Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

Раптом перед Гарріними очима з'явилася тонесенька струна тілесного кольору. Поглянувши вгору, він побачив на верхньому майданчику Фреда й Джорджа, котрі обережно опускали вниз видовжене вухо. Проте наступної миті усі чарівники попрямували до дверей і зникли з виду.

- Западло, - почулося Фредове шепотіння, і видовжене вухо поповзло вгору.

Вхідні двері відчинились і знову зачинилися.

- Снейп ніколи тут не вечеряє, - тихенько повідомив Рон. - І слава Богу. Ходімо.

- І не забудь, Гаррі, що в коридорі не можна кричати, - прошепотіла Герміона.

Проминаючи ряд ельфівських голів, вони побачили біля вхідних дверей Люпина, місіс Візлі й Тонкс. Усі троє магічно замикали безліч замків і засувів за тими, хто вийшов.

- Будемо їсти в кухні, - прошепотіла місіс Візлі, зустрівши їх біля сходів. - Гаррі, любий, треба тільки пройти навшпиньки до тих дверей...

ТОРОХ!

- Тонкс! - роздратовано вигукнула місіс Візлі, озираючись через плече.

- Вибачте! - простогнала Тонкс, простягшись на підлозі. - Це та дурна підставка для парасоль, я вже вдруге через неї перечепилася...

Її заглушив жахливий пронизливий вереск, від якого у жилах холола кров. Поїдені міллю оксамитові портьєри, повз які Гаррі уже проходив, відхилилися, але за ними не виявилося дверей. На мить Гаррі здалося, що він дивиться у вікно, за яким верещить стара жінка в чорному капелюшку, верещить так, наче її катують... та потім він зрозумів, що це просто натуральної величини портрет, але такого реалістичного й бридкого портрета він іще ніколи не бачив.

Стара жінка бризкала слиною, закочувала очі, пожовкла шкіра на її обличчі розтягувалася від крику; а в коридорі прокидалися інші портрети і також починали кричати так, що Гаррі аж зіщулився й затулив долонями вуха.

Люпин і місіс Візлі кинулися туди, намагаючись закрити стару жінку портьєрами, але портьєри не рухалися, а жінка репетувала як навіжена, розмахуючи кігтистими пальцями, ніби хотіла роздряпати їм обличчя.

- Бруд! Лайно! Гібриди калу й ницості! Покручі, мутанти, почвари, геть звідси, геть! Як ви посміли осквернити дім моїх батьків...

Тонкс вибачалася знову і знову, піднімаючи з підлоги величезну важку тролеву лапу. Місіс Візлі облишила спроби затулити жінку і побігла коридором, приголомшуючи інші портрети чарівною паличкою, а з дверей навпроти Гаррі вискочив чоловік з довгим чорним волоссям.

- Ану заткнися, стара карго, ЗАТКНИСЯ! - заревів він, ухопившись за портьєру, яку облишила місіс Візлі.

- Ти-и-и-и! - завила жінка, вирячивши очі. - Кривавий зрадник, мерзотник, ганьба моєї плоті!

- Я сказав... ЗАТКНИСЯ! - гаркнув чоловік, і разом з Люпином вони неймовірними зусиллями таки затягай портьєри.

Крик старої ущух, і запала лунка тиша.

Втомлено відкидаючи з чола своє довге чорне волосся, Гаррін хрещений батько Сіріус обернувся до нього.

- Здоров, Гаррі, - похмуро привітався він, - бачу, ти вже познайомився з моєю матір'ю.

- РОЗДІЛ П'ЯТИЙ -

Орден Фенікса

- З твоєю?..

- Так, з моєю любою матусею, - підтвердив Сіріус. - Ми вже з місяць намагаємося забрати її звідси, але вона, мабуть, зачаклувала полотно закляттям-приклеяттям. Ходімо скоріше донизу, поки вони знову не прокинулись.

- Але що тут робить портрет твоєї матері? - ошелешено спитав Гаррі, коли вони вийшли з коридору й почали спускатися вузькими кам'яними сходами.

- О, тобі ніхто не сказав? Це будинок моїх батьків, - пояснив Сіріус. - А я - останній з роду Блеків, тож тепер він мій. Я запропонував Дамблдорові влаштувати тут штаб-квартиру - це, мабуть, єдине, що я можу зробити корисного.

Гаррі сподівався привітнішої зустрічі, тож його вразила гіркота й суворість Сіріусового голосу.

Він спустився сходами слідом за хрещеним батьком і опинився в розташованій у підвалі кухні. Там було не набагато світліше, ніжу коридорі. Нетиньковані кам'яні стіни навіювали думки про печеру. В її дальньому кінці, освітлюючи приміщення, палав великий камін. Дим з люльок клубочився, мов на полі бою, і крізь нього проглядали загрозливі обриси підвішених до темної стелі важких залізних баняків та сковорідок. Кухня була заставлена стільцями, що лишилися після зборів, а в центрі стояв довгий дерев'яний стіл, захаращений сувоями пергаменту, келихами, порожніми пляшками з-під вина та ще купою якогось лахміття.

В кінці столу, притулившись головами, тихенько розмовляли містер Візлі та його найстарший син Вілл. Місіс Візлі прокашлялася. Її чоловік - худий лисуватий рудий чаклун у рогових окулярах - озирнувся й зірвався на ноги.

- Гаррі! - вигукнув містер Візлі, підбігаючи до нього й енергійно тиснучи руку. - Радий тебе бачити!

Краєм ока Гаррі помітив як Вілл, з довгим волоссям, зібраним у хвостик на потилиці, поспіхом згортає якийсь пергамент.

- Нормально долетів, Гаррі? - поцікавився Білл, намагаючись ухопити дванадцять сувоїв одночасно. - Дикозор не примусив вас летіти через Ґренландію?

- Намагався, - відповіла Тонкс, підійшовши, щоб допомогти Біллові, й відразу перекинула на пергамент свічку. - Ой... вибач...

- Почекай, люба, - роздратовано звеліла місіс Візлі і врятувала пергамент помахом чарівної палички. У світлі сяйва, викликаного чарами місіс Візлі, Гаррі помітив, що на пергаменті наче був план якоїсь будівлі.

Місіс Візлі, зауваживши, куди він дивиться, схопила план і упхнула його Біллові поверх інших сувоїв.

- Після зборів треба одразу прибирати все зі столу, - буркнула вона й кинулася до старезного буфета, звідки почала діставати тарілки.

Білл витяг чарівну паличку, пробурмотів «Еванеско!» - і всі сувої щезли.

- Сідай, Гаррі, - запросив його Сіріус. - Ти вже знаєш Манданґуса?

Те, що Гаррі сприйняв за купу лахміття, протяжно захропіло й здригнулося.

- Шо таке, хто мене кликав? - сонно пробелькотів Манданґус. - Я згоден з Сіріусом... - Він підняв угору бруднющу руку, ніби голосуючи, а його мішкуваті запалені очі ніяк не могли сфокусуватися.

Джіні захихотіла.

- Данґ, збори вже закінчилися, - сказав Сіріус, а всі тим часом розмістилися за столом. - Приїхав Гаррі.

- Га? - Манданґус сумно поглянув на Гаррі крізь свої розкуйовджені руді патли. - Шоб я луснув, це ж він. Так... Ну, шо там, Гаррі, все нормально?

- Так, - відповів Гаррі.

Манданґус нервово понишпорив у кишенях, не відводячи погляду від Гаррі, і витяг брудну чорну люльку. Запхав у рот, запалив чарівною паличкою і глибоко затягся. За мить його огорнула хмара зеленкуватого диму.

- То я вибачаюся, - прохрипів голос з тієї смердючої хмари.

- Востаннє