Ловці думок - Любов Відута

Силен, рятуючи ноги, теж крутнувся, щоб не наступити на ногу комусь із ловців, які про всяк випадок зробили коло тіснішим. Тож Силен крутнувся й зачепив ловецький плащ Тремпа, який за мить став схожий на мантію, що також дивно потьмяніла, зріділа в повітрі, наче наполовину розчинилася в ньому. Дік уже заходився присідати на іншій нозі, плавно проводячи в повітрі руками. Силен тим часом крутнувся ще раз навколо своєї вісі, і мантія на Тремпові ледь не луснула й стала ще прозорішою та водянистішою, а його тіло дивним чином збільшилося, стало драглисто-сірим і не схожим на людське. Дервіш із серйозним виразом на обличчі запалив люльку й присів на підвищенні. Трава з Ішти слухняно піднесла його трохи вище, щоб було зручно споглядати всіх. Він заклав ноги під себе й виглядав таким спокійним і незворушним, наче щойно пообідав і відпочивав у затінку дерева. Дим тонкою цівкою плив у повітрі. Пахло полином, дубовою корою, деревієм і ще якимись таємничими травами.

Дік тим часом навприсядки крутився навколо Ділекта, зіщуленого від напруги Пліта й Тремпа, відтіснивши Силена на крок убік.

— Янич? — Тихін і Тарт з огидою дивилися на драглисте тіло нижньосвітка, який ховався за мантією.

Усі вже чітко усвідомили, що це був не Тремп, і вже від цього ловцям мало б стати легше, якби вони не розуміли, що це гидотне нижньосвітне створіння зробило з Тремпом.

— Не може бути, — Ештон не хотів вірити своїм очам. Ще невідомо, скільки часу Тремпове тіло служило цьому покидьку. Чи він один тут такий? Цим створінням під страхом найвищої кари заборонено з’являтися у володіннях Правителя. Он воно що значить — зіпсувати мапу! Виходить, хтось таки винен у тому, що в ловецькій залі стало можливим таке протистояння. Той, хто мусив слідкувати за тим, щоби мапа не пропускала «темних» ловців. Зрадник! А тут не те що «темні» — яничі в залі. Біда! Певна річ, що дехто з магів знав про Тремпове падіння. У невеликій магічній школі з учителями завжди виникали проблеми — на відміну від ловців, маги не поспішають ділитися знаннями. А Тремп… Він нікому не заважав, як-не-як потроху, хоч і поганенько, учив новачків, тому магам до нього не було діла. Вони були переконані, що їхні вороги — ловці й квадроси, і саме з ними потрібно воювати. А знищити такого перебіжчика, як Тремп, — невелика честь. Маги воліють обирати гідних суперників. А деякі взагалі ігнорують магічні сходини, тому з колегами-чаклунами майже не бачаться. Специфіка роботи! Так чи інакше, а це викриття магам не на руку.

— Верховну охорону! — вигукнув Тихін.

— Верховну охорону! — почулися голоси інших ловців.

Новоприбулі маги стояли окремою групкою й спостерігали за всім, не втручаючись. Ловці зважали на їхню присутність, проте чинили за потребою. Та й, зрештою, саме ловці тут були господарями. Це до них маги прийшли без дозволу. А якби отак ловці спробували до магів підступитися? Галасу на всі світи наробили б!

Раптом новоприбулі маги поскидали із себе мантії й постали перед присутніми у фіолетово-сірих святкових плащах вершинних.

— Верховну охорону! — вигукували ловці ще сильніше й азартніше, бо хто знає, чи немає й під тими плащами когось потворного з нижніх світів.

Ештонові стало не по собі. Юнак ще не звик до того, що він вершинний, і надто добре пам’ятав події, що відбулися за останні півроку: за участь у них окрема камера Морового підземелля могла б стати другою домівкою. Усі ловці мали за що недолюблювати Верховну охорону. Але зараз закликати її було дуже доречно.

Молоді маги заметушилися, та їм достатньо було одного заперечливого погляду Ештона для того, щоб зрозуміти: вислизнути вони не зможуть.

— Верховна охорона сюди не прибуде, — відкашлявшись, сказав один із магів-вершинних. — Не має такого права.

— Не прибуде? — трохи здивовано прошепотів Тихін, а Тарт, гидливо позираючи на Тремпа, Ділекта й Пліта, спитав:

— То що нам із ними робити?

— Нічого, — утрутився Дік, відпочиваючи після виснажливого танцю, — вони приречені. Жити їм залишилося недовго.

— Його правда, — підтвердив маг-вершинний, побачивши, що погляди присутніх звернені й до нього теж, — їх чекає жахливе закінчення життя. Тремп уже давно приречений. Давно… Як прикро! Але в них були шанси уникнути такої долі. Зараз Ділект і Пліт перетворилися на яничів наполовину, Тремп — ще більше. Ми всі знаємо, що такі перетворення зазвичай незворотні. Вони порушили Закон, і на них лежить Морів відбиток. Огидні тварюки зсередини доїдять тіла Ділекта й Пліта і заповнять їх своєю плоттю, якщо до того зрадники не втраплять до Морових підземель і якщо на них не чекає якесь страшніше покарання. Їхні діти й онуки протягом усього життя не зможуть відвідувати Палацове місто. Учні-маги вже ніколи не стануть справжніми магами. Вони поплатяться за свою дурість і довірливість. Їм і їхнім ще не народженим дітям теж відтепер заборонять вхід у Палацове місто. Та й жити там вони не зможуть. Ділекту, Тремпу й Пліту — їм уже не допоможеш. А тепер і магів, і ловців чекає велике очищення. Це добре. Закон передбачає видиму й невидиму кари. Отже, сьогоднішня подія буде уроком для всіх.

Тремпа, Ділекта й Пліта охорона провела з місця зустрічі ловців до мапи, що з’єднувала місто з долиною Покари. Отже, ці троє перемішаються від міста Доль подалі. Танець Діка оголив їх настільки, що їхню огидну суть видно здалеку. Але в цьому тільки їхня провина. Ештон потрусив головою, наче хотів висипати з неї думки про зрадників, і глянув на магів.

— Як ви сюди потрапили? Хто ви? — запитав мага-вершинного.

— Вершинні, які мають право бути магами або ловцями, або… — той змовк, і Ештон розумів, що він мав би сказати «квадросами», але не захотів продовжувати, вважаючи, що його й так зрозуміють. — Ми хотіли з’ясувати, які причини змусили вас тут зібратися. Ми сподівалися…

Він іще довго говорив, а Ештон із нетерпінням чекав, коли маг уже підійде до головного.

— Світ чекає змін, — вів далі маг-вершинний. — І в мене виникає просте запитання: якщо нам потрібна буде ваша допомога, то чи ви, ловці, надасте її?

Ловці байдуже дивилися на те, як маги намагаються заручитися їхньою підтримкою. Жоден м’яз не здригнувся на обличчі Ештона, коли він зрозумів, куди хилить вершинний. Не могло бути сильнішої армії, ніж вогнекрили,