Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні

Вона насилу стримала посмішку, коли побачила на обличчі Фадавара вкрай розгублений вираз, і сказала собі: «Ти навіть не чекав, що я можу про це знати?»

— Твоя правда, — озвався Фадавар.

— Гаразд! Я прийму твій виклик, але з однією умовою: у разі моєї перемоги твої корона й скіпетр мають стати моїми. Згода?

— Згода… — понуро кивнув Фадавар і так грюкнув скіпетром об землю, що той аж угруз у неї, а потім схопився за браслет на лівій руці й став його знімати.

— Зажди, — мовила Насуада. Потім вона підійшла до столу й, узявши в руки маленький мідний дзвоник, подзвонила спочатку двічі, а після невеличкої паузи ще чотири рази.

За мить до намету ввійшла Фарика. Вона здивовано зиркнула на гостей Насуади й, уклонившись, сказала:

— Я слухаю вас, моя пані.

— Можеш продовжувати, — кивнула Насуада до Фадавара, а потім звернулася до служниці: — Допоможи мені зняти сукню, бо я не хочу її зіпсувати.

Фарика геть збентежилась від такого прохання:

— Прямо тут, пані? Перед усіма цими чоловіками?

— Авжеж тут. І бажано хутчіше, бо в мене немає часу сперечатись із власною служницею. — Дівчина відповіла надто грубо, бо її серце шалено калатало, а шкіра стала такою чутливою, що м'яка підкладка вбрання здавалась їй грубшою за полотно. Тож повага й витримка були зараз не для неї. Зараз вона думала тільки про майбутній бій.

Доки Фарика розв'язувала й витягувала шнурівки її сукні, що йшли від самісіньких плечей аж до кінця спини, Насуада стояла непорушно. Потім служниця здійняла Насуадині руки вгору й витягла їх із рукавів, а легка сукня впала до ніг дівчини, і та залишилась у самій тільки білосніжній сорочці. Насилу вгамувавши тремтіння, Насуада спробувала не зважати на жадібні погляди чотирьох воїнів і переступила свою сукню, яку служниця миттю підхопила з брудної долівки.

Фадавар тим часом знімав із рук браслети, замерехтівши гаптованими рукавами своєї сорочки. Упоравшись із браслетами, він зняв з голови велетенську корону й передав її одному зі своїх людей.

У цей час знадвору долинули якісь голоси, а вже за мить до намету влетів хлопчик-посильний на ймення Джарша. Зробивши кілька кроків, він, уважно роздивляючись стелю, оголосив:

— Король Орин із Сурди, Джормандер від варденів, чаклунка Тріанна із Ду Врангр Гата та Наако й Рамусева з племені Інапашунна.

Клацнувши підборами, Джарша вилетів із намету, після чого досередини, на чолі з королем Орином, увійшли всі, кого він згадав.

— А, воєначальнику, — мовив король, побачивши Фадавара. — Це велика несподіванка для мене. Я довіряю тобі… — він затнувся, так і не договоривши, і витріщив очі на Насуаду. — Що таке, Насуадо, що все це означає?

— Я б теж хотів це знати, — буркнув басом Джормандер, схопившись за руків'я меча й роздратовано поглядаючи на чоловіків, що витріщались на оголену дівчину.

— Я покликала вас сюди, — мовила вона, — щоб ви стали свідками випробування довгих ножів між мною та Фадаваром, а також для того, аби потім ви всім розказали правду.

Наако й Рамусева, двоє сивоволосих чоловіків, схоже, були неабияк збентежені такою звісткою, бо підійшли один до одного й почали про щось шепотіти. Тріанна схрестила руки, блиснувши браслетом у вигляді змії, що звивалась довкола її тонкого зап'ястка, проте залишалась спокійною. І тільки Джормандер вилаявся й мовив:

— Ти що, з глузду з'їхала, моя пані? Адже це безумство! Ні, ти не можеш!

— Можу й буду!

— Моя пані, якщо ти це зробиш, то я…

— Я знаю, що ти неабияк хвилюєшся за мене, але це моє остаточне рішення. І я нікому не дозволю втручатися! — дівчина бачила, що Джормандер був готовий не послухатись наказу й кинутися її захищати, адже він був вірний їй як ніхто інший.

— Але ж, Насуадо, — мовив король Орин, — це випробування не зовсім те…

— Саме те!

— Тоді, чорт забирай, чому ти не облишиш цю дурну затію? Невже ти втратила глузд?

— Я вже дала слово Фадавару.

У наметі запанувала ще більша напруга. Адже те, що вона дала слово, означало, що вона не може порушити своєї обіцянки, не визнавши себе клятвопорушницею. А всі клятвопорушники були приречені на зневагу й прокльони з боку інших людей. Орин трохи помовчав, проте за мить спитав:

— Яка ціна? Я маю на увазі, якщо ти програєш…

— Якщо я програю, вардени більше не підкорятимуться мені, і їх очолить Фадавар.

Сказавши це, Насуада чекала шквалу обурення від усіх своїх друзів, однак у наметі запанувала мертва тиша, а розгніване обличчя короля Орина стало навіть більш спокійним.

— Ти наражаєш на небезпеку всі наші раси, і я цього не схвалюю, — мовив король, а потім звернувся до Фадавара: — Невже ти не можеш зробити хоч щось розумне й звільнити Насуаду від її обіцянки? Я гарантую тобі щедру винагороду, якщо ти відмовишся від цієї затії.

— Я й так багатий, — відповів Фадавар, — і мені не потрібне твоє олов'яне золото. Нічого, чуєш, нічого, окрім випробування довгих ножів, не може спростувати той наклеп, який Насуада звела на мене й на наші племена.

— Покляніться прямо зараз же, — попрохала Насуада.

Орин міцно вхопився за поли свого одягу й процідив крізь зуби:

— Так, я клянуся бути свідком.

Тієї ж миті чотири воїни Фадавара витягли зі своїх велетенських рукавів маленькі барабани з волохатої шкури козлів. Сівши навпочіпки й затиснувши барабани поміж колін, вони забили в них із такою силою, що їхніх рук майже не стало видно. Ця дика музика заглушила всі звуки навколо, а разом із ними й неспокійні думки, що вирували в голові Насуади. Її серце калатало так, ніби наслідувало скажений ритм дикого барабанного бою.

Тоді найстарший із воїнів Фадавара поліз за пазуху, дістав звідти два довгих, вигнутих ножі й підкинув їх під стелю намету. Насуада, немов заворожена, споглядала, як вони крутилися в повітрі, а коли один із ножів опинився недалечко від неї, різко випростила руку й відчула крижаний холод металу.

Фадавар також упіймав свого ножа й, ухопивши лівий рукав, задер його вище ліктя. Рука воєначальника була велика й м'язиста. І хоча Насуада вважала, що це навряд чи допоможе йому перемогти, вигляд його м'язів усе ж таки збив її з пантелику. Одне-єдине, що не давало дівчині цілком утратити контроль над собою, було пророцтво Елви — дівчинка сказала, що в цьому двобої Насуада обов'язково переможе. Тож вона подумки схопилася за ці слова, так, ніби не знала жодних інших. «Елва сказала, що я маю перемогти, отже я повинна перемогти Фадавара… — повторювала вона про себе. — Я повинна його