Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
Навіть якщо Снейпа чи професорку Макґонеґел здивували ці незвичні інструкції, вони приховали свою розгубленість. Обоє розвернулися й вийшли з кабінету. Дамблдор підійшов до скрині з сімома замками, вибрав із в'язки ключ і відімкнув перший замок. Скриня була заповнена книгами заклять. Дамблдор зачинив її, вибрав інший ключ, відімкнув другий замок і знову відчинив скриню. Книги заклять зникли. Тепер у скрині виявилася ціла купа зламаних стервоскопів, якісь пергаменти та пера, і щось схоже на сріблястий плащ-невидимку. Гаррі вражено дивився, як Дамблдор відмикав третій, четвертий, п'ятий замки, відчиняв скриню й показував щоразу щось інше. Врешті сьомий ключ опинився в останньому замку, віко скрині піднялося, і Гаррі аж скрикнув з несподіванки.
Він дивився в яму, в якесь підземне приміщення, метрів на три завглибшки. На долівці внизу спав худий і виснажений справжній Дикозор Муді. Його дерев'яної ноги десь не було, під повікою, на місці магічного ока, зяяла темна впадина, а на голові бракувало багатьох пасем сивого волосся. Наче вражений громом, Гаррі зиркав то на Муді в скрині, то на непритомного Муді в кабінеті.
Дамблдор заліз у скриню, легко зіскочив додолу і вклякнув біля сплячого Муді.
- Оглушений - керований закляттям «Імперіус» - дуже слабкий, - визначив він. - Авжеж, їм було потрібно, щоб він жив. Гаррі, кинь мені плащ самозванця - Аласторові холодно. Треба показати його мадам Помфрі, але нагальної потреби в цьому, здається, нема.
Гаррі виконав прохання. Дамблдор накрив Муді плащем, старанно його попідтикував і виліз зі скрині. Тоді взяв зі столу баклажку, відкрутив її і перевернув. На підлогу вилилася густа клейка рідина.
- Це багатозільна настійка, Гаррі, - пояснив Дамблдор. - Бачиш, як усе просто й блискуче. Адже Муді п'є тільки зі своєї баклажки - це знають усі. Зрозуміло, що самозванець мусив тримати біля себе справжнього Муді, щоб було як готувати настійку. Глянь на його волосся... - Дамблдор кивнув на Муді в скрині. - Самозванець цілий рік вистригав по кілька пасем - бачиш, яке воно нерівне? Але гадаю, що в сьогоднішній метушні фальшивий Муді міг забути пити настійку так часто, як це необхідно - тобто щогодини... Побачимо.
Дамблдор витяг з-за столу стілець і сів, звернувши погляд на непритомного Муді, що лежав на підлозі. Гаррі теж дивився на нього. Хвилини минали в цілковитій тиші...
І тоді, просто на очах у Гаррі, обличчя людини на підлозі почало змінюватися. Зникали шрами, вигладжувалася шкіра; скалічений ніс став цілим і поменшав. Довга грива сивого волосся відростала й набувала солом'яного кольору. Раптом, гучно клацнувши, дерев'яна нога відскочила на підлогу, а на ЇЇ місці з'явилася нормальна. Наступної миті випало магічне око і виринуло справжнє. Магічне око покотилося по підлозі, крутячи зіницею навсібіч.
Перед Гаррі лежав блідий веснянкуватий чоловік з копицею світлого волосся. Гаррі знав, хто це. Він бачив його у Дамблдоровім ситі спогадів, пам'ятав, як його виводили із зали дементори, як він переконував містера Кравча, що не винен... Але тепер довкола його очей проступили зморшки, і він мав набагато старший вигляд...
З коридору почулися поспішні кроки. Повернувся Снейп. За ним дріботіла Вінкі. Професорка Макґонеґел ішла останньою.
- Кравч! - вигукнув Снейп, заклякши на порозі. - Барті Кравч!
- Хай Бог милує! - видихнула професорка Макґонеґел, так само різко зупинившись і дивлячись на непритомного.
Брудна, скуйовджена Вінкі визирала з-за Снейпових ніг. Її рот широко роззявився й вона пронизливо верескнула.
- Паничу Барті, паничу Барті, чому ви тут?
Вона кинулася на груди молодого чоловіка.
- Ви його вбити! Ви його вбити! Ви вбити сина господаря!
- Вінкі, він тільки оглушений, - сказав Дамблдор. - Відійди, будь ласкава. Северусе, ти приніс настоянку?
Снейп простяг Дамблдорові скляну пляшечку, наповнену прозорою рідиною - то була сироватка правди, якою Снейп якось на уроці лякав Гаррі. Дамблдор устав, підійшов до непритомного і посадив його, обперши об стіну під Зловорожим Люстерком, у якому відображення Дамблдора, Снейпа та Макґонеґел усе ще спостерігали за тим, що відбувалося. Вінкі опустилася навколішки, трусячись і затуляючи обличчя руками. Дамблдор силою відкрив непритомному рота і влив туди три краплі. Тоді доторкнувся чарівною паличкою до його грудей і сказав:
- Розсійчари!
Кравчів син розплющив очі. Обличчя в нього було мляве, погляд затуманений. Дамблдор присів перед ним, щоб їхні обличчя опинилися на одному рівні.
- Ви мене чуєте? - ледь чутно спитав Дамблдор.
Повіки Кравчевого сина затремтіли.
- Так, - пробурмотів він.
- Розкажіть нам, - м'яко проказав Дамблдор, - як ви сюди потрапили. Як утекли з Азкабану?
Кравчів син, здригнувшись, глибоко вдихнув і заговорив рівним, позбавленим емоцій голосом.
- Мене врятувала мати. Вона знала, що помирає, і тому переконала батька зробити для неї останню ласку - визволити мене. Він любив її так, як ніколи не любив мене, тому погодився. Батьки прийшли мене провідати. Дали мені ковток багатозільної настійки з волосиною матері. А вона ковтнула настійку з моєю волосиною. Ми перетворилися одне на одного.
Вінкі судомно затрясла головою.
- Не казати більше нічого, паничу Барті, не казати нічого, у вашого батька можуть виникати неприємності!
Та Кравч знову глибоко вдихнув і заговорив таким самим безпристрасним тоном.
- Дементори сліпі. Вони відчули, що в Азкабан заходять дві особи: здорова та смертельно хвора. А потім відчули, як дві особи - здорова та смертельно-хвора - покидають Азкабан. Батько потай вивів мене під виглядом матері - на той випадок, якщо хтось із в'язнів дивитиметься крізь щілини у дверях...
- Невдовзі мати в Азкабані померла. Аж до смерті вона старанно пила багатозільну настійку. Її поховали під моїм іменем і з моїм виглядом. Усі повірили, що то був я.
Його повіки знову затремтіли.
- І що зробив з вами батько, коли привіз додому? - неголосно запитав Дамблдор.
- Інсценізував смерть матері. Тихий, закритий похорон. Труна була порожня. Наша ельфиня доглядала за мною і лікувала. Потім я мусив ховатися. Батько застосовував численні закляття, щоб хоч трохи підкорити мене. Очунявши, я марив лише тим, щоб відшукати свого хазяїна... І повернутися до нього на службу.
- Як саме батько намагався вас підкорити? - запитав Дамблдор.
- Закляттям «Імперіус», - відповів Кравч. - Я був під батьковим контролем. Я мусив носити плаща-невидимку і вдень, і вночі. Поруч завжди була наша ельфиня - мій сторож та опікун.
