Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Повторюю знову, - сказав Дамблдор, коли фенікс злетів і сів на своє сідало біля дверей. - Цієї ночі ти, Гаррі, виявив відвагу, якої я від тебе не сподівався. Таку саму відвагу виявили люди, які померли в боротьбі з Волдемортом на вершині його могутності. На тебе впала ноша дорослого чарівника і ти показав, що можеш її витримати. І ти віддав нам усе, на що ми мали право сподіватися. Ходімо зі мною до лікарні. Не повертайся сьогодні до гуртожитку. Трохи сонних крапель та спокою... Сіріусе, ти хотів би побути з ним?
Сіріус кивнув і підвівся. Він знову перетворився на великого чорного пса і разом з Дамблдором та Гаррі вийшов з кабінету, супроводжуючи їх до лікарні.
Коли Дамблдор відчинив двері, Гаррі побачив місіс Візлі, Білла, Рона та Герміону, які зібралися навколо стурбованої мадам Помфрі. Вони вимагали, щоб вона відповіла, де Гаррі і що з ним сталося.
Щойно Гаррі, Дамблдор та чорний пес увійшли, як усі заметушилися, а місіс Візлі вигукнула:
- Гаррі! О Гаррі!
Вона кинулася до нього, та Дамблдор загородив їй дорогу.
- Молі, - сказав він, піднімаючи руку - будь ласкава, послухай мене. Цієї ночі Гаррі довелося пройти через жахливі випробування. Щойно він мені про них розповів. Зараз йому необхідний сон, а ще - спокій і тиша. Якщо він захоче, щоб ви з ним побули, - додав директор, глянувши на Рона, Герміону та Білла, - то можете залишитися. Але я не хотів би, щоб ви його розпитували, доки він сам буде готовий розповісти. І зрозуміло - не тепер.
Місіс Візлі кивнула. Обличчя в неї було дуже бліде.
Вона повернулася до Рона, Герміони та Білла, які стояли мовчки, й зашипіла:
- Чули? Йому потрібна тиша!
- Пане директоре, - озвалася мадам Помфрі, дивлячись на великого чорного пса, - чи можу я поцікавитися: що це...
- Цей пес якийсь час побуде з Гаррі, - просто відповів Дамблдор. - Запевняю - він прекрасно дресирований... Гаррі, я зачекаю, поки ти ляжеш.
Гаррі відчув величезну вдячність за те, що Дамблдор попросив ні про що його не розпитувати. Ні, бачити він їх хотів - але думка, що доведеться ще раз усе пояснювати, ще раз ділитися пережитим, була понад його сили.
- Гаррі, я до тебе повернуся, тільки-но зустрінуся з Фаджем, - сказав Дамблдор. - Прошу тебе залишатися тут і завтра, аж поки я звернуся до учнів і все поясню.
З цими словами він вийшов.
Коли мадам Помфрі вела Гаррі до найближчого ліжка, у віддаленому кутку палати він помітив справжнього Муді, який і досі не прийшов до тями. Його дерев'яна нога та магічне око лежали на тумбочці біля нього.
- Що з ним? - спитав Гаррі.
- Усе буде добре, - заспокоїла його мадам Помфрі, подаючи піжаму і засуваючи завіси. Гаррі скинув мантію, одягнув піжаму і ліг. Рон, Герміона, Білл, місіс Візлі та чорний пес зайшли за завісу й посідали на стільці по обидва боки ліжка. В Ронових та Герміониних очах була якась настороженість, наче вони боялися Гаррі.
- Зі мною все добре, - сказав він. - Я просто втомлений.
Очі місіс Візлі наповнилися слізьми, і вона вкотре без потреби поправила Гарріну ковдру.
Мадам Помфрі, що вибігала у свій кабінет, повернулася з золотим келихом та з пляшечкою якоїсь фіолетової настоянки.
- Гаррі, випий, - сказала вона. - Це настоянка для сну без сновидінь.
Гаррі взяв келих і зробив кілька великих ковтків. Відразу ж відчувся страшенно сонним. Усе навколо мовби затягло туманом. Лікарняні лампи по-дружньому підморгували йому крізь завіси. Тіло все глибше занурювалося у тепло пухової перини. Не встиг він допити настоянку й промовити хоч слово, як утома взяла гору - Гаррі заснув.
*
Гаррі прокинувся, і йому було так тепло, так сонно, що він навіть не розплющував очей, бажаючи знову заснути. Палата була освітлена так само тьмяно і він не сумнівався, що зараз ніч, і що спав він недовго.
Тоді почув коло себе шепіт.
- Якщо вони не замовкнуть, він прокинеться!
- Про що вони галасують? Невже знову щось сталося?
Гаррі розплющив очі, але все було, наче в тумані. Хтось зняв його окуляри. Поряд він бачив розмиті постаті місіс Візлі та Білла. Місіс Візлі стояла.
- Це голос Фаджа, - прошепотіла вона. - А це Мінерви Макґонеґел, правда? Та про що ж вони сперечаються?
Тепер Гаррі теж почув: хтось, галасуючи, поспішав до лікарні.
- Мінерво, це прикро, але все одно... - дуже голосно говорив Корнеліус Фадж.
- Ви не мали права приводити його в замок! - закричала професорка Макґонеґел. - Якщо Дамблдор довідається...
Гаррі почув, як відчинилися двері лікарні. Білл відсунув завісу й усі подивилися на двері - тому ніхто не помітив, що Гаррі сів на ліжку й нап'яв окуляри.
Фадж похапцем увійшов до палати. За ним поспішали професорка Макґонеґел та Снейп.
- Де Дамблдор? - суворо звернувся Фадж до місіс Візлі.
- Його тут немає, - сердито відповіла та. - Це лікарня, пане міністре, вам краще...
Та двері знову відчинилися і до палати увійшов Дамблдор.
- Що сталося? - рішуче спитав директор, переводячи погляд з Фаджа на професорку Макґонеґел. - Чому ви турбуєте цих людей? Мінерво, ти мене дивуєш - я ж тебе просив охороняти Барті Кравча.
- Дамблдоре, більше немає потреби його охороняти! - вигукнула професорка. - Міністр про це вже подбав!
Гаррі досі не доводилося бачити, щоб професорка Макґонеґел втрачала самовладання. Від злості в неї на щоках з'явилися червоні плями, руки були стиснені в кулаки й вона аж тремтіла від люті.
- Коли ми повідомили містерові Фаджу, що зловили смертежера, відповідального за сьогоднішні події, - низьким голосом сказав Снейп, - то він вирішив, що під загрозою його особиста безпека. Він наполіг, щоб викликали дементора, який супроводжуватиме його до замку, а потім завів його в кабінет, де був Барті Кравч...
- Дамблдоре, я йому казала, що ти не погодишся! - лютувала професорка Макґонеґел. - Я його попередила, що ти ніколи не дозволив би, щоб нога дементора переступила поріг замку!...
- Люба моя! - заревів Фадж, який теж мало не вибухав від злості. - Якщо я хочу взяти з собою охоронця, коли мушу провести допит небезпечного типа, то це моє рішення як міністра магії і... і...
Та професорка Макґонеґел перекричала Фаджа.
