Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Це добре, - неголосно сказав їй Гаррі, - бо ми знайшли місце для нашої першої зустрічі з захисту. Сьогодні о восьмій вечора на восьмому поверсі навпроти гобелена, де тролі б'ють палицями Варнаву Дурнуватого. Ти перекажеш Кеті та Алісії?
Вона трохи розгубилася, але пообіцяла всім повідомити. Зголоднілий Гаррі зосередився на сосисках з товченою картоплею. Підвівши голову, щоб налити гарбузового соку, побачив, що на нього дивиться Герміона.
- Що? - нерозуміюче спитав він.
- Просто задуми Добі не завжди безпечні. Чи ти вже забув, як через нього позбувся всіх кісток у руці?
- Ця кімната - не якась там божевільна вигадка Добі. Дамблдор теж про неї знає, він мені про неї згадував на Різдвянім балу.
Герміона трохи пожвавішала.
- Дамблдор тобі про неї казав?
- Мимохідь, - знизав плечима Гаррі.
- Ага, тоді все гаразд, - зраділа Герміона й більше не заперечувала.
До вечора Гаррі з Роном шукали тих учнів, що записалися до списку в «Кабанячій голові», і повідомляли їм про вечірню зустріч. Гаррі був трохи розчарований, бо Джіні перша встигла знайти Чо Чанґ з подругою, але до кінця вечері він уже не сумнівався, що вістку передали всім двадцяти п'ятьом учням, які приходили тоді в «Кабанячу голову».
О пів на восьму вечора Гаррі, Рон і Герміона вийшли з ґрифіндорської вітальні. Гаррі стискав у руці якийсь клапоть старого пергаменту. П'ятикласникам дозволялося ходити по коридорах до дев'ятої години, але троє друзів усе одно нервово озиралися, підіймаючись на восьмий поверх.
- Стривайте, - попросив Гаррі, коли вони подолали останні сходи. Розгорнув пергамент, ударив по ньому чарівною паличкою і пробурмотів: - Урочисто присягаю не затівати нічого доброго.
На порожній поверхні пергаменту з'явилася карта Гоґвортсу. Крихітні чорні рухливі цяточки, позначені іменами, вказували, де хто перебуває.
- Філч на третьому поверсі, - підніс Гаррі карту до самих очей, - а Місіс Норіс - на п'ятому.
- А де Амбриджка? - стурбовано спитала Герміона.
- У своєму кабінеті, - показав Гаррі. - Вперед.
Вони поспіхом рушили коридором до описаного Добі місця. То була смуга чистої стіни навпроти величезного гобелена, на якому було зображено ідіотську спробу Варнави Дурнуватого навчити тролів танцювати балет.
- Так-так... - тихо сказав Гаррі, а поточений міллю троль на мить перестав лупцювати свого недолугого вчителя танців і задивився на них. - Добі казав тричі пройтися повз цей гобелен і зосереджено уявляти, що нам потрібно.
Вони так і зробили, проходячи під стіною і різко розвертаючись то біля вікна з одного її боку, то біля величезної, з людський зріст, вази - з другого. Рон аж замружився від зосередження. Герміона щось шепотіла собі під ніс. Гаррі дивився прямо перед собою, стискаючи кулаки.
«Ми мусимо навчитися себе захищати... - думав він. - «Нам просто необхідне місце для занять... і щоб ніхто нас не знайшов...»
- Гаррі! - раптом вигукнула Герміона, коли вони вже втретє пройшли попід стіною.
У стіні з'явилися блискучі поліровані двері. Рон дивився на них з осторогою. Гаррі простяг руку, взявся за мідну клямку, відчинив двері і перший зайшов до просторої кімнати, залитої мерехтливим світлом смолоскипів.
Стіни були заставлені дерев'яними книжковими шафами, а замість стільців на підлозі лежали великі шовкові подушки. На полицях у протилежному кінці кімнати стояли різноманітні прилади - стереоскопи, сенсори таємниць і величезне потріскане Зловороже Люстерко, що торік висіло, Гаррі був переконаний, у кабінеті Муді-самозванця.
- Оце нам підійде, коли будемо робити приголомшення, - радісно сказав Рон, штурхаючи ногою подушку.
- А гляньте на ці книжки! - розхвилювалася Герміона, проводячи пальцем по палітурках великих томів у шкіряних оправах. - «Посібник із загальних заклять та їхніх протидій» ... «Як перехитрувати темні мистецтва» ... «Довідник із самозахисту»... ого... - Вона озирнулася, сяючи від захвату, і Гаррі зрозумів, що наявність сотень книжок нарешті переконала Герміону, що вони затіяли потрібну справу. - Гаррі, це просто чудово! Ми тут маємо все, що нам треба!
І довго не роздумуючи, вона взяла з полички «Закляття для заклятих», сіла на найближчу подушку й заглибилася в читання.
У двері легенько постукали. Гаррі озирнувся. Прийшли Джіні, Невіл, Лаванда, Парваті та Дін.
- Ого, - вражено роззирнувся Дін. - Що це за приміщення?
Гаррі почав пояснювати, але не встиг закінчити, коли прибули нові учні, тож мусив починати все спочатку. О восьмій годині вже були зайняті всі подушки. Гаррі підійшов до дверей і повернув ключа, що стирчав у замку. Замок голосно клацнув, і всі затихли, дивлячись на Гаррі Герміона акуратно позначила недочитану сторінку «Заклять для заклятих» і відклала книжку.
- Ну... - трохи нервово промовив Гаррі. - Цю кімнату ми знайшли для практичних занять, і ви її теж... е-е... спромоглися знайти.
- Тут фантастично! - вигукнула Чо, і кілька учнів схвально загомоніли.
- Якось дивно, - насупився Фред. - Ми колись тут ховалися від Філча, пам'ятаєш, Джорджику? Але тоді це була звичайна комірчина для мітел.
- Гаррі, а це що таке? - поцікавився Дін, показуючи на стереоскопи та Зловороже Люстерко.
- Детектори темряви, - пояснив Гаррі, ступаючи до них між подушками. - В основному всі вони свідчать про наближення темних чаклунів або ворогів, але на них не варто занадто покладатися, бо вони можуть водити за носа...
Якусь мить він дивився на потріскане Зловороже Люстерко. Там рухалися якісь тьмяні постаті, але жодної не можна було розпізнати. Він повернувся до люстра спиною.
- Я думав, з чого б ми могли почати, і... е-е... - Він помітив підняту руну. - Що, Герміоно?
- Думаю, нам треба обрати керівника, - запропонувала Герміона.
- Та ж Гаррі керівник, - миттю озвалася Чо й поглянула на Герміону так, ніби та збожеволіла.
Серце в Гаррі знову тьохнуло.
- Так, але я вважаю, що нам треба за це проголосувати, - незворушно пояснила Герміона. - Це формальність, яка дасть йому певні повноваження. Отож... хто за те, щоб Гаррі був нашим керівником?
Усі підняли руки, навіть Захаріас Сміт, хоч і зробив він це неохоче.
- Дякую, - сказав Гаррі, відчуваючи, як палає обличчя. - І... що, Герміоно?
- Ще я думаю, що нам треба вибрати для себе назву, - бадьоро запропонувала вона, не опускаючи руки. - Це сприятиме усвідомленню нашої єдності й колективного духу. Ви так не вважаєте?
- Може, назвемося
