Прокляті - Чак Паланік
Серед померлих, що трохи затримались, навіть Джон Бенет Ремсі співчувала мені. Навіть Чарльз Ліндберґ був збентежений моїм похороном.
Я лежала там, мертва, у той час як три маленькі міс Дешевки фон Дешевберґи з моєї школи-інтернату були живі й навіть відвідали мій похорон. Три Брудні МакБруднючки стояли серед інших присутніх, благочестиво нахиливши голови, не промовивши й слова про те, що це саме вони навчили мене грі «французький поцілунок». Ці три Шльондри Вандершльондр віднесли свої надруковані програмки похорону моїй мамі й попросили її залишити на них автограф. Президент Сполучених Штатів допомагав нести зроблений із пап'є-маше, екологічно нешкідливий біологічний контейнер до моєї могили. Прем'єр-міністр Великої Британії теж допомагав.
Кінозірки теж прийшли й стояли там із похмурими обличчями. Якийсь знаменитий поет прочитав дуже барвистий вірш, де не було жодної рими. Світові лідери також прийшли віддати належну шану. Завдяки системі супутникового зв'язку, можна сказати, вся планета прийшла сказати мені «прощавай»…
Окрім Ґорана, мого коханого, моєї єдиної справжньої любові…
Ґоран не прийшов.
Розділ двадцять шостий
«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. Мене раптом осяяло, що я жодного разу нормально не подякувала тобі за те, що надіслав за мною машину, хоча й слід було; це був надзвичайно чуйний, уважний жест з твого боку. Ти повівся щодо мене дуже по-доброму в той час, коли така чемність була мені відчайдушно потрібна, і я хочу, щоб ти знав: я завжди пам'ятатиму твою щедрість».
Бути щойно померлим духом анітрохи не легше, ніж бути щойно народженим немовлям, і я відчуваю нечувану вдячність за кожну крихту турботи й піклування. Всі, хто зібрався навколо місця мого поховання на меморіальному кладовищі «Форест Лоун», плакали: плакали мама й тато, плакав президент Сенегалу. Всі голосно схлипували, і єдиний, хоча й видатний, виняток становила лише я — через те, що на мою думку, плакати на власному похороні — то моветон і прояв жахливого егоцентризму. Само собою зрозуміло, що ніхто не може бачити справжню мене, мене-привид, хоч я і стою просто серед їхньої засмученої юрби. Я знаю, я знаю, у цій абсолютно архетиповий томсойєрівській ситуації очікується, що померла людина із величезним задоволенням відвідуватиме власний похорон і бачитиме, як всі (у глибині душі) сильно кохали та навіть обожнювали її, але сумна правда полягає в тому, що більшість людей так само удають свої почуття до вас після вашої смерті, як вони це робили за ваше життя. Коли люди відчують найкрихітнішу вигоду з цього, то всі, хто ненавидів вас, розриватимуть на собі одяг і кидатимуться на землю, наче фальшиві плаксії. Щодо ситуації на порядку денному: тріо міс Легковажна Доступність оточили своїми похітливими передпідлітковими тілами мою невтішну матір і розповідають їй про те, як сильно вони любили мене, а в цей час їхні павучі анорексичні пальці з французьким манікюром граються прикрашеними коштовним камінням чотками — грудкуватими від таїтянських чорних перлин, і великих рубінів, і смарагдів, — що їх розробив Крістіан Лакруа для компанії «Булгарі», які вони поспіхом придбали на Родео Драйв спеціально для сьогоднішнього похорону. Ці три міс Шльондри Шльондрегаймер безупинно шепочуть моїй невтішній матусі, що кожна із них отримує повідомлення від мене, що я постійно відвідую їх у сновидіннях і молю передавати мою любов і підтримку моїй сім'ї; а бідолашна матуся, здається, зазнала такого сильного душевного удару, що слухає цих трьох жахливих гарпій і сприймає їх слова всерйоз.
Зграя білявих помічниць продюсера, яких набагато більше, ніж моїх колишніх однокласниць, оточила мого тата: всі вони носять сексуальні чорні рукавички й намагаються «переножити» одна одну, дозволяючи і без того коротким мініспідницям підійнятися ще вище, повністю відкриваючи засмаглі, ретельно поголені стегна, у той час як у руках вони тримають крихітні, бездоганно нові, огорнуті в чорну шкіру примірники Біблії, наче це нові сумочки-клатч від Шанель, і вони всі до одної сплять із ним — з моїм батьком, незважаючи на всю його благородну, імпозантну, високоінтелектуальну, ліберальну вульгарність, — але йому нізащо не вдасться вписати їхні різні за розміром зарплати до бюджету будь-якого фільму, коли він зізнається, що та єдина роль, яку вони грають, не може бути частиною фільму для сімейного перегляду. Цей сентиментальний медійний цирк відбувається навколо моїх земних останків, запханих глибоко в органічний саван з небіленого бамбукового волокна, по всій поверхні якого нанесені нікчемні значки, схожі на арабську в'язь, причому саван цей більше за все схожий на гігантський, не зовсім білий екскремент, покритий графіті китайських банд, поставлений впритул до мого свіженького, щойно витесаного надгробного каменя. На мертвих падають просто міріади принижень: на камені викарбувано моє повне ім'я «Медісон Квітка Пустелі Роза Парке Койот Трікстер Спенсер» — це страхітлива особиста таємниця, яку я відчайдушно приховувала всі тринадцять років свого життя і яку три міс Хтиві Підлабузенберґ, звісно ж, просто мріють розкрити всім моїм колишнім однокласницям у Швейцарії, не кажучи вже про той факт, що дати народження та смерті, викарбувані в граніті, навічно закріплять за мною помилковий вік у дев'ять років. Ще одна образа полягає в тому, що в епітафії написано таке: «Меді, відпочивай із миром в обіймах вічної богині та насолоджуйся молоком її священних грудей».
Ось які ослячі дурниці чекають на вас і абсолютно справедливо, коли ви помрете, не залишивши по собі викладеної письмово останньої волі, яка має юридичну силу. Я мертва і знаходжусь на добрячій відстані від цих божевільних, але і звідти я відчуваю запах їхнього, макіяжу та лаку для волосся.
І коли я раніше не розуміла значення виразу «ослячі дурниці», я дуже добре розумію його тепер. Щодо слова «помилковий», то, аби зрозуміти його, мені достатньо лише озирнутись навколо.
А коли ви здатні перетравити ще один факт про
