Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

Якщо інша команда збивала капітана з ніг, то тоді і тільки тоді його півзахисникам було дозволено підібрати броц і спробувати закинути його.

Якщо спроба вразити ціль закінчувалася невдачею і броц вилітав за межі поля, нападаюча команда отримувала його назад, але отримувала його вже на своїй половині поля. Звідти вони повинні були починати атаку заново. І час, відпущений їм на володіння броцем, при цьому зменшувався.

У деяких клітинах поля на ключового атакуючої команди було заборонено нападати і відбирати у нього м'яч.

Однак ці клітини легко могли перетворитися на небезпечні острівки, де він міг потрапити в пастку і звідки вже не міг вибратися. Він, однак, міг віддати броц півзахисникові, а вирвавшись на простір, отримати його назад.

На решті клітинах, а також в зоні кидка, команда, яка захищалася, могла відняти або перехопити броц, заважаючи атакуючій команді закинути його. Однак якщо команда перехоплювала броц, вона не могла набирати очок, до повороту пісочного годинника, що означав її чергу атакувати.

Що вона могла зробити, так це постаратися утримувати його у себе так довго, як це можливо, щоб позбавити противника можливості закинути його в ворота. Атакуюча команда повинна була отримати його назад, щоб набрати очки. Сутички за володіння броцем просто закінчувалися кров'ю.

Пісочний годинник відміряв раунд кожної команди — можливість з кожного боку закинути броц в корзину. Якщо пісочного годинника не було, для вимірювання часу могли використовуватися інші засоби, наприклад, відро води, в якому пророблена дірка.

Правила гри в деяких випадках були досить складними, але в цілому вони були дуже гнучкими. Келен часто здавалося, що не було ніяких правил, крім основного, що команда може набирати очки тільки протягом відведеного їй на володіння броцем часу.

Обмеження часу володіння не дозволяло одній з команд монополізувати володіння броцем і надавало грі динамічності. Це була швидка фізично стомлююча гра, дія якої постійно переміщалася з одного краю поля на інший і яка не давала командам ні секунди відпочинку.

Так як закинути броц в ворота було дуже складно, команди рідко набирали протягом гри більше трьох-чотирьох очок. На цьому рівні гри вирішальний розрив, в кінцевому рахунку, зазвичай становив одно-два очки.

Задана кількість оборотів пісочного годинника для кожної із сторін становили офіційний ігровий час, але якщо після закінчення цього часу рахунок був рівний, гра тривала до тих пір, поки одна з команд не заб'є ще один гол, незалежно від того, скільки оборотів пісочного годинника ще буде для цього потрібно.

Коли це, нарешті, траплялося, в іншої команди був в розпорядженні лише один раунд, щоб відігратися. Якщо їм це не вдавалося, гра закінчувалася. Якщо вони набирали очко, інша команда отримувала ще один раунд.

Додатковий час тривав таким чином до тих пір, поки одна з команд не набирала очко, яке інша не могла відіграти протягом наступного раунду. З цієї причини Джа-Ла ніколи не могла закінчитися нічиєю. Завжди був переможець, завжди був переможений.

Коли гра закінчувалася, з додатковим часом, або без нього, команду, яка програла, шикували і кожного з її гравців сікли. Для покарання використовувався жахливий батіг, який представляв собою пучок зав'язаних вузлами шкіряних шнурів, з'єднаних разом у руків'ї.

До кінця кожного шнура був прикріплений камінь або шматок металу. Гравці отримували по одному удару за кожне програне очко. Натовп з ентузіазмом рахував кожен удар кожному гравцеві команди, що програла і стояла на колінах посеред поля.

Переможці походжали навколо поля, хизуючись перед натовпом, в той час, як переможені, схиливши голови, отримували належні удари батогом.

При такому жорсткому суперництві між командами, бичування завжди оберталося похмурим видовищем. Зрештою, гравців відбирали не тільки за вміння грати, але і за неприборкану жорстокість.

Натовп, яка дивився гри Джа-Ла, жадав кривавого видовища. Жінок, які приходили подивитися гру, кров не відштовхувала ні в найменшій мірі.

Вона лише збільшувала їх бажання привернути увагу улюблених гравців. Для жителів Старого Світу кров і секс були нерозривно пов'язані — будь це матч Джа-Ла чи розграбування міста.

Якщо в грі не проливалося достатньо крові, натовп міг розлютитися, вважаючи, що команди насправді не прагнули до перемоги по-справжньому.

Келен одного разу бачила, як Джеган наказав стратити команду, яка, на його думку, не билася з належним бажанням. Команди, які грали на залитому кров'ю полі, віддавали грі всі свої сили.

Чим більш жорстокими були гравці, тим кращими — з точки зору натовпу — вони були. Ноги і руки часто ламали, так само, як і черепи. Ті, кому вдалося вбити супротивника під час гри Джа-Ла, були широко відомі і оточені пошаною.

Цим людям поклонялися, і вони виходили на поле під дикий рев глядачів. Жінки, охочі бути з гравцями після матчу, найбільш воліли цих сильних чоловіків. Для Імперського Ордена Гра Життя була кривавим спортом.

Келен підійшла ближче до Джегана, що стояв біля краю поля в центральній його частині. Поки вони були на будівельному майданчику, гра вже почалася.

Королівська вартаа стояла по боках у Джегана і охороняла його спину. Особливі охоронці Келен оточували її досить щільно, щоб бути впевненими, що вона не спробує втекти.

Вона підозрювала, що розпалені фанати, особливо враховуючи їх пристрасть до спиртного, можуть стати причиною не просто дрібних неприємностей.

Але все ж, Джеган, незважаючи на демонстрацію сили його охороною, був не тією людиною, яка боїться неприємностей. Він захопив владу з допомогою грубої сили; він утримував її, будучи абсолютно безжалісним.

Навіть серед найбільших його охоронців, тільки деякі могли зрівнятися з ним хоча б в грубій силі, не кажучи вже про військове мистецтво і досвід. Келен підозрювала, що він міг однією голою рукою легко проломити людині череп.

І, крім усього, ця людина була соноходцем. Він, швидше за все, міг би без страху бродити на самоті серед самої злісної п'яної солдатні.

На полі команди зійшлися одна з одною