Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Це не випадково. - сказав він, стискаючи руки в кулаки. - Вона знає.
- Це неможливо, - миттєво заперечив Рон.
- У тому шинку були якісь люди. До того ж, гляньмо правді у вічі, ми не знаємо, скільком з тих, що приходили, можна довіряти... будь-хто міг побігти до Амбридж і все їй розпатякати...
А він іще думав, ніби вони йому повірили! Навіть уявив, що вони захоплюються ним...
- Захаріас Сміт! - відразу вигукнув Рон, луплячи себе кулаком по долоні. - Або... той, Майкл Корнер. Той теж мені здався ненадійним...
- Цікаво, чи Герміона це вже бачила? - озирнувся Гаррі на двері до дівочих спалень.
- Ходімо їй скажемо, - запропонував Рон. Він кинувся до дверей, відчинив їх і рвонув ґвинтовими сходами нагору.
Добрався вже до шостої сходинки, коли щось голосно загуло, немов автомобільний клаксон, і сходи розтанули, перетворившись на довгий і гладенький кам'яний жолоб, наче на гірках для катання. Якусь коротку мить Рон ще намагався бігти, несамовито розмахуючи руками, мов той вітряк, а тоді гепнувся на спину й покотився вниз по цьому щойно виниклому жолобу і зупинився аж біля Гарріних ніг.
- Е-е... мабуть, нам не можна заходити до дівочих спалень, - сказав Гаррі, піднімаючи Рона й ледве тамуючи сміх.
Якісь дві четвертокласниці весело з'їхали кам'яним жолобом.
- О, хто ж це намагався вилізти нагору? - захихотіли вони, зриваючись на ноги й глузливо поглядаючи на Гаррі з Роном.
- Я, - зізнався все ще спантеличений Рон. - Не знав, що таке станеться. Це нечесно! - звернувся він до Гаррі, коли дівчата, регочучи, пішли до отвору за портретом. - Герміоні можна заходити в наші спальні, а нам ні?..
- Це досить старомодне правило, - пояснила Герміона яка тієї миті акуратно з'їхала на килимок перед ним і саме зводилася на ноги, - але в «Історії Гоґвортсу» написано що засновники вважали хлопців не такими надійними, як дівчат. До речі, а чого ви хотіли до нас зайти?
- Тебе провідати.... Ось іди глянь! - сказав Рон і поволік її до дошки оголошень.
Герміона пробігла очима повідомлення. Її обличчя скам'яніло.
- Хтось їй усе розпатякав! - сердито гаркнув Рон.
- Це неможливо, - тихенько заперечила Герміона.
- Не будь така наївна, - скривився Рон, - думаєш, що як сама чесна й надійна, то...
- Ніхто не міг розпатякати, бо я наклала на пергамент з підписами спеціальне закляття, - понуро пояснила Герміона. - Якби хтось побіг з доносом до Амбридж, то ми одразу довідалися б, хто це зробив, і йому було б дуже несолодко.
- А що б з ним сталося? - поцікавився Рон.
- Скажімо, - відповіла Герміона, - прищі Луїзи Міджен порівняно з його карою були б наче кілька невинних веснянок. Ходімо снідати й побачимо, що думають інші... цікаво, чи це порозвішували у всіх гуртожитках?
Коли вони зайшли до Великої зали, то відразу зрозуміли, що оголошення від Амбридж з'явилося не лише у ґрифіндорській вежі. У залі велися напружені розмови, учні безперестанку гасали між столами, обговорюючи новину. Не встигли Гаррі, Рон і Герміона сісти, як до них прибігли Невіл, Дін, Фред, Джордж та Джіні.
- Ви бачили?
- Думаєте, вона знає?
- Що нам робити?
Усі дивилися на Гаррі. Він озирнувся, щоб пересвідчитись, що поблизу нема вчителів.
- Ми все одно робитимемо своє, - спокійно відповів він.
- Я знав, що ти так скажеш, - зрадів Джордж і поплескав Гаррі по руці.
- Старости теж? - допитливо глянув Фред на Рона з Герміоною.
- Аякже, - незворушно озвалася Герміона.
- А ось ідуть Ерні та Анна Ебот, - повідомив, озирнувшись, Рон. - А ще ті рейвенкловські типи і Сміт... і ніхто з них, здається, не прищавий.
Герміона раптом занепокоїлась.
- Забудь ти про прищі! Цим телепням не можна зараз сюди підходити, це буде дуже підозріло... Сідайте! - беззвучно розкрила вона рота, махаючи Ерні та Анні, щоб ті займали місця за гафелпафським столом. - Пізніше! Ми... поговоримо... з вами... пізніше!
- Я скажу Майклові, - нетерпляче зірвалася з лави Джіні. - От дурень, чесне слово...
Вона побігла до рейвенкловського столу, а Гаррі дивився їй услід. Чо сиділа неподалік, розмовлячи з кучерявою дівчиною, котру приводила з собою в «Кабанячу голову». Цікаво, чи оголошення Амбридж відіб'є в неї бажання з ними зустрічатися?
Та найповніше вони відчули наслідки оголошення аж тоді, як уже виходили з Великої зали на історію магії.
- Гаррі! Рон!
До них підбігла, вся в розпачі, Анжеліна.
- Нічого страшного, - тихенько сказав їй Гаррі. - Ми все одно збираємось...
- Чи ви хоч зрозуміли, що це стосується і квідичу? - не дослухала його Анжеліна. - Ми повинні йти до неї по дозвіл, щоб заново укомплектувати ґрифіндорську команду!
- Що? - перепитав Гаррі.
- Нізащо, - приголомшено пробелькотів Рон.
- Ви ж читали оголошення! Там ідеться й про команди. Тому послухай, Гаррі... кажу це востаннє... прошу, прошу тебе не психувати більше з Амбридж, бо вона взагалі не дозволить нам грати!
- Добре, добре, - сказав Гаррі, бо Анжеліна ось-ось могла розплакатись. - Не переживай, я буду чемний...
- Закладаюся, що Амбридж сидить на історії магії, - похмуро сказав Рон, коли вони пішли на Бінсів урок. - Вона ще не перевіряла Бінса... ставлю на що завгодно - вона там...
Проте він помилився. Коли вони зайшли, з учителів там був лише професор Бінс, що, як і завжди, висів за кілька сантиметрів над стільцем і готувався починати монотонне бубоніння на тему війн між велетнями. Гаррі навіть не намагався прислухатися до його слів. Малював якісь закарлючки на пергаменті, ігноруючи Герміонині погляди й підштовхування, і тільки після особливо болючого стусана під ребро сердито на неї зиркнув.
- Що?
Вона показувала на вікно. Гаррі озирнувся. На вузенькому карнизі під вікном сиділа Гедвіґа і глипала на нього крізь скло, а до її лапки був прив'язаний лист. Гаррі нічого не міг зрозуміти. Адже вони щойно снідали, - чого ж вона не принесла листа в належний час? Багато однокласників також показували на Гедвіґу.
- Мені завжди подобалася ця сова, вона така гарна. - почув Гаррі, як Лаванда сказала це Парваті, важко зітхаючи.
Він глянув на професора Бінса, що й далі читав свої конспекти, анітрохи не усвідомлюючи, що учні слухають його з
