Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Що сталося? - почулися голоси.
Гаррі визирнув з-під рушника. Роздягальня здавалася розмитою, бо він зняв окуляри, однак відчував, що всі на нього дивляться.
- Нічого, - буркнув він, - я... штрикнув себе в око.
Але він багатозначно глянув на Рона, й вони удвох затрималися, поки всі інші гравці виходили надвір, кутаючись у плащі й натягуючи на очі капелюхи.
- То що там сталося? - запитав Рон одразу, як вийшла Алісія. - Знову шрам?
Гаррі ствердно кивнув.
- Але ж... - Рон злякано підійшов до вікна й задивився на дощ, - він... він же не може бути десь тут біля нас?
- Не може, - пробурмотів Гаррі, падаючи на лаву й розтираючи шрам. - Він, мабуть, далеко звідси. Мені болить, бо... він... розлючений.
Гаррі не мав найменшого наміру це казати і чув свої слова, ніби їх вимовляв хтось інший - але миттю збагнув, що так воно і є. Не розумів, звідки йому це відомо, але був переконаний: Волдеморт, де б не був і що б не робив, зараз лютував.
- Ти його побачив? - перелякано спитав Рон. - Мав... якесь видіння чи що?
Гаррі сидів непорушно, дивлячись собі під ноги, заспокоюючи розум і пам'ять після пекучого болю.
Сплутаний клубок постатей, завивання голосів...
- Він намагається щось зробити, а йому не вдається так швидко, як він хотів би, - сказав Гаррі.
І знову його самого здивували слова, що вилітали в нього з рота, але він був переконаний, що це правда.
- А... звідки ти знаєш? - здивувався Рон.
Гаррі похитав головою і притис до очей долоні. Побачив крихітні іскорки. Відчув, як Рон сідає поруч на лаву, і знав що він на нього дивиться.
- Так було й минулого разу, - неголосно запитав Рон, - коли шрам заболів у кабінеті Амбридж? Відомо-Хто був розлючений?
Гаррі заперечливо похитав головою.
- А що ж це тоді?
Гаррі почав згадувати. Він дивився в обличчя Амбридж... шрам заболів... а тоді він мав те дивне відчуття в животі... химерне, несподіване... радісне відчуття... але він тоді, звичайно, не зрозумів, що це таке, бо сам був такий нещасний...
- Минулого разу боліло, бо він радів, - сказав Гаррі. - Дуже радів. Він гадав... що станеться щось добре. А вночі перед нашим поверненням до Гоґвортсу... - Гаррі пригадав ту мить, коли шрам жахливо розболівся у їхній з Роном кімнаті на площі Ґримо, - ...він лютував...
Гаррі озирнувся на Рона, що вражено роззявив рота.
- Старий, ти можеш замінити Трелоні, - захоплено видихнув Рон.
- Я ж не роблю пророцтв, - заперечив Гаррі.
- Зате знаєш, що ти робиш? - вражено й водночас боязко сказав Рон. - Гаррі, ти читаєш думки Відомо-Кого!
- Ні, - похитав головою Гаррі. - Скоріше... відчуваю його настрій. Якимись такими спалахами. Дамблдор казав, що торік відбувалося щось подібне. Казав, що я мозку відчути, коли Волдеморт десь близько, або коли він відчуває ненависть. А тепер я ще відчуваю, коли він задоволений...
Запала мовчанка. Вітер і дощ хльостали по будинку.
- Ти повинен комусь про це сказати, - порадив Рон.
- Минулого разу я сказав Сіріусу.
- То скажи йому й зараз!
- А як? - спохмурнів Гаррі. - Амбридж стежить за совами і за каміном, ти що, забув?
- Тоді скажи Дамблдорові.
- Я вже тобі казав - він знає, - відрізав Гаррі. звівся на ноги, зняв з кілочка плащ і накинув на плечі. - Немає потреби говорити йому ще раз.
Рон, застібаючись, замислено дивився на Гаррі.
- Дамблдор хотів би знати, - сказав він.
Гаррі стенув плечима.
- Ходімо... нам ще треба попрацювати з мовчальними закляттями.
Вони квапливо й мовчки ішли темною галявиною, ковзаючи і спотикаючись у баюрах. Гаррі був у полоні думок. Чого ж так прагнув Волдеморт? Що ж саме відбувалося не так швидко?
«...він має й інші плани... плани, які може здійснити без зайвого розголосу... те, що можна здобути лише таємно... це така зброя. Те, чого він не мав минулого разу».
Гаррі вже з місяць не згадував цих слів. Був занадто заглиблений у гоґвортські події, занадто заклопотаний постійним двобоєм з професоркою Амбридж, несправедливістю міністерського втручання... але тепер він їх знову згадав і замислився... Волдемортова лють була виправдана, якщо він так і не наблизився до володіння зброєю, яка б вона не була. Може, йому став на заваді Орден і перешкодив нею заволодіти? Де вона зберігалася? У кого зараз?
- Мімбулус мімблетонія, - пролунав Ронів голос, і Гаррі саме вчасно отямився, щоб пролізти крізь отвір за портретом до вітальні.
Схоже було, що Герміона досить рано пішла спати, залишивши на столі біля каміна купу в'язаних ельфівських шапочок, а в кріслі - Криволапика, що згорнувся клубочком. Гаррі був навіть радий, що її немає, бо не дуже хотів обговорювати біль у шрамі і вислуховувати її наполягання, щоб ішов до Дамблдора. Рон стурбовано на нього зиркав, але Гаррі витяг підручники замовлянь і сів до роботи над рефератом. Зосередитися ніяк не вдавалося, і він май же нічого не написав. Незабаром Рон повідомив, що теж іде спати.
Минула північ, а Гаррі читав і перечитував абзац про використання цингової трави, любистку та чхального зілля, не сприймаючи ані слова.
«Ці рослини найбільше впливають на запальні процеси мозку і тому застосовуються в медичних препаратах для одурманення та збивання з пантелику, коли чаклун бажає досягти ефекту нерозважливості й необачності...»
...Герміона казала, що Сіріус, відколи його замкнули на площі Ґримо, став необачний...
«...найбільше впливають на запальні процеси мозку і тому застосовуються...»
...у «Щоденному віщуні» подумають, що в нього запалення мозку, якщо довідаються, що він відчуває Волдемортів настрій...
«...тому застосовуються в медичних препаратах для одурманення та збивання з пантелику...»
...одурманення - це те, що відбувається з ним, бо як він може знати, що відчуває Волдеморт? Що то за химерний зв'язок між ними, так і не розтлумачений йому Дамблдором?
«...коли чаклун бажає...»
...Гаррі так хотів би заснути...
«...досягти ефекту нерозважливості...»
...Було так тепло й зручно в кріслі біля каміна, коли дощ собі періщив у шибки, Криволапик муркотів, а вогонь легенько потріскував...
Книга вислизнула з обм'яклих рук Гаррі і з глухим стуком упала на килимок. Слова схилилася набік...
Він знову блукав коридором без вікон, і кроки його відлунювали в тиші. Коли вдалині
