь тихенький і звивистий сільський путівець. Щоразу, як вони вже вкотре вискакували на бордюр, живопліт обабіч дороги ледве встигав відстрибувати з-під самісіньких коліс. З путівця вони перенеслися на головну вулицю якогось гамірного містечка, тоді опинилися на височенному гірському мосту, а потім мчали по виметеній вітром дорозі між високими будинками, і все це супроводжувалося громовим бабахканням.
- Я вже змінив свою думку, - пробелькотів Рон, ушосте встаючи з підлоги, - більше не хочу їздити цією штукою.
- Наступна зупиночка буде у Гоґвортсі, - весело попередив їх Стен, мало не впавши на друзів. - Та жіночка, що вами командує, просила, щоб я випустив вас найпершеньких. Спочатку, канєшненько, нехай зійде мадам Марш... - знизу долинула чиясь відрижка, а тоді щось огидно забулькотіло, - бо вона буцім трішечки занедужала.
Минуло ще пару хвилин, і ось уже «Лицарський автобус1 різко зупинився перед невеличким шинком, що відхилився набік, уникаючи зіткнення. Було чути, як Стен виводив з автобуса нещасну мадам Марш і як полегшено загомоніли на другому поверсі її сусіди-пасажири. Автобус знову рвонув, набираючи швидкість, аж поки...
БАБАХ!
Вони вкотилися у засніжений Гоґсмід. Гаррі помітив на бічній вуличці «Кабанячу голову», над якою скрипіла на морозному вітрі вивіска з відтятою головою вепра. Лапатий сніг летів у велике вітрове скло автобуса.
Нарешті вони зупинилися біля воріт Гоґвортсу.
Люпин і Тонкс допомогли всім знести з автобуса багаж і стали прощатися. Гаррі глянув на триповерховий «Лицарський автобус» і побачив, як усі пасажири, попритулявши носи до шибок, їх розглядають.
- На території школи ви
