Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око - Майкл МакКланг

-- Амра повинна повернутися в Тагот і повісити рабський ланцюг на шию тій, для кого він призначався.

-- Давай я поміркую вголос, -- сказала я. – Ти створив намисто, але не можеш зняти його?

-- Ні. Я тільки керував створенням рабського ланцюга. Сам я його не робив. Якби так було, ми б не вели зараз цієї розмови, ланцюг би повністю підкорився моїй волі.

-- Можна поцікавитися, хто його зробив? – запитав Хольгрен.

-- Герцог Виборзький. Талановита людина, враховуючи його обмеження.

-- А. Зрозуміло. Дякую.

Мені хотілося встати і походити. Я стрималася.

-- Отже, ти можеш або прикінчити мене і знайти когось, хто знов відвезе намисто в Тагот – гадаю, це не твій улюблений варіант, бо ти б тут не розпинався перед нами – або я сама повертаюся в ту пекельну діру і змушую Атагос приміряти його.

-- По суті так. Я контролюю творіння Герцога настільки, що можу переорієнтувати його фокус і дозволити тобі повернутися в Тагот.

-- Все це звучить правдоподібно. За винятком того, що як не крути, мені гаплик. Минулого разу я вижила чисто випадково.

-- Ти винахідлива, Амро. Щось та придумаєш. Або й ні. Чесно кажучи, мене це не хвилює, лишень щоб Атагос наділа ланцюг.

-- Простіше кажучи, це не твоя проблема. А якщо – чисто гіпотетично, сам розумієш – я відмовлюся йти?

Він посміхнувся, проте посмішка не дійшла до очей. Вони залишалися темними вуглинками.

-- Запевняю тебе, твоя смерть не буде гіпотетичною. І все одно ти віднесеш намисто на місце його призначення. Повір мені, навіть смерть не завадить тобі виконати мою волю.

-- Пробач за такі слова, але звідки я родом, мертвий – це мертвий.

-- Руікі. Будь така люб‘язна і покажи нашим гостям, що я маю на увазі.

Мені не сподобалося, як це прозвучало.

-- В цьому немає потреби, справді. В мене багата уява.

-- Я вважаю, що ніщо так не мотивує, як наочний приклад.

Руікі поставила піднос і підійшла ближче, на відстань витягнутої руки. Вона й далі не зводила погляд з підлоги. Повільно вона почала стягувати мантію через голову. Показалися витончені щиколотки, тоді зграбні, м‘язисті литки, в світлі вогню темна шкіра сяяла як полірована мідь. Поділ мантії піднявся вище, показалися коліна і стегна, зграбні й підтягнуті, як в танцюристки чи акробата.

Вище від паху її тіло змінювалося з мрії майже кожного чоловіка на кошмар. Коли вона стягнула мантію через голову і дозволила їй впасти на підлогу, я з хворобливим інтересом втупилася в її рани. Маг вона чи не маг, ця жінка на мала права ходити, штовхати плоскодонку чи навіть дихати.

Щось вирвало величезні шматки з її тулуба. Її частково випотрошили. Слизькі від крові кишки – а вірніше, залишки кишок – лежали скручені в заглибленні над стегнами, тільки Керф знає, що за сила їх там утримувала. Вся плоть з лівого боку живота, від ребер до пупка, зникла. Я бачила, як виглядали кінчики хребців нижньої частини хребта, помаранчеві у світлі вогню. Грудна клітка виглядала не набагато краще. Хтось проламав її і вирвав частину величиною з кулак, відкривши потріскані ребра і синяве, пульсуюче серце.

-- В минулому Руікі намагалася перечити мені в певних справах, -- сказав Король Тіней. – Вона навчилася мудрості покори. Правильно?

-- Так, пане, -- відповіла вона.

-- Можеш одягнутися і залишити нас.

-- Дякую, пане. – Було неможливо приховати полегшення в її голосі. Вона похапцем натягнула мантію, проте вийшла з кімнати розміреним кроком. Видно її пан не схвалював поспіх.

-- Ти повернешся в Тагот, Амро, і натягнеш намисто на богиню смерті. Якщо тобі вдасться вижити, то бажаю тобі довгого життя. Наші справи буде завершено. Є ще якісь запитання?

-- Навіщо тобі Атагос? – запитала я.

-- Боюся, ти не зрозумієш.

-- Я зрозумію, -- сказав Хольгрен.

-- Може й так. Проте мої мотиви не повинні турбувати вас.

Хольгрен кивнув.

-- Як скажеш.

Я встала і схопила Хольгрена за руку, буквально вирвавши його з крісла.

-- Думаю, нам пора йти. До Тагота далека дорога, і я впевнена, що ти хотів би якомога швидше бачити Атагос тут, для чого б вона не була тобі потрібна. Ти забезпечиш нас продовольством? Ми все втратили під час нападу твоїх створінь.

Я хотіла забратися до біса далі від нього так швидко, як це тільки можливо, поки мій довгий язик не привів до втрати великих шматків тіла. Я здригнулася від самої думки про це.

-- В продовольстві не буде потреби. Я відчиню для вас ворота.

-- Чудово, але на потім? Якщо нам вдасться вижити після того, як ми доставимо намисто Атагос, нам буде важко дістатися додому.

-- Як ти сама сказала, це не моя проблема.

На це мені було нічого відповісти. Тоді повернулася Руікі та стала біля арки з опущеним поглядом.

-- Все готово, -- сказала вона покірним голосом. – Йдіть за мною.

Я взяла Хольгрена під руку і пішла за нею. Мій розум вже займався питанням, як пережити зустріч з Атагос. Потрібно було знайти спосіб знов стати глухою, бажано тимчасово. Я зважила свої шанси, якщо просто напхаю у вуха бавовну чи віск. Це були пекельно мізерні шанси, а в мене буде тільки одна спроба. Може Хольгрен знає якийсь чарівний спосіб оглушити мене. Як тільки ми опинимося якомога далі від Короля Тіней, потрібно буде провести стратегічну нараду.

Руікі провела нас через арку на подвір‘я, цим разом без неприємних побічних ефектів. Король Тіней