Кохана майстра смерті - Олеся Лис

А на ранок, сюрприз у вигляді сонечка, ласкаво постукав у не зашторене вікно і приніс надію, що дощовий період нарешті закінчився, дороги скоро підсохнуть, і Ловар найближчим часом рушить назад в Арклоу.

Зриваюсь з ліжка − ночувала я в кімнаті Кіана, щоб у цікавого гостя не викликати підозр − і, ледь не пританцьовуючи, натягую приготований на сьогодні одяг. Швиденько вмиваюся холодною водою, розчісуюся, заплітаю просту косу, стягуючи на кінчику червоною стрічкою, і відкриваю вхідні двері, бажаючи вийти. Але здивовано застигаю на порозі.

У коридорі з іншого боку дверей досить-таки зручно вмостився ріддер Біта, а біля кімнати Ловара, на перший погляд недбало прихилившись до стіни плечем, ─ вартовий Оран.

─ Доброго ранку, леді Айне! ─ з посмішкою вітається Біта, відразу ж набуваючи гордовитої постави.

─ Здрастуй, Біта, ─ трохи оговтавшись, ошелешено відповідаю. ─ А що ти тут робиш?

─ Так, лорд Кіан наказав охороняти вас поки він у від'їзді… Враховуючи недавню ситуацію, ─ незворушно видає Ріддер, багатозначно піднявши брови.

─ М-м-м-м… ясно, ─ спантеличено кліпаю очима і в супроводі охоронця йду по коридору. ─ А сера Ловара теж Кіан наказав охороняти?

─ Даруйте, леді, ─ хитро посміхається Оран. ─ У нас безпечний замок, від кого його охороняти? А вартувати такого високопоставленого гостя, щоб він нічого поганого не накоїв, це образити недовірою. Я тут просто мимо проходив, втомився, вирішив зупинитися, перепочити. Може, десь через півгодинки зберуся з силами і далі піду. А тут ще Фінн «погуляти» хотів.

─ Ну, раз погуляти ... ─ знизую я плечима, намагаючись залишатися серйозною і не посміхатися у відповідь.

З одного боку трохи прикро, Кіан не поставив мене до відома, що тепер я обзавелася ще й охоронцем, а з іншого − я дуже вдячна йому за це. Не те щоб я боялася хворого покаліченого чоловіка, який зайняв гостьові покої… Але в його присутності мені якось незатишно. Поведінка Родеріка, незважаючи на каліцтво, продовжує бути дивною і нав'язливою.

Звідки такий інтерес? Явно цій гидкій особі щось від мене потрібно, бо раніше я удостоювалася від нього лише презирства. Тільки ось що?

Сьогодні за моїми підрахунками повинен був повернутися Шон, але, швидше за все, його затримала негода, так само як і нашого гостя. І нам доведеться ще пару днів зловживати добротою Юфіміі.

Мені, відверто кажучи, подобається ця мила, небагатослівна жінка, яка спочатку стала на мій бік і не побоялася не тільки прийти на службу в замок відьми-вбивці, але ще і дочок взяла. Було дуже приємно, коли вона заявила, що з самого початку не вірила в мою провину, і так відкрито підтримала мене перед селянами. Відпускати її, звичайно ж, не хочеться, та тільки працюючи тут, вона майже не приділяє часу своїм особистим домашнім справам. Хіба що запропонувати їй таку посаду, від якої вона просто не зможе відмовитися. Над цим питанням треба буде серйозно задуматися. Можливо, вона погодилася б стати економкою?

Сьогодні, на відміну від попередніх днів, роботи майже немає. Райвен я дала вихідний. І вона, скориставшись можливістю, пішла на весь день відвідати подруг в селі. Гертруда попросила не турбувати її до обіду, побажавши виспатися. Ловар теж ще не прокидався, але, про всяк випадок, сніданок для нього був готовий. Його, за потреби, віднесе Обрі. А поки глиняна миска з кашею стоїть на печі, щоб не встигла охолонути. Ароматний хліб ще теплий, і його з тією ж метою завернули в чистий рушник. А нарізати сир можна і в останній момент.

Я вирішую поїсти на кухні − тут і тепліше, і веселіше − обравши в якості сніданку кухоль молока і свіжу цілушку хліба.

─ Ой, цей пан такий дивний, ─ заявляє Обрі, мабуть, продовжуючи розмову, яку я перервала своєю появою.

─ Який пан? ─ неуважно запитує Юфімія, общипуючи молодого півника на вечерю.

Я відриваюсь від чашки і з цікавістю починаю прислухатися, вже здогадавшись, про кого йдеться.

─ Ну, як який? ─ округлює блакитні очі Обрі. ─ Цей, який важливий птах з Арклоу! ─ трохи тихіше пояснює, боязко позираючи на мене.

─ Чим же він дивний? ─ підіймаю брови.

Дівчина злегка блідне, не наважуючись продовжити розповідь і, напевно, картає себе останніми словами. Юфімія теж відкладає пташину тушку і стурбовано дивиться на дочку.

─ Обрі, говори! ─ насуплюю брови. ─ Я повинна знати. Раптом він тобі погрожував або ... ─ я кидаю погляд на злегка перелякану Юфімію. ─ Або дозволив собі неприпустимі вільності...

Дівчина поспішно трясе головою:

─ Ні-ні, нічого такого. Він просто дурниці питав.

─ Які дурниці? ─ цікавиться Юфімія, починаючи потроху заспокоюватися.

─ Він і у Рейвен питав, ─ трохи ображено заявляє Обрі.

─ Так що ж він питав? ─ вже починаю закипати.

Але що взяти з шістнадцятирічної дівчинки?

─ Чи немає тут у нас привидів, ─ злегка хихикнувши, відповідає дівчина. ─ Такий смішний. Адже навіть діти знають, що привидів так просто не зустрінеш. Для цього обряд потрібен.

─ Так, смішний, ─ задумливо підтверджую, постукуючи пальцем по губах.

Що за гру веде сер Ловара Родерік?

Обрі знову хихикає, показуючи чарівні ямочки на рум'яних щічках. Юфімія повертається до обскубування півника.

─ А я бачила, що за нашою Рейвен новий керуючий в'ється. А вона і рада! ─ мабуть рот у цієї балаболки ні на хвилину не може бути закритий.

─ А ти звідки знаєш? ─ хитає головою Юфімія. ─ Знову підглядала?

Дівчина обурено червоніє.

─ Нічого я не підглядала. Я до пташника йшла за яйцями, а вони біля стайні стояли і милувалися. Він її руку схопив і поцілував. А Рейвен йому навіть по вусі не заїхала, як Томасу на святі збору врожаю, коли той її за талію обійняв.

─ А більше ти нічого не бачила? ─ як би ненароком цікавиться жінка, не відволікаючись від свого заняття.

─ Ні. Він, правда, ще її в губи поцілувати хотів. Але Рейвен сказала, що туди її тільки наречений буде цілувати, розвернулася і пішла, ─ задоволена такою увагою до своєї розповіді, ділиться подробицями балакуча молодша сестра.