Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Ходімо, - сказав цей Дамблдор, що сидів ліворуч, і взяв Гаррі за лікоть. Гаррі відчув, що здіймається в повітря. Підвал почав танути. На якусь мить настала цілковита темрява, потім Гаррі зробив повільний кульбіт і приземлився на ноги в залитому яскравим світлом кабінеті Дамблдора. Перед ним у шафі мерехтіла кам'яна чаша. Поряд стояв Албус Дамблдор.
- Пане професоре, - видихнув Гаррі, - я знаю, що не мав права... я не хотів... дверцята шафи були прочинені і я...
- Я все розумію, - кивнув Дамблдор. Він узяв чашу, переніс її на свій відполірований стіл і сів у крісло. Знаком він запросив Гаррі сісти навпроти.
Гаррі так і зробив, не зводячи погляду з дивної посудини. Її вміст знову став таким, як і раніше - сріблясто-біла речовина вирувала й брижилася під його поглядом.
- Що це таке? - тремтячим голосом спитав Гаррі.
- Це називається «сито спогадів», - відповів Дамблдор. - Іноді я виявляю - таке відчуття, мабуть, знайоме й тобі, - що моя голова занадто забита різноманітними думками й спогадами.
- Е-е-е... - лише й вимовив Гаррі, котрому таке відчуття насправді було незнайоме.
- У таких випадках, - Дамблдор показав на чашу, - я використовую сито спогадів. Треба просто видобути зі свідомості надлишок думок, злити їх у чашу - і можна повертатися до них на дозвіллі. Коли вони в такому вигляді, то набагато легше зрозуміти загальні схеми та зв'язки між подіями.
- Ви маєте на увазі... що ця речовина - ваші думки? - промовив Гаррі, дивлячись на вируючу сріблясту речовину в посудині.
- Безперечно, - підтвердив Дамблдор. - Дозволь, я тобі покажу.
Дамблдор витяг з мантії чарівну паличку й приклав її кінчиком до скроні. Коли відвів паличку - за нею потяглася сива волосина - і раптом Гаррі усвідомив, що насправді то була нитка тієї ж сріблястої речовини, що наповнювала сито спогадів. Дамблдор додав у чашу цю свіжу думку, і вражений Гаррі побачив власне обличчя, що плавало на поверхні.
Дамблдор узявся обома руками за краї чаші й потрусив нею - точнісінько так, як роблять з решетом золотошукачі. Гаррі побачив, як його обличчя перетворюється на обличчя Снейпа, як той відкриває рота і щось промовляє до стелі. Його голос супроводжувався відлунням.
- Воно повертається... У Каркарофа теж... сильніше й чіткіше, ніж завжди...
- Зрозуміти це я міг би й без сторонньої допомоги, - зітхнув Дамблдор. - Але яка різниця.
Він глянув на Гаррі поверх окулярів-півмісяців. Той дивився на Снейпове обличчя, що й далі крутилося в чаші.
- Я користувався ситом спогадів якраз перед тим, як прибув містер Фадж. Довелося поспіхом його ховати. Тому я й не зачинив як слід дверцята шафки. Зрозуміло, що це привернуло твою увагу.
- Вибачте, - пробурмотів Гаррі.
Дамблдор похитав головою.
- Цікавість - не гріх, - сказав він. - Але цікавість має супроводжуватися обережністю...
Трохи спохмурнівши, він тицьнув кінчиком чарівної палички в чашу. З неї одразу ж виринула постать пухкенької сердитої дівчини років шістнадцяти, яка стала повільно обертатися, стоячи ногами в ситі спогадів. Вона не помічала ні Гаррі, ні Дамблдора. Коли дівчина заговорила, її голос відлунював так само, як і Снейпів - наче долинав із дна кам'яної чаші:
- Професоре Дамблдор, він наклав на мене закляття - а я ж його лише дражнила. Я тільки сказала, що бачила, як він у той четвер цілувався з Флоренс за оранжереями...
- Але навіщо, Берто? - сумно спитав Дамблдор, дивлячись на дівчину, що продовжувала обертатися. - Скажи, навіщо ти за ним ішла?
- Берта? - прошепотів Гаррі, дивлячись на неї. - Це Берта Джоркінз?
- Так, - підтвердив Дамблдор, знову повертаючи думки в чашу. Берта занурилась, і речовина стала срібляста й непрозора. - Такою я пам'ятаю Берту, коли вона ще навчалася в школі.
Сріблясте світло від сита спогадів освітлювало Дамблдорове обличчя - і Гаррі раптом побачив, який професор старий. Авжеж, він знав, що Дамблдор уже в літах, та досі не сприймав його як людину похилого віку.
- Гаррі, - тихо промовив професор. - До того, як загубитись у моїх думках, ти хотів мені щось сказати.
- Так, - кивнув Гаррі. - Пане професоре, перед тим, як прийти до вас, я був на віщуванні... і заснув...
- Зрозуміло. Продовжуй, - лише й мовив Дамблдор.
- І мені наснився сон, - сказав Гаррі. - Сон про лорда Волдеморта. Він катував Червохвоста... Ви знаєте, хто такий Червохвіст...
- Знаю, - швидко підтвердив Дамблдор. - Продовжуй, будь ласка.
- Сова принесла Волдемортові листа. Він сказав, що Червохвостову помилку виправлено. Сказав, що хтось мертвий. І що тепер Червохвоста не згодують тій змії, яка лежала біля його крісла. Натомість він згодує їй мене. Тоді він виконав над Червохвостом закляття «Круціатус» - і в мене заболів шрам, - розповідав Гаррі. - Він так сильно болів, що я аж прокинувся.
Дамблдор мовчки поглянув на нього.
- Оце й усе, - закінчив Гаррі.
- Розумію, - тихо обізвався Дамблдор. - Ясно. Скажи, а ще колись за цей рік шрам болів? Окрім того випадку влітку?
- Ні... А як ви довідалися, що шрам нагадав про себе влітку? - вражено спитав Гаррі.
- Сіріус листується не лише з тобою, - пояснив Дамблдор. - Я теж підтримую з ним зв'язок, відколи він торік покинув Гоґвортс. Це я йому порадив ту гірську печеру, бо вона - найбезпечніше в околиці місце.
Дамблдор підвівся й почав ходити по кімнаті. Час від часу він прикладав до скроні кінчик чарівної палички і додавав у сито спогадів наступну думку. Думки так швидко вирували, що Гаррі нічогісінько не міг розібрати - поверхня чаші нагадувала розмиту пляму.
- Професоре, - неголосно покликав він за кілька хвилин.
Дамблдор зупинився й глянув на нього.
- Вибач, - сказав він тихо й знову сів за стіл.
- Чи ви... Ви знаєте, чому мій шрам болить?
Дамблдор пильно подивився на Гаррі й відповів:
- У мене є лише теорія, не більше... Я припускаю, що шрам болить у двох випадках: коли поблизу перебуває лорд Волдеморт, і коли на нього находить особливо потужна хвиля ненависті.
- Але... чому?
- Тому, що ви з ним пов'язані невдалим закляттям, - пояснив Дамблдор. - Це не звичайний шрам.
- То ви думаєте... що той сон... це було насправді?
- Можливо, - мовив Дамблдор. - Я сказав би навіть - цілком можливо. Гаррі, ти бачив Волдеморта?
- Ні, - відповів Гаррі. - Лише спинку його крісла. Але ж там немає на
