Ігри Патріотів - Редгрейн Лебовскі
Софі відсахнулася від решітки і встала, не в силах більше на це дивитися. Їй потрібно якомога швидше знайти мисливців. Знайти Патріка і забратися звідси… Мортем. Як він міг? Перед очима все попливло. Нудота підступила до горла.
– Софі, – ловець вже був поряд і обняв її за талію. – На тобі лиця немає… Ходімо звідси.
Вони дуже обережно покинули горище, і спустилися крізь темряву до гобелену. Плутаючись в звивистий коридорах, вони не промовили ані слова. Софі йшла, потупивши погляд і мляво, машинально переставляючи ноги. Вона була настільки занурена в роздуми про побачене, що мало не налетіла на Патріотів, які патрулювали маєток.
– Ти це чув? – сказав один із них своєму напарнику.
Захарія в останній момент встиг затягнути мисливицю у перші ж двері, за якими виявилась крихітна комірчина з верхнім одягом.
– Що?
– Тут хтось є.
– Тобі здалося.
– Потрібно все оглянути!
– Але ж…
– Це наказ!
– Слухаюсь…
Ловець пірнув з Софі до дальньої стінки, і вони сховалися за двома рядами розвішаних плащів. Тут було так тісно, що дівчині довелося обняти Захарію, вткнувшись носом йому в шию.
– Мені прикро, що все так вийшло, – прошепотів він над її вухом. – Господи, ти вся тремтиш…
Однією рукою він міцно притис Софі до себе, а іншою не припиняв гладити її по голові, доки не відчув, як вона обм’якла, розслабившись.
– Поглянь там, – почулось зовсім близько.
В комірці спалахнуло світло.
– Нікого! – гукнув патрульний, оглядаючи гардероб. – Старий маразматик, завжди понавигадує дурниць, – промимрив він і зачинив двері.
Захарія полегшено зітхнув, опершись на стінку комірки. Запах засобу проти молі, який розвісили у маленьких мішечках між одягом, неприємно лоскотав ніс. Хлопець непомітно посміхнувся: ось такі пригоди починали йому подобатися…
– Софі… – тихо покликав він.
– Що?
– Перестань дихати мені в шию.
– Це ще як розуміти? – в її голос поверталася звична інтонація крайнього незадоволення компанією ловця.
– В мене зовсім не дитяча фантазія... Просто припини.
– Та в чому твоя проблема? – Софі відступила, наскільки це було можливо в тісному приміщенні. Її брови запитально вигнулися, а погляд так і сочився отрутою – все поверталося на свої місця.
– Я майже впевнений, що в тобі…
Софі не зводила з нього погляду, який Захарії так і не вдалося зрозуміти. Він хотів ще щось сказати, але передумав. Дівчина крутнулася на місці, і мовчки, зникла між плащами. Хлопець шумно втягнув повітря, відчуваючи, як шалено стукотить серце, а потім прошепотів щось незнайомою мовою, і відправився слідом за нею.
По дорозі до кімнати їм більше не зустрічались ні Патріоти, ні гості. Очевидно, бал давно закінчився, і всі вже розійшлися по своїх номерах. Софі не знала, скільки часу вони провели на горищі і комірці в цілому. Єдине, чого вона зараз щиро хотіла – змінити незручну сукню на звичний одяг, а потім знайти Патріка і решту друзів. Адже стільки всього потрібно було розповісти! Все побачене ніяк не вкладалося в голові, але Софі твердо вирішила тримати себе в руках. Збита з пантелику – вона легка здобич.
Захарія відчинив двері – в кімнаті на них вже чекали. Патрік сидів у м’якому кріслі, знервовано позираючи на годинник над каміном. Орфей відірвався від книги, яку читав, і, глянувши на парочку, з ніг до голови вимащених у пилюці та павутинні, сказав:
– Добродію, будьте ласкаві пояснити… Де ви були аж до цієї миті?
Джульєтта не в покоях, а ніч уже минає. Ромео хвилювався і спокою не знає, – закінчив він блазнювати, отримавши хорошого запотиличника від Патріка.
– Це було того варте, – хмикнув він і повернув книгу на полицю.
– Де вас носило? – Патрік оглянув подругу. – Я так хвилювався! З тобою все гаразд?
Зрадівши що Патрік тут, Софі розсміялася. Сміх вийшов дещо істеричним, і тільки ще більше стривожив її найкращого друга.
– Дай їй хвилинку, – кивнув Зак, проходячи вглиб кімнати.
Орфей застрибнув на диван, всівшись на спинку.
– І все-таки, де вас носило? – запитав він.
Софі не знала з чого почати.
Вона розгублено затулила долонями обличчя – інформація змішалась з емоціями, які переповнювали її, і незрозумілішим чином змінювалися, від радості і полегшення до обурення і люті. Все нагадувало в’язку кашу в голові. Хлопці терпляче чекали, поки вона збереться з думками.
Гаррі в такі моменти любив повторювати: «Почни з початку…» І Софі почала… Вона розповіла все, з того самого моменту, як закінчився їхній з Леонардом танець, і до того, як вони повернулись сюди в кімнату, завбачливо упустивши деталь з коміркою і Патріотами.
Реакція мисливців не особливо відрізнялася від її власної. Орфей увесь час вставляв нецензурні репліки, а Патрік просто мовчав.
– Мені от завжди не подобався цей тип! – нарешті фиркнув Орфей, після кількох хвилин мовчання. – Ну самі подумайте – у кого з нормальних людей чорні вуха! Тільки у закінчених психів!
– Абсолютні Елементи, – повторив Патрік. – Вперше про них чую… Нам варто розповісти все Іві та Куку… Захарія, ти достатньо дізнався, щоб ми могли вранці покинути клуб?
Ловець неквапливо пройшовся до вікна, і ствердно кивнув.
– Чудово, – сказав Орфей. – Бо витримати ще один вечір серед божевільних старушенцій – вище моїх сил.
Софі оступилась і мало не впала – раптова хвиля слабкості застала її зненацька. Ноги були немов ватяні, і більше не належали їй. Перед очима все йшло обертом, у роті пересохло і гірчило. Дівчина голосно втягнула повітря.
– Я, мабуть, приляжу… а ви, тим часом, поговоріть з Івою…і Куком, – кожне слово давалося їй насилу.
Патрік підхопив її.
– Софі… Щоз то… Чорт, чому вона боса? – суворо запитав він, але ніхто не відповів. Кімната кружляла довкола, і Софі незчулась, як закружляла разом із нею.
* * *
Шум води наростав. Важкі холодні краплі торкалися шкіри, зовсім не охолоджуючи її. Мокре волосся налипло на обличчя. Софі хотіла прибрати його, але не змогла навіть пальцем поворухнути. Здавалося, всю її кров викачали, змінивши розплавленим свинцем. Кожна клітина тіла кричала від нестерпного болю. Вона тихо ахнула.
– Це не допомагає, вона вся
