Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел

Зрештою, Андрея навіть знайшла банківську карту Аніки і копію укладеного з банком договору. Але транспортної карти так знайти і не змогла.

І це те, що увесь час мало знаходитися під руками. Без транспортної карти в Совігарді нічого робити. Столиця надто велика, і добиратися з одного кінця міста в інший… Тільки якщо Аніка ніколи нікуди не виходила. Але ж це повна нісенітниця.

Андрея згадала себе в студентські роки і змушена була визнати, що це цілком можливо. Свого часу у неї і хвилинки вільної не було. Цілі дні вона проводила за підручниками, так що подекуди не вистачало часу навіть на сон.

Але навіть так, вона змушена була виготовити транспортну карту. Просто задля економії  часу.

Тому вона ще раз перерила усі шухляди і тільки не знайшовши в них нічого, зупинилася. Від розчарування хотілося плакати. Вона старалася втішити себе тим, що вдалося знайти хоча б банківську картку, але це погано працювало.

Жаль було потраченого даремно часу. І тільки подумавши про це, Андрея кинула наполоханий погляд у вікно. Зачинивши поспішно двері кімнати, вона кинулася до виходу із університету, але так і завмерла на порозі гуртожитку.

Поки вона була зайнята безуспішними пошуками, почало вечоріти. І золотистий диск на небі торкнувся горизонту. Тут у дворі університету було ще світло, в той час як на алеї королів за ворітьми, почали загорятися перші вогники.

Чудово… Просто прекрасно… Буде просто неймовірною вдачею, якщо ніхто з тутешніх духів не заведе її з безпечної доріжки прямісінько в зачарований дріадами парк.

А Шейн, між тим, уже сповна міг повернутися додому. І навіть, якщо щось його затримає, Андрея сильно сумнівалася в тому, що добереться додому швидше.

На мить навіть виникнуло бажання покликати на допомогу лірійця, але вона швидко придушила його, і навіть думати собі про це заборонила. Не вистачало ще, щоб їх побачили разом. Вона ще досі не розібралася, які стосунки пов’язували його з Анікою…

Це що таке щойно було? Андрея зачудовано заклякла, уважно спостерігаючи за тим, як маги один за одним підходять до тригранної здавалося б колони, відчиняють в ній двері і зникають всередині.

Скоріше за все це свого роду стаціонарний портал. А, оскільки, вона тепер також маг… Ні, це погана ідея. І дівчина кинула короткий погляд у напрямку алеї королів. Іти ввечері слабо освіченою доріжкою, яка кишить привидами, ще гірша ідея.

З такими думками, вона і підійшла несміливо до порталу. Маги, помічаючи її усміхалися і відводили погляди, але ніхто нічого не говорив. В черзі вона була третьою, і коли перші двоє зникли в нутрі порталу, вона уже більш менш зрозуміла, що треба робити, а тому, торкнувшись рукою дверної ручки була готовою пережити своє перше переміщення.

Щоправда, дверна ручка не піддалася. Спершу Андрея подумала, що її просто заклинило, але як би не старалася, двері не відчинялися. Нарешті, не втримавшись, маг за її спиною засміявся і поклавши руку їй на плече вказав на напівпрозорий надпис на верху дверей:

«Студентам 1-3 курсу використовувати трипорт дозволено тільки у супроводі старших»

Смішки стали голоснішими і Андрея від сорому густо почервоніла.

- Провести тебе в місто, сонце? – м’яко поцікавилися у неї за спиною.

- А можна? – одразу ж загорілася ентузіазмом дівчина, повернувшись обличчям до мага.

Хлопець виглядав молодо, але на ньому не було ніяких розпізнавальних знаків, тому вона не могла з впевненістю сказати студент перед нею чи викладач.

Але його погляд… На мить їй здалося, що він її впізнав, а уже в наступну він злегка усміхнувся і кивнув, уважно розглядаючи її пронизливими сірими очима. Від його погляду їй стало ніяково і ідея переміщення порталом перестала здаватися їй такою класною.

- Тобі в який район? – не помічаючи її сумнівів тим часом поцікавився хлопець. – Мені зараз в Строктем…

Андрея кинула останній погляд на алею королів і несвідомо кивнула. Наступної миті маг відчинив двері і їх буквально затягнуло всередину.

Приступ нудоти, легке запаморочення і потемніння в очах Андрея мужньо перетерпіла, тільки зажмурилась на мить, а коли розплющила очі вони уже стояли на невідомій їй зовсім вулиці поряд зі знайомим їй стаціонарним порталом.

- Нормально почуваєшся? – притримав її за плечі маг, помітивши розгубленість на обличчі дівчини.

Андрея розсіяно кивнула і глянула на незнайомця.

- Дякую? – чомусь питальним тоном промовила вона.

Хоча чому це «чомусь» - її перенесло незрозуміло куди, і вона уявлення зеленого не мала, як тепер добратися додому.

***

У Шейна видався напрочуд жахливий день. Як почалося зранку з того нещасного маляти, так до самісінької ночі одні неприємності.

Серед сьогоднішніх духів, практично не було демонів. І здавалося б, що може бути складного – відловити духа, поставити на ньому мітку і відпустити.

А ні – одразу ж після замореного голодом дитинчати вони зіткнулися з тямучим привидом. Глава сімейства, повністю зберігши пам’ять, і після смерті не давав родині жити.