Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко
— На мою думку, — продовжував Кейт, — Алісу краще не чіпати. Тисяча проти одного, що від неї ми нічого не доб’ємося і лише викажемо себе. А отже, втратимо наш головний козир. Поки вороги не підозрюють про наше існування, ми маємо над ними істотну перевагу.
— Твоя правда, — погодився Ґордон Волш. — Але для того, щоб реалізувати нашу перевагу, треба знайти їхній світ. А якраз із цим у нас великі проблеми.
— Тимчасові проблеми, батьку. Лише тимчасові. Ще трохи — і Маріка мені довіриться. Вона сама розповість усе, що ми хочемо знати.
— Гмм… Боюся, ти видаєш бажане за дійсне. Її відмова від нашого запрошення свідчить про те, що найближчим часом вона не збирається чіплятися тобі на шию.
— Навпаки, — заперечив Кейт. — Якби Маріка бачила в мені лише друга, то без вагань прийняла б ваше з мамою запрошення. А так вона боїться.
— І чого ж?
— Виказати свої справжні почуття до мене. Вона наївно вважає, що я їх не помічаю.
— А може, це ти наївно вважаєш, ніби вона має до тебе почуття?
— Ні, батьку, я цього певен. Ким-ким, а наївним мене назвати не можна. Я добре розбираюся в жінках.
— Що ж, будемо сподіватися, — сказав Ґордон Волш. — Але буває, що й на мудрому чорт катається. Ти звик до легких перемог над поступливими студентками, а тут маєш справу з гордовитою принцесою… Та годі про це. Я підозрюю, що Старший Куратор не дозволить чіпати Алісу Монтґомері, аж поки Смирнов остаточно не розпишеться у власній неспроможності. Тож продовжуй зваблювати свою князівну, а до порталу поки не потикайся. Зачекаємо на обіцяну Смирновим нову модель.
— Добре, — відповів Кейт і підвівся. — Я більше тобі не потрібен?
— А куди зібрався?
— На Патрію. У понеділок на першій парі маю вести семінар, треба ще підготувати деякі матеріали, але не хочу займатися цим завтра. Краще знову навідаюся в Норвік.
Ґордон Волш знизав плечима.
— Воля твоя, Кейте. Проте мені здається, що останнім часом ти зловживаєш такими прогулянками. А Попередники, на жаль, не залишили нам рецепту безсмертя. Тому не поспішай жити.
— А я не поспішаю, — запевнив його Кейт.
— Ну, то дивись. Зрештою, це твоє життя, а не моє.
Попрощавшись із батьком, Кейт пройшов до сусідньої з кабінетом кімнати. Увімкнувши світло, він зачинив за собою двері й обвів звичним поглядом приміщення, захаращене різноманітним лабораторним обладнанням.
Ґордон Волш мав університетський диплом з фізики та електроніки, але жодного дня не працював ні в академічних закладах, ні на виробництві. Знайомі вважали його багатим дилетантом з широким спектром захоплень, і така репутація була йому лише на руку. Він міг вільно займатися своїми справами, не привертаючи до себе пильної уваги. На всі дивацтва ексцентричного мільйонера люди поглядали крізь пальці.
До однієї зі стін лабораторії було прикріплено прямокутну раму з якогось блискучого металу, розміром приблизно три на два метри; її верхня поперечина впиралася в стелю, а нижня торкалася підлоги. Обізнані, до яких належав і Кейт, називали цю конструкцію нуль-Брамою, або просто Брамою. Нуль-Брама була подальшим розвитком технолоґії порталів і вигідно відрізнялася від них простотою використання, а головне — мобільністю.
За три з половиною тисячоліття, що минули від часу Великої Катастрофи, попри всі зусилля Послідовників, більшість наукових надбань стародавньої цивілізації Попередників було безповоротно втрачено. Ті крихти, що залишилися, Послідовники берегли, як зіницю ока, передаючи їх з покоління в покоління, від батька до сина, а від сина до внука. Часто-густо вони навіть не розуміли, що зберігають, а застосовуючи свої знання на практиці, сліпо дотримувалися іструкцій, значення яких нерідко залишалося для них таємницею за сімома печатками. Лише в останні двісті-триста років ситуація почала змінюватися. Спираючись на науково-технічні досягнення своєї доби, Послідовники стали потроху розбиратися в спадку Попередників, вивчати його, систематизувати й розвивати. Одним з наслідків такого прориву була нуль-Брама, перший прототип якої з’явився за два роки до Кейтового народження.
Кейт видобув з кишені продовгуватий пристрій з кількома рядами кнопок і невеликим дисплеєм. Послідовники називали його Ключем. Зовні він скидався на мобільний телефон, навіть працював як телефон і підтримував одразу кілька мереж, причому однією з них була таємна мережа Послідовників. Але цим функції Ключа не вичерпувалися.
Кейт за звичкою перевірив заряд батарей, після чого набрав на клавіатурі спеціальний код авторизації. На дисплеї з’явилося меню, він обрав пункт „Дім (Патрія)“, скерував Ключ на Браму й натиснув кнопку додзвону.
Контакт було встановлено за лічені секунди. У площині Брами з’явився золотий арочний контур, що окреслював ділянку заввишки два и завширшки півтора метри. Всередині контуру простір немов затягло молочно-білою імлою, а зовні запанувала суцільна чорнота. Ця чорна ділянка на дотик була твердою, непроникною — таким чином Брама підлаштовувалася під менший розмір вихідного порталу.
Кейт сміливо ступив під арку. Перед його очима на мить спалахнули різнобарвні вогники, він ще встиг подумати, що забув вимкнути світло в лабораторії, але було вже пізно — він опинився в зовсім іншому приміщенні, неймовірно далеко від рідного дому.
А втім, це також був його дім — але дім на Патрії. За Кейтовою спиною світився вбудований у стіну портал. Батько вже давно збирався замінити його на Браму, та все не доходили руки. Кейт деактивував портал, повернув Ключа до кишені, потім підійшов до найближчого вікна й підняв до половини раму. В обличчя йому повіяв свіжий прохолодний вітерець. Повітря було сповнене неповторним ароматом дикої природи. У чистому безхмарному небі світило обидва сонця — яскраве, жовте, і тьмяне, червоне. Зараз
