Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Дякую, Молі, але я прекрасно усвідомлюю, хто він, - холодно відрізав Сіріус.
- Сумніваюся! - відрізала вона. - Іноді ти говориш про нього так, ніби це повернувся твій найкращий давній друг!
- А що в цьому поганого? - здивувався Гаррі.
- А те, Гаррі, що ти - не твій батько, хоч і дуже на нього схожий! - відповіла місіс Візлі, свердлячи поглядом Сіріуса. - Ти ще учень, і дорослі, які несуть за тебе відповідальність, не повинні про це забувати!
- Ти хочеш сказати, що я безвідповідальний хрещений батько? - Сіріус ледь не кричав.
- Я хочу сказати, що інколи ти чиниш нерозсудливо, Сіріусе, і саме тому Дамблдор постійно нагадує, щоб ти сидів удома...
- Ми тут не будемо обговорювати Дамблдорові вказівки, якщо твоя ласка! - вигукнув Сіріус.
- Артуре! - обернулася до чоловіка місіс Візлі. - Артуре, ну, допоможи мені!
Містер Візлі озвався не відразу. Він зняв окуляри і поволі протер їх мантією, не дивлячись на дружину. Тоді ретельно припасував їх на носі й нарешті заговорив.
- Молі, Дамблдор усвідомлює, що ситуація змінилася. Він розуміє, що Гаррі повинен знати принаймні дещо, якщо він уже опинився в штаб-квартирі.
- Але це не означає, що треба спонукати його, щоб він запитував про все, що заманеться!
- Як на мене, - неголосно втрутився Люпин, відводячи нарешті погляд від Сіріуса, і місіс Візлі одразу повернулася до нього, сподіваючись знайти спільника, - то буде краще, якщо Гаррі довідається про ці факти - не всі. Молі, але хоч би про основні - від нас, а не почує якусь викривлену версію від... від когось іншого.
І незважаючи на Люпинів незворушний вираз обличчя, Гаррі зрозумів: він підозрює, що під час зачисток місіс Візлі знайшла не всі видовжені вуха.
- Що ж, - важко дихаючи, місіс Візлі оглянула присутніх, але сподіваної підтримки так і не отримала, - бачу, що до моїх слів ніхто не дослухається. Але я скажу так: Дамблдор недарма не хотів, щоб Гаррі забагато знав, і я, як особа, що бере близько до серця все, пов'язане з Гаррі...
- Це ж не твій син, - стиха мовив Сіріус.
- Він мені як рідний, - випалила місіс Візлі. - Кого ще він має?
- Мене!
- Ну так, - процідила місіс Візлі, - проте, погодься, тобі нелегко було пильнувати за ним, коли ти сидів у Азкабані?
Сіріус почав підніматися з крісла.
- Молі, ти тут не єдина дбаєш про Гаррі, - втрутився Люпин. - Сіріусе, сядь.
Нижня губа місіс Візлі затремтіла. Зблідлий Сіріус поволі опустився в крісло.
- Думаю, Гаррі теж повинен висловитися, - вів далі Люпин, - він достатньо дорослий, щоб приймати рішення.
- Я хочу знати, що відбувається, - миттєво сказав Гаррі.
Він не дивився на місіс Візлі. Його зворушили її слова про те, що він для неї майже як син, але надмірна опіка його втомила. Сіріус має рацію: він уже не дитина.
- Чудово, - надтріснутим голосом сказала місіс Візлі. - Джіні... Рон... Герміоно... Фред... Джордж... прошу вас негайно вийти з кухні, негайно.
Здійнялася буча.
- Ми - повнолітні! - заволали Фред із Джорджем.
- Чому Гаррі можна, а мені - ні? - обурювався Рон.
- Мамо, я теж хочу чути! - залементувала Джіні.
- НІ! - місіс Візлі підвелася, метаючи очима блискавки. - Категорично забороняю...
- Молі, Фредові з Джорджем ти не можеш заборонити, - втомлено втрутився містер Візлі. - Вони вже повнолітні.
- Вони ще школярі.
- Але за законом вважаються дорослими, - так само втомлено пояснив містер Візлі.
Обличчя місіс Візлі спалахнуло:
- Я... що ж, Фред і Джордж можуть залишитися, але Рон...
- Гаррі все одно розповість нам з Герміоною! - заперечив Рон. - Правда?.. Ти ж розкажеш? - додав він невпевнено, перехопивши погляд Гаррі.
Якусь мить Гаррі хотілося сказати Ронові, що він не розкаже йому ані слова, щоб Рон відчув, як то приємно - коли ти ні сном ні духом не знаєш про те, що відбувається. Та це гидке бажання щезло, коли він поглянув Ронові у вічі.
- Звичайно, розкажу, - підтвердив Гаррі.
Рон і Герміона засяяли.
- Чудово! - крикнула місіс Візлі. - Чудово! Джіні... СПАТИ!
Джіні нелегко було впокорити. Вона обурено кричала й сперечалася з матір'ю, піднімаючись по сходах, а коли вони опинилися в коридорі, до їхнього галасу додався ще й пронизливий вереск місіс Блек. Люпин побіг утихомирювати портрет. Лише коли він повернувся і, зачинивши за собою двері, вмостився за столом, Сіріус заговорив знову.
- Ну, Гаррі... то що ти хочеш знати?
Гаррі набрав повні легені повітря й задав питання, що мучило його цілий місяць.
- Де Волдеморт? - спитав він, незважаючи на те, що всі знову здригалися або зіщулювалися, почувши це ім'я. - Що він робить? Я намагався стежити за маґлівськими новинами, але там не було жодного натяку, жодних химерних убивств, нічого.
- Бо досі й не було жодних химерних убивств, - відповів Сіріус, - принаймні ми ні про що таке не чули, а нам відомо дуже багато.
- Принаймні більше, ніж він припускає, - додав Люпин.
- А чому він більше нікого не вбиває? - спитав Гаррі. Він знав, що лише за минулий рік на совісті Волдеморта було чимало смертей.
- Щоб не привертати до себе уваги, - пояснив Сіріус. - Це для нього небезпечно. Його повернення відбулося не зовсім так, як він хотів, розумієш? Він усе собі зіпсував.
- Точніше, ти йому зіпсував, - задоволено всміхнувся Люпин.
- Як? - здивувався Гаррі.
- Ти не повинен був вижити! - відповів Сіріус. - Ніхто, крім смертежерів, не мав знати про його повернення. Але ти вижив і став свідком.
- Для нього було найважливіше, щоб про його повернення не довідався Дамблдор, - сказав Люпин. - А ти його відразу попередив.
- І що це дало? - поцікавився Гаррі.
- Жартуєш? - недовірливо перепитав Білл. - Якщо Відомо-Хто когось і боїться, то лише Дамблдора!
- Завдяки тобі Дамблдор відновив Орден Фенікса вже через годину після Волдемортового повернення, - пояснив Сіріус.
- А що робить цей Орден? - спитав Гаррі, дивлячись на них.
- Наполегливо працює над тим, щоб Волдемортові не вдалося здійснити його плани, - відповів Сіріус.
- А звідки ви знаєте про його
