Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- Тонкс, ану покажи свиняче рильце.

Тонкс підкорилася. Гаррі глянув на неї і йому раптом здалося, що до нього вишкірився Дадлі у жіночому тілі.

Містер Візлі, Білл і Люпин гаряче дискутували про ґоблінів.

- Поки що по них нічого не видно, - сказав Білл. - Досі не збагну, повірили вони в те, що він повернувся, чи ні. І Хоч, може, ґобліни вирішили не підтримувати жодну зі сторін. Триматися збоку.

- Я певний, що вони не перейдуть до Відомо-Кого, - похитав головою містер Візлі. - Вони також постраждали; пам'ятаєте родину ґоблінів, замордовану ним біля Нотінґема?

- Це залежатиме від того, що їм запропонують, - засумнівався Люпин. - І я кажу не про золото. Якщо їм пообіцяють привілеї, яких не давали сотні років, вони можуть спокуситися. Біллі, а що там з Раґноком, є якісь успіхи?

- Він зараз дуже сердитий на чаклунів, - відповів Білл, - досі злиться через ту Беґменову махінацію, вважає, що в міністерстві справу просто зам'яли, бо ж ґобліни так і не отримали від нього золота...

Решту Біллових слів заглушив вибух реготу. Рон, Фред, Джордж і Манданґус мало не падали зі стільців.

- ...а тоді, - аж захлинався сміхом Манданґус, по обличчю якого стікали сльози, - а тоді, ви не повірите, він мені каже, каже мені: «Данґ, а шо то за жаби, де ти їх узяв? Бо якийсь сничів син поцупив моїх!» А я кажу: «Поцупив твоїх жаб, Віллі, і шо? Ти хочеш нових?» І ви не повірите, хлопці, але те тупе ґарґуйлисько купило в мене за три ціни своїх власних жаб...

- Нам уже набридло слухати байки про твої оборудки, Манданґусе, красненько тобі дякуємо, - урвала його місіс Візлі, а Рон повалився на стіл, аж кувікаючи від реготу.

- Вибачаюся, Молі, - озвався Манданґус, витираючи очі й підморгуючи Гаррі. - Але ж той Вілл і сам їх поцупив у Ворті Гарріса, тож я нічого поганого не зробив.

- Не знаю, Манданґусе, хто тебе навчав відрізняти добро від зла, але ти, мабуть, усі ті уроки прогуляв, - холодно відповіла місіс Візлі.

Фред із Джорджем сховали обличчя за келихами з масло-пивом. На Джорджа напала гикавка. Місіс Візлі чомусь обурено зиркнула на Сіріуса, вискочила з-за столу й пішла по великий ревеневий пиріг. Гаррі озирнувся на хрещеного батька.

- Молі не любить Манданґуса, - упівголоса пояснив Сіріус. - А як він став членом Ордену? - тихенько спитав Гаррі.

- Він корисний, - пробурмотів Сіріус. - Знає всіх пройдисвітів... та це й не дивно, він сам такий. А ще він вірно служить Дамблдорові, бо той колись витяг його з халепи. Іноді вигідно мати у своїх лавах такого, як Данґ, бо він може довідатися таке, про що ми б і не знали. Але Молі вважає, що запрошувати його на вечерю - це вже занадто. Вона не може вибачити йому, що він покинув тоді свій пост.

Три порції ревеневого пирога, а тоді ще заварний крем, і джинси на Гаррі почали тріщати в поясі (а це вже було не абищо, бо ці джинси колись належали Дадлі). Коли він відклав ложку, ніхто вже не мав сили розмовляти: містер Візлі ліниво й пересичено розвалився на стільці; Тонкс позіхала від вуха до вуха, ніс у неї знову став нормальний; а Джіні, виманивши Криволапика з-під буфета, сиділа по-турецьки на підлозі й гралася, кидаючи йому корки з-під маслопива.

- Пора й спати, - позіхнула місіс Візлі.

- Ще ні, Молі, - заперечив Сіріус, відсовуючи порожню тарілку й повертаючись до Гаррі. - Ти мене, до речі, дуже здивував. Я думав, опинившись тут, ти зразу почнеш розпитувати про Волдеморта.

Атмосфера в кімнаті змінилася так блискавично, як бувало при появі дементорів. Ще секунду тому сонна й лінива, тепер вона стала незатишна й напружена. При згадці про Волдеморта майже всі за столом боязко зіщулились. Люпин, який збирався було ковтнути вина, зі стурбованим виглядом поволі відставив келих.

- Я й питав! - обурився Гаррі. - І в Рона, і в Герміони, але вони сказали, що нас не беруть до Ордена, бо...

- І правду казали, - втрутилася місіс Візлі. - Ви ще малі.

Вона випросталася у кріслі, вчепившись у поруччя, а на обличчі вже не було й сліду сонливості.

- Відколи це треба належати до Ордену Фенікса, щоб мати право задавати питання? - здивувався Сіріус. - Гаррі цілий місяць пронидів у маґлів. Він має право знати, що відбува...

- Чекайте! - втрутився Джордж.

- Чому це тільки Гаррі має право на запитання? - сердито додав Фред.

- Ми вже місяць намагаємося щось вивідати, але маємо пшик! - вів далі Джордж.

- «Ви ще малі, ви не належите до Ордену», - Фред відверто перекривив материн пронизливий голос. - А Гаррі ж досі неповнолітній!

- Я не винен, що вам не розповідають про діяльність Ордену, - незворушно відповів Сіріус, - це рішення ваших батьків. Гаррі, якщо вже на те пішло...

- Не тобі вирішувати, що добре для Гаррі! - урвала його місіс Візлі. Її зазвичай лагідне лице набрало загрозливого вигляду. - Сподіваюся, ти не забув Дамблдорові слова?

- Які саме? - ввічливо уточнив Сіріус, проте відчувалося, що терпець йому уривається.

- Що Гаррі не можна говорити більше, ніж йому потрібно, - місіс Візлі виразно наголосила на останніх словах.

Рон, Герміона, Фред і Джордж одночасно повертали голови то до Сіріуса, то до місіс Візлі, мовби спостерігали за тенісним м'ячиком. Джіні так і завмерла навколішки серед розкиданих корків від маслопива. Люпин не зводив погляду з Сіріуса.

- Молі, я й не збираюся говорити більше, ніж йому потрібно, - відповів Сіріус. - Але ж він - єдиний свідок повернення Волдеморта... - (і знову за столом усі здригнулися) - тож він має повне право...

- Він не належить до Ордену Фенікса! - вигукнула місіс Візлі. - Йому лише п'ятнадцять років і...

- І йому довелося мати справу з тим, що й решті членів Ордену, - заперечив Сіріус, - якщо не більше.

- Ніхто й не заперечує! - майже кричала місіс Візлі, а її стиснуті в кулаки руки тремтіли. - Але він іще...

- Він - не дитина! - сердився Сіріус.

- Але й не дорослий! - аж розпашілася місіс Візлі. - Він -