Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

— Ти й справді думаєш, що це допоможе нам виграти?

— Допоможе, — відповів Річард, випрямляючи, — якщо ми всі через це пройдемо. Сама по собі фарба не принесе нам перемоги, але додасть дещо дуже важливе, чого просто перемога дати нам не зможе — вона допоможе нам створити репутацію. І ця репутація позбавить спокою тих, хто вийде на нас наступними.

— Так давай вже, Джонрок, — промовив один із решти, в нетерпінні склавши руки на грудях.

Інша частина команди зібралася навколо, спостерігаючи і згідно киваючи. Насправді ніхто з них не хотів йти першим. Більшість, хоча і не всіх, як мінімум переконало пояснення Річарда тієї ролі, яку належить відіграти для них розмальовці.

Джонрок, оглянувши присутніх в очікуванні людей, нарешті, скривився.

— Ну, гаразд, давай.

Поверх свого правого нападника Річард глянув на вартових, що стояли напоготові з натягнутими луками. Зараз, коли з бранців зняли ланцюга, вартаа уважно спостерігала за найменшими ознаками непокори, очікуючи моменту перепровадити команду на їх перший матч.

Коммандер Карго завжди виставляв посилену охорону, коли Річарда та інших бранців визволяли від ланцюгів. Від уваги Річарда, однак, не сховалося, що більша частина стріл націлена саме на нього.

Знову повернувшись до Джонрока, він розставив пальці і поклав їх на верхівку його голови, утримуючи її в нерухомому стані.

Річарда дещо турбувало те, що він мав намір намалювати на обличчях команди. Коли його вперше осінила ця ідея, він вважав, що варто, ймовірно, просто дати кожному члену команди розмалювати власне лице, як кому заманеться.

Але після недовгого роздуму він визнав, що не може спустити це на самоплив. Занадто багато що було поставлено на карту.

Крім того, вони всі хотіли, щоб це зробив саме Річард. Він був ключовим. І це була його ідея. Він зрозумів, що більшість з них просто соромилися — вони вважали, що їх обсміють, тому воліли, щоб це було зроблено його руками, ніж їх власними.

Річард занурив палець у маленьке відерце з червоною фарбою. Він вирішив не використовувати пензель, який командер Карго приніс разом з фарбою. Річард хотів відчувати сам процес розфарбовування.

За той малий час, що у нього був, він встиг подумати, що саме він вималює. Він знав, що це має бути щось, що в першу чергу повинно змінити лице до невпізнаності.

Щоб це спрацювало так, як він задумав, він повинен був намалювати щось, що знав добре. Йому належало намалювати танець зі смертю.

Танець зі смертю, врешті-решт, був зосереджений виключно на житті, хоча значення танцю зі смертю не означало одне лише виживання.

Призначенням символів була можливість, зіткнувшись зі злом, знищити його, дозволивши зберегти життя, нехай навіть тільки своє власне. Це була тонка грань, але важлива: визначення її вимагало виявлення зла заради здатності битися за життя.

В той час як необхідність розпізнати зло була очевидна для Річарда, більшість інших явно свідомо відмовлялися її визнавати. Вони воліли сліпоту, життя у вигаданому світі.

Танець зі смертю не допускав цих смертельних ілюзій. Виживання вимагало ясного і чіткого усвідомлення реальності; таким чином, танець зі смертю вимагав бачення істини. Все це було частинами одного цілого, і досягти успіху, відкинувши частини, було неможливо.

Елементи танцю зі смертю — його форми — в основі своїй мали елементи всіляких бойових прийомів, від роздумів ще до гри, до самого бою зі смертю. Викладені мовою символів, ці елементи становили концепцію танцю.

Застосування цих концепцій вимагало бачити те, що відбувається в дійсності — як в частинах та в цілому — щоб протистояти противнику. Виключною метою танцю зі смертю було виграти життя. Назва гри Джа Лайдін переводилося, як «Гра Життя».

Всі приналежності бойового мага відігравали певну роль в танці зі смертю. У цьому сенсі бойовий маг був відданий життю. У числі іншого, символи на амулеті, який носив Річард, були зображенням, схемою основної концепції танцю. Він освоїв ці рухи, б'ючись Мечем Істини.

Незважаючи на те, що меча з ним більше не було, він увібрав в себе всю сутність танцю зі смертю, так що знання, яке він знайшов, б'ючись мечем, залишалося з ним незалежно від того, чиволодів він самим мечем.

Як нерідко казав йому на самому початку Зедд, меч — це лише знаряддя; значення має лише розум — він направляє засіб.

З тих пір, як Зедд вперше вручив Річарду Меч, він навчився розуміти мову символів. Він знав їх значення. Вони говорили з ним. Він осмислив символи бойового мага і зрозумів, що вони означають.

Річард почав пальцем наносити ці лінії на обличчя Джонрока. Це були лінії рухів танцю, форми, що використовувалися для зустрічі з ворогом. Кожна комбінація складових елементів ліній мала своє значення. Рази, ухиляйся, роби випад, розворот, рубай, доганяй, неси швидку смерть — і до наступної мети.

Лінії, які він наносив на праву щоку Джонрока, являли собою повчання — споглядаючи на наступаючу масу, не звужуй надмірно увагу.

Річард виявив, що малює не тільки елементи танцю, але й частини відомих йому заклинань. Спочатку він навіть не зрозумів, що робить це. Малюючи ці елементи, він навіть не відразу зміг пригадати, де він їх раніше зустрічав.

Потім на пам'ять йому прийшли лінії заклинань, які Даркен Рал креслив на магічному піску в Саду Життя, закликаючи магію, необхідну для відкриття скриньок Одена.

Тільки тоді Річард зрозумів, що поява дивного примарного силуету попередньої вночі все ще тяжіла над його розумом. Голос повідомив йому, що він був названий гравцем. Це був перший день зими. У нього був рік, щоб відкрити правильну шкатулку Одена.

Річард був стомлений, але він навряд чи міг думати про щось ще після цієї зустрічі. Йому не вдалося виспатися. Турбувала біль від ран на нозі і спині і відволікала його від роздумів про це.

Перший день зими приніс обхід Джегана. Зі своїм