Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Свій клапоть Шаллан узяла. Але що з ним робити? Через шпарину між каменем і стіною двійко слуг передали кілька вологих ганчірок заблокованим за дверима. Опісля ж усі прислужники спішно попрямували в інший кінець коридору.

Джасна копирсалася, з усіх боків оглядаючи камінь.

— Панно Давар, — звернулася вона до дівчини, — який би метод ти використала, щоби визначити масу цього каменя?

Шаллан кліпнула очима:

— Що ж… Гадаю, я би запитала у Його Величності — адже не випадає сумніватися, що придворні архітектори вже вирахували її.

Джасна схилила голову набік:

— Гідна відповідь. І справді вирахували, Ваша Величносте?

— Так, Ваша Світлосте Холін, — відповів король. — Вона становить близько п’ятнадцяти тисяч кавалів.

Джасна глянула на Шаллан:

— Очко на твою користь, панночко Давар. Учена на те й учена, щоби не гаяти часу, повторно встановлюючи вже відомі істини. Це якраз той урок, який я інколи забуваю.

Від цих слів у Шаллан просто виросли крила. Вона ж бо вже мала змогу переконатися, що у Джасни нелегко заслужити таку похвалу. То, може, вона ще не визначилась остаточно, як бути з дванадцятою претенденткою?

Джасна підняла вільну руку. На тлі смаглявої шкіри зблиснув Душезаклинач. Шаллан відчула, як удари її серця пришвидшилися. Вона ніколи не бачила процесу Душезаклинання на власні очі. Подвижники за жодних обставин не користувалися фабріалами при сторонніх, тож вона й гадки не мала, що в батька він також був, — аж доки той не знайшовся серед його речей. Звичайно ж, у неробочому стані. У цьому й крилася одна з найголовніших причин, що привели її у Харбрант.

Величезні самоцвіти, якими був оснащений Душезаклинач Джасни, здалися Шаллан чи не найбільшими з усіх, які вона коли-небудь бачила, — і кожен вартував багатьох сфер. Серед них був димчастий кварц — чистий глянсуватий темний камінь. Був діамант. А третім самоцвітом був рубін. Усі вони були ограновані, адже такий камінь здатен усотувати більше Буресвітла, від чого вони набули овальної форми. Їхні численні грані іскрилися.

Джасна заплющила очі й притисла руку до кам’яної брили. Відтак підняла голову та повільно вдихнула. Самоцвіти на тильній стороні її долоні несамовито засіяли — особливо димчастий кварц, яскраве світло якого просто сліпило.

Шаллан затамувала подих. Єдине, на що в неї стало відваги, це частіше кліпати очима, закарбовуючи побачене в пам’яті. Настала довга, немов розтягнута, хвилина, коли нічого не відбувалося.

А тоді Шаллан на мить вловила якийсь звук, низький і монотонний, наче далекий хор голосів тягнув одну-єдину чисту ноту.

Рука Джасни занурилася в камінь.

І камінь зник.

Почувся якийсь сплеск, і в коридорі звився клуб густого чорного диму. Він засліпив Шаллан. Їй здалося, що це був дим тисячі вогнищ, який ніс із собою запах горілого дерева. Вона квапливо піднесла вологу ганчірку до обличчя й повалилася на коліна. З якоїсь дивної причини у дівчини заклало вуха, ніби вона щойно спустилася з великої висоти. Їй довелося зглитнути, щоби позбавитися цього відчуття.

Шаллан міцно заплющила очі, що почали сльозитися, і затримала дихання. У вухах шуміло.

Помалу все минуло. Коли вона знову розплющила очі, то побачила, що зіщулені король та охоронець привалилися до стіни неподалік від неї. Залишки диму все ще клубочилися під стелею, і в коридорі відчувався його різкий запах. Джасна стояла із заплющеними очима, не звертаючи уваги на дим, як і на те, що її одяг та обличчя вкрив наліт сажі, сліди якої залишилися й на стінах.

Шаллан колись читала про таке, та її все ще охоплював благоговійний трепет. Джасна перетворила брилу на дим, а оскільки густина каменю набагато переважає густину диму, то в результаті такої трансформації відбувся його інтенсивний викид — радше навіть вибух.

Отже, це правда: у Джасни дійсно був справний Душезаклинач. Та ще й такий потужний. Дев’ять із десяти Душезаклиначів були придатними лише для обмеженого набору трансформацій: перетворити камінь на воду чи зерно, а повітря чи тканину — на типові однокімнатні кам’яні будинки. Але потужніший фабріал — такий, як у Джасни — міг здійснити будь-яку трансформацію: у буквальному сенсі перетворити що завгодно на що завгодно. Як же, напевно, дратує подвижників те, що така могутня, така священна реліквія перебуває в руках людини, яка не входить до їхніх лав! Та ще й єретички!

Шаллан звелася на ноги, усе ще притискаючи ганчірку до рота й дихаючи вологим, зате не забрудненим сажею повітрям. Вона знову зглитнула, й у вухах вкотре стрельнуло — це тиск у коридорі повертався до нормальних показників. За мить по тому король прожогом кинувся у приступну тепер кімнату. Маленька дівчинка, а також кілька її няньок та інших придворних слуг сиділи по той бік дверей і заходилися в кашлі. Король схопив дівчинку на руки. Вона була замалою для рукава скромності.

Джасна розплющила очі й одразу ж закліпала ними, немов якусь мить не могла зорієнтуватися, де перебуває. Вона глибоко вдихнула, проте не закашлялася, а всміхнулася, наче запах диму приносив їй задоволення.

Відтак повернулася до Шаллан і вп’ялася у неї поглядом.

— Ти все ще чекаєш на відповідь. Боюся, тобі не сподобається те, що я скажу.

— Але ж ви ще не закінчили перевіряти мою підготовку, — мовила Шаллан, примушуючи себе набратися хоробрості. — Адже доти ви не станете виносити остаточне рішення.

— Не закінчила? — запитала Джасна, спохмурнівши.

— Ви не поставили жодних запитань стосовно жіночих мистецтв. Залишили осторонь живопис і графіку.

— Я завжди вважала їх марною тратою часу.

— Але ж і вони — мистецтва, — сказала доведена до відчаю Шаллан: саме в цій царині її здобутки були найбільшими! — Багато хто вважає, що образотворчі мистецтва — найвитонченіші з усіх. Я принесла свою папку з малюнками. І хотіла би показати вам своє вміння.

Джасна стулила губи.

— Образотворчі мистецтва — вияв легкодумності. Я зважила факти, дитя моє, і прийняти тебе не можу. Мені шкода.

У Шаллан обірвалося серце.

— Ваша Величносте, — звернулася Джасна до короля. — Я хотіла би піти до Паланеуму.

— Просто зараз? — запитав король, притискаючи до грудей онучку. — Але зараз у нас буде бенкет…

— Я ціную ваше запрошення, — відказала Джасна, — але мені нічого так не бракує, як часу.

— Так, звичайно, — відповів король. — Я особисто вас проведу. Дякую за все, що ви для нас зробили.