Елізіум - Наталя Чибісова
Потрібна?
Може, вона потрібна, щоб виконати обіцянку?
Тоді її напевно ніхто не рятуватиме.
Обіцянка була пов’язана зі смертю.
Недарма саме її примусили дати обіцянку.
Ерік уже й не поривався вторгатися в її думки. Він спостерігав, як Ліза покусувала губи й морщила лоба. «Двадцятичотирирічна дівчинка, а мислить, як стара баба», майнуло в його в голові. А коли їй старіти? Тут не постарієш. Він помітив у неї на скроні кілька сивих волосин, і Еріку захотілося до них доторкнутися.
Ліза обернулася до нього й усміхнулася:
— Я вже давно не бачила свого обличчя, який вигляд маю? Напевно, доволі страшненька?
Ерік промовчав, але з його реакції видно було, що вона помиляється. Хоча, траплялися моменти, особливо коли Ліза почувалася виснаженою, — потойбічність проступала в ній настільки сильно, настільки вона переставала бути людиною, навіть зовні — що він підсвідомо починав її боятися, хоча, навіть та нелюдська зовнішність зачаровувана його. У ній було щось таке, що він боявся назвати красою, і на людській мові красою не називалося, але в тих, потойбічних, мовах, для неї було визначення.
Він дивився, як жадібно це дитя пітьми намагається надихатися сонцем, здавалося, вона здатна увібрати в себе всю цю осінь, поглинути сонце й залишити землю без світла й тепла.
Маленька дівчинка кружляє по галявині, темне волосся дощем розвіюється навколо неї, сонце підсвічує його, й воно віддає рудизною, стає рудим.
Істота з іншого світу, якій у цьому немає місця.
Хоча.
Чому ж немає?
Тому що вона не вписується в картину світобачення, яку Інквізиція так старанно вималювала?
Кому потрібна Інквізиція, окрім себе самої? У дитинстві він вірив, що вона потрібна всім людям.
У дитинстві, коли він вірив… у казки.
Але ж більшість такий стан справ влаштовує.
Батько.
Під кінець життя став сумніватися в
необхідності
Інквізиції.
Батько.
Який
сам
допомагав Її.
відроджувати.
Але.
Існує інший світ.
Інша половина світу.
Яка.
Спокійно.
Живе.
Без.
Інквізиції.
Там закони диктують прокляті.
Мороз по шкірі.
Прокляті землі.
Так називали їх у Інквізиції.
У засобах масової інформації.
Для людей, які жили там, існування перетворилося на кошмар, на концтабір.
Так вони стверджували.
Але.
Він більше не міг у це вірити.
Не хотів.
Він знав.
Вони брешуть.
Недоговорюють.
Перекручують.
Що там насправді?
За межею.
Яка
Розділяє
Людей
І
Проклятих?
Що там насправді?
Де ця грань?
Вони на порозі війни.
Фактично.
Магістр мав рацію.
Він сказав:
«Між нами й війною стоїть ця маленька дівчинка».
Він сказав це, коли хтось так назвав Лізу, й запитав, чому вони її бояться.
З цієї точки зору, навіть Ерік не має сумніватися у необхідності її знищення.
Вона — ворог.
Найбільший і найнебезпечніший.
Ерік досі не міг зрозуміти чому.
Вона
була.
Незвичайною.
Дивною.
Але щоб більше?
Щоб нести таку велику загрозу?
Раділа життю. Нарешті раділа. Це так просто: Ліс. Запах листя. Тепла земля. Ерік.
Це все…
Музика.
Танець.
Зупини її!
Вулиці просякнуті весною. Він. Простягає. Жалюгідний букетик. Першоцвітів. Руденькій дівчинці. З пухкими вустами. Боязко. Торкається. Хвилястого волосся. Красуня. Ніяковий поцілунок.
Він.
Повинен.
Зупинити.
Її.
Він знав це.
Але.
Ніколи.
Не.
Бачив.
Такого.
Бульбашки поволі спливають нагору. Шампанське неперевершене. Умілі руки пестять його тіло. Він сміється від щастя. Від неї приголомшливо пахне. Вишукані парфуми доводять до шалу. Йому до вподоби, як вона палить. Подобається запах її сигарет. Йому хочеться доторкнутися до її зап’ястку. В усьому — стиль. Батько мав вишуканий смак. У всьому. Тільки найкраще. Невже він їй потрібен лише для колекції?
Він не може
поворухнутися.
Він дитина.
