Джек на Сході - Андрій Олегович Бєлянін

— Моя благородна кров не знає страху, і нічиєї допомоги я не потребую! — сухо відрізав він. — Відійдіть убік на десять кроків, ви заважаєте мені врятувати цю дивовижну квітку аравійської пустелі. Гюль-Гюль, не сумуй, люба, я вже йду!

— То он як? Ходімо звідси, Джеку, хай сам виплутується, — Шелті з погордою взяла під лікоть Божевільного Короля, та іфрити несподівано звернули на неї увагу.

— Гарна! — разом вирішили вони. — Беремо обох, господар розбереться.

Тієї ж миті дочка лицаря зникла, за нею випарувалася принцеса, і всі четверо іфритів теж розтанули в повітрі. Джек з Вілкінсом сторопіло дивилися один на одного, а з провулочка, засапавшись, дріботів Лагун-Навіжений.

— Які новини, панове?

— Страшні й жахливі! Через твого шизонутого улюбленця я тільки-но втратив наречену з посагом! — вибухнув праведним гнівом обікрадений Вілкінс. — Чому він завжди втручається в мої стосунки з коханими дівчатами? Шелті — не можна, Лорену — не турбуй, навіть мою чорнявеньку Гюль-Гюль і ту не поцілуй зайвий раз на людях!

Божевільний Король просто задихнувся від обурення і не міг вимовити жодного слова.

— Цить, огуднику! — прикрикнув чаклун. — Який дідько поніс тебе на Схід?!

— Я сам дам собі раду, тож постійного нагляду не потребую! Джеку, забери цього нудного пенсіонера, в мене стільки справ, що не маю навіть хвилиночки для розбірки з дідусями.

Тепер подих перехопило в Лагуна-Навіженого. Старий чарівник грізно здійняв руки до неба, намірюючись покарати негідника страшним заклинанням і вже цього разу точно перетворити його на зайчика, але… учень чародія, швидко нахилившись, підібрав з пилюки маленьку золоту каблучку. Він сентиментально поцілував її і насунув на мізинець.

— Це, напевно, впало з чарівного пальчика моєї незрівнянної Гюль-Гюль. Ай-ай-ай! Як же я тепер без неї? Помру з горя. Але ні… Я знайду мою смагляву вишеньку! Я всіх іфритів примушу в пустелі пісок перераховувати! Геть з мого шляху! Це кажу я — Сем Вілкінс, троюрідний онук племінника далекого родича знайомого водоноса при дворі марокканського султана! Я — велика біла болонка з величезним потенціалом росту і могутнім розумом наймудрішого пророка чорних гномів. Тепер ви всі побачите мою справжню подобу, тому що…

Договорити Семові не вдалося. Каблучка на його мізинці засвітилася яскравим золотавим полум’ям, і Лагун-Навіжений першим зрозумів, що це означає:

— Перстень іфрита. Негайно зніми, нещасний!

Пізно… Спалах світла, яскравий, як сонце, примусив усіх замружитися.

На місці Сема клубочився жовтуватий дим. Джек кинувся вперед, розводячи руками в пошуках зниклого друга.

— Пізно, мій хлопчику, — тяжко зітхнув чарівник. — Це була магічна каблучка, вочевидь, її загубив один з іфритів. Усі види східного чаклунства такі несподівані і парадоксальні. У цьому випадку ми маємо справу…

— Лагуне, заради всього святого, де Сем?! — заволав Божевільний Король. — Я дуже вас поважаю, але зараз абсолютно не налаштований на лекцію. Зникли леді Шелті, принцеса й наш товариш — зробіть же що-небудь!

— Юначе! — суворо перебив старий чаклун. — Я ж і намагаюся пояснити вам, що в даному випадку все залежить від того, якою конкретно магією була заряджена та каблучка. Зазвичай «перснем іфрита» називають невеличку зачаровану річ, без ювелірних прикрас, просту та функціональну. Вона може виконати одне бажання володаря без усяких там заклинань, наговорів, ритуалів та іншого оформлення. Виходячи з цього, спробуємо згадати — що ж побажав Сем?

— Віз і маленький візочок усяких різних побажань.

— Так. Усі вони бути виконаними все одно не можуть, отже, варто припустити, що найбільш вагомим виявиться бажання, вимовлене з максимальним емоційним навантаженням. Значить, зараз ми побачимо…

Пролунав грім! Джек так і не зрозумів, що відбулося, коли з висоти на нього гепнуло величезне, біле, пухнасте і важке створіння, розпластавши бідолаху по землі.

— Що й треба було довести! — авторитетно заявив Лагун-Навіжений.

Божевільний Король ледве вибрався на волю і ахнув — на вижареному сонцем майдані перед султановим палацом сиділа біла болонка зі здивованими блакитними очицями і лупала довгими віями. Зростом пухнастий собачка міг посперечатися з верблюдом!

— Семе… це ти?

— Не впевнений… — подумавши, повідомив песик. — Про всяк випадок, запитай ще раз.

Джек закотив очі і, не  в змозі дихати від сміху, повис на Лагуні-Навіженому.

Поступово майдан заповнювався народом. Зрозумівши, що іфрити вже пішли, хоробра охорона принцеси знову повернулася до своїх обов’язків. Поки старий чаклун з бурчанням накладав на Сема нове закляття, намагаючись розчарувати його, а Джек, схопившись за живіт, все ще не міг стримати регіт, ви-кликаний новим виглядом свого друга, наших героїв оточило потрійне коло злих нукерів. Східні воїни перебували у вкрай роздратованому стані, бо замість того щоб рятувати дочку султана, вони боягузливо втекли. Тож тепер вони прагнули відігратися на свідках своєї ганьби, тим більше що ці незрозумілі чужинці не злякалися, а відважно боролися із самими іфритами.

— Дарма… — розвів руками Лагун-Навіжений. — Надто проста магія, не виправиш, не зміниш — надійно, як вбитий у стінку цвяшок! І потім, я завжди плутаюсь у співучо-поетичних закляттях східних магів.

— Що ти хочеш цим сказати? — насупив брови Вілкінс. — Я зараз хто?

— Болонка…

— А-а-а-а! Рятуйте, рятуйте, мамо дорогенька!

— …але заввишки з доброго коня, а може, й більша.

— Правда? Значить, я найбільший собака в світі?! — дещо втішився Сем. — А кому мені за це дякувати, скажи будь ласка?

— Ти скористався перснем іфрита і сам напророкував власну долю, — єхидно відповів чарівник. — Не треба було пащекувати, маючи на пальці магічну іграшку.

— Теж мені — магія… Навіщо ж все сприймати так буквально?

— Давайте відкладемо дискусію на потім, — запропонував Джек. — Здається, нас неправильно зрозуміли і вважають винними у зникненні принцеси. Схоже, навіть битимуть…

А на майдані знову було велелюдно. Ще б пак, стільки подій одразу! Іфрити з’явилися, з чужинцями побалакали, дочку султана вкрали, північну мисливицю забрали, людину на собаку перетворили і зникли. А собака неймовірних розмірів, та ще й