Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Двоє дозорців побігли виконувати наказ, а Каладін знову повернувся до мостонавідника з пораненим плечем.

Моаш опустився навколішки поруч нього.

— Атака на противника пройшла без втрати жодного моста, Сколкозбройний суто випадково приспів нам на допомогу, а Садеас особисто похвалив нас. Ти ледь не переконав мене й собі розжитися однією з таких нарукавних пов’язок.

Каладін опустив очі на молитву. Та була заплямована кров’ю з порізу на руці, який залишки Буресвітла не змогли зцілити повністю.

— Зачекай і побачиш, чи вдасться нам утекти, — командир закінчив шов. — Ото й буде справжня перевірка.

63

Страх

«Я хочу заснути. Бо тепер знаю, чому ви коїте те, що коїте, і ненавиджу вас за це. Я нічого не скажу про істини, які відкрилися мені». — Кекаша, 1173, 142 секунди до смерті. Досліджувався моряк-шин, висаджений командою на берег за те, що нібито приносив нещастя. Зразок не становить істотної цінності.

— Уторопав? — запитав Лейтен, крутячи в руках шматок панцира. — Варто лишень обточити край, і це спонукатиме клинок — чи в нашому випадку стрілу — відскакувати куди-інде, а не до обличчя. Не хотілось би псувати цю твою милу усмішку.

Каладін всміхнувся, беручи в того назад елемент обладунку. Лейтен майстерно його обточив і прокрутив отвори для шкіряних ремінців, щоби кріпити панцир до жилета. Уночі в проваллі панували темрява та холод. Оскільки неба було не розгледіти, складалося враження, неначе ти в печері. І лише мерехтіння поодинокої зірки вгорі вряди-годи розвіювало тьму.

— Як швидко ти зможеш їх закінчити? — запитав він у Лейтена.

— Усі п’ять? Гадаю, до ранку впораюсь. Уся штука була в тому, щоби зрозуміти, як його обробляти, — він постукав по панциру кісточками пальців. — Дивовижний матеріал. За твердістю майже не поступається сталі, але вдвічі легший. Його непросто розрізати чи пробити. А от висвердлюванню легко піддається.

— От і добре, — сказав Каладін. — Бо мені потрібні не п’ять комплектів, а по одному на кожного члена команди.

Лейтен звів брову.

— Якщо вже нам збираються дозволити носіння обладунків, — пояснив той, — значить, кожен повинен отримати свій комплект. За винятком Шена, звичайно.

Матал дав згоду, щоби команда не брала його з собою на вилазки, бо він тепер навіть дивитися не міг на Каладіна.

Лейтен кивнув:

— Гаразд, коли так. Але краще признач мені помічників.

— Поранені в твоєму розпорядженні. А ми натягаємо тобі стільки панцирів, скільки зможемо знайти.

Його успіх обернувся для Четвертого мосту деякими послабленнями. Каладін звернувся з проханням дати його людям час на пошуки панцирів, і Гашал — не придумавши нічого кращого — знизила норму збору трофеїв. Вона вже робила вигляд — і то цілком переконливо, — ніби ідея щодо обладунків від самого початку належала їй, але залишила поза увагою питання про те, звідки вони взялися. Однак, коли дружина Матала зустрілася поглядом з Каладіном, той помітив у її очах тривогу. Що ще він спробує встругнути? Вона поки що не сміла його змістити. Не тоді, коли Садеас так хвалив за нього.

— А як же це підмайстра зброяра та запроторили в мостонавідники? — спитав Каладін, коли Лейтен знову взявся до роботи. Той був дебелим чолов’ягою з мускулястими руками, овальним обличчям і світлим волоссям. — Ремісниками зазвичай не розкидаються.

Лейтен знизав плечима.

— Коли якийсь елемент обладунку не витримує, і світлоокий дістає стрілу, скажімо, у плече, хтось та й повинен виявитись винним. Переконаний, що мій майстер тримає запасного помічника спеціально для таких випадків.

— Що ж, на наше щастя, те, що він утратив, ми здобули. Завдяки тобі ми залишимося жити.

— Зроблю, що зможу, сер, — він усміхнувся. — В усякому разі, у мене навряд чи вийдуть гірші лати, ніж той нагрудник, який ви склепали самотужки. Диво та й годі, що він не відпав ще на півдорозі!

Командир поплескав мостонавідника по плечу й залишив того майструвати при світлі невеличкого кільця топазових скалок. Каладін отримав дозвіл пронести їх, пояснивши, що його людям потрібне світло, щоб працювати над обладунками. Неподалік них Скеля, Лопен і Даббід саме поверталися з черговим вантажем трофеїв. Сил пурхала попереду, ведучи їх за собою.

Каладін вирушив углиб провалля, освітлюючи собі шлях гранатовою сферою, вставленою в невеличкий шкіряний чохол, привішений до пояса. Там розколина розгалужувалась, утворюючи простору трійчасту розвилку. Кращого місця повправлятися на списах годі й шукати! Воно було доволі широке, щоби його люди мали де розвернутися, і водночас достатньо віддалене від будь-якого стаціонарного мосту, тож розвідники практично не могли розчути луну.

Командир щодня роздавав інструкції та залишав Тефта проводити тренування. Воно відбувалося при світлі сфер — маленьких купок діамантових скалок, розкладених по кутках перехрестя, які заледве давали змогу щось розгледіти. «Ніколи не думав, що заздритиму тим дням, коли вправлявся під спекотним сонцем в армії Амарама», — усміхнувся про себе Каладін.

Він підійшов до щербатого Гоббера й скоригував його стійку, а тоді показав, як вкладати власну вагу у випади списа. Мостонавідники швидко робили успіхи, і те, що їхню підготовку було розпочато з азів, давало свій результат. Дехто вправлявся з ратищем і щитом, відпрацьовуючи стійки, у яких вони тримали облегшені списи на рівні голови, прикриваючись піднятими щитами.

Найвправнішими й далі були Шрамм і Моаш. Останній виявився напрочуд здібним. Командир відійшов убік, спостерігаючи за чоловіком з яструбиним обличчям. Сконцентрований, з напруженим поглядом і випнутим підборіддям. Моаш робив один випад за іншим, і дюжина купок сфер змушувала його відкидати таку ж кількість тіней.

Каладін пригадав часи, коли й сам відчував аналогічне завзяття. Після Тіенової смерті він провів цілий рік, щодня доводячи себе до знемоги. Сповнений рішучості вдосконалитись. Узявши собі за мету нізащо не допустити, щоби хоч іще одна людина загинула внаслідок його невміння. Він став найкращим у своєму відділенні, тоді найкращим у роті. Дехто навіть стверджував, що той був найкращим списником у всій Амарамовій армії.

Що б сталося, якби Тара потихеньку не відмовила його від того фанатичного завзяття? Він би й справді вигорів зсередини, як вона й попереджала?

— Моаше, — гукнув командир.

Той призупинив атаки й обернувся на поклик. Але стійки не порушив.

Каладін махнув йому підійти, і Моаш неохоче послухався. Лопен залишив їм кілька