Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Е-е... так, - безбарвно вимовив Гаррі, підвівся і вийшов з шатра за Беґменом. Той одвів його вбік до дерев, а тоді глянув на нього по-батьківському.
- Гаррі, ти добре почуваєшся? Я можу тобі чимось допомогти?
- Що? - перепитав Гаррі. - Я... ні, нічого не треба.
- Маєш якийсь план? - неголосно й змовницьки спитав Беґмен. - Бо, якщо хочеш, можу тебі дещо підказати. Тобто, - ще тихіше пробурмотів Беґмен, - ти ж тут у гіршому за них становищі... а я міг би посприяти...
- Ні, - так різко заперечив Гаррі, що це, мабуть, прозвучало дуже нечемно. - Ні... я... я вирішив, що маю робити. Дякую.
- Гаррі, ніхто ж не довідається, - підморгнув Беґмен.
- Не треба, все гаразд, - відмовився Гаррі, дивуючись, чому він таке говорить, якщо насправді йому було погано, як ніколи. - Я розробив план, я...
Звідкілясь пролунав свисток.
- О, Господи, мушу бігти! - тривожно вигукнув Беґмен і побіг.
Гаррі пішов до шатра й побачив, як з нього виходить Седрик, ще зеленіший, ніж був. Гаррі хотів побажати йому успіху, але спромігся видобути з себе лиш якесь хрипке мугикання.
Він зайшов усередину до Флер і Крума. За якусь мить вони почули, як заревіла юрба, а це означало, що Седрик зайшов у загороду й опинився там віч-на-віч з живим двійником своєї моделі...
Сидіти тут і прислухатися було гірше, ніж Гаррі міг собі уявити. Юрба закричала... заверещала... затамувала дихання, мов якась велика багатоголова істота, реагуючи на дії Седрика, що намагався пройти повз шведську короткорилку. Крум і далі не підводив погляду з землі. Тепер уже Флер почала крокувати в шатрі, як це робив раніше Седрик. А Беґменові коментарі створювали ще гірше, набагато гірше враження... У Гарріній голові виникали жахливі картини, коли він чув: - О-о-ой, ще б трохи - і все! Ще б трішечки... Це занадто ризиковано! Ого!... Розумний хід - шкода тільки, що не вдався!
Минуло хвилин з п'ятнадцять, і Гаррі почув оглушливе ревіння, що могло означати лише одне: Седрик проминув свою драконку й заволодів золотим яйцем.
- Дуже добре! - заверещав Беґмен. - А тепер - оцінки суддів!
Проте він не оголосив їх. Мабуть, подумав Гаррі, судді просто підняли вгору таблички з оцінками і показали їх глядачам.
- Один уже закінчив, попереду ще троє! - заревів Беґмен, коли знову пролунав свисток. - Прошу вас, міс Делякур!
Флер тремтіла з голови до ніг. Гаррі відчув до неї більшу симпатію, ніж досі, дивлячись, як вона виходить з шатра, високо піднявши голову й стискаючи в руках чарівну паличку. Вони лишилися з Крумом удвох. Стояли в протилежних кінцях шатра і не дивилися один на одного.
І почалося знов те саме... - Ой, не думаю, що це було мудро! - чулися радісні вигуки Беґмена. - Ой... ще б трохи! Тепер обережно... О Боже, а я вже подумав, що це все!
Минуло десять хвилин, і Гаррі почув, як знову в юрбі вибухли оплески... Флер, мабуть, також досягла успіху. Все стихло, коли показували оцінки... Нові оплески... І ось свисток пролунав утретє.
- А тепер зустрічайте містера Крума! - вигукнув Беґмен, і Крум почалапав назовні, залишивши Гаррі на самоті.
Гаррі набагато сильніше, ніж досі, відчував власне тіло. Чітко усвідомлював, як калатає в грудях серце, як тремтять зі страху пальці... і водночас йому здавалося, що він дивиться на себе збоку, бачить стіни шатра, чує, ніби здалеку, ревіння юрби...
- Дуже сміливо! - закричав Беґмен, а Гаррі почув, як жахливо й пронизливо закричала китайська метеорка, а глядачі як один затамували подих. - Він демонструє велику відвагу... і... так, яйце у нього в руках!
Оплески струснули морозне повітря, неначе хтось розбив скло. Крум закінчив - зараз настане черга Гаррі.
Він устав, відзначивши мимохіть, що ноги в нього мовби зроблені з зефіру. Зачекав. А тоді почув свисток. Вийшов з шатра, а страх здіймався в ньому дев'ятим валом. І ось він уже крокував повз дерева до прогалини в загороді.
Бачив усе перед собою, ніби в кольоровому сні. Сотні облич дивилися на нього з трибун, вичаклуваних на тому самому місці, де зовсім недавно він стояв. А в самій загороді сиділа на гнізді з яйцями угорська рогохвістка. Крила її були напівскладені, а лиховісні жовті очі втупилися в нього. Монстровидна луската чорна ящірка гупала своїм шпичастим хвостом, залишаючи на землі глибокі вибоїни. Юрба оглушливо галасувала, та чи доброзичливо, чи ні, Гаррі не знав і не хотів знати. Треба було робити те, що він мусив зробити... цілком і повністю зосередитися на своєму єдиному шансі...
Гаррі підняв чарівну паличку.
- Акціо Вогнеблискавка! - закричав він.
Він чекав, благаючи про допомогу усіма фібрами свого тіла... якщо не вийде... якщо вона не з'явиться... Здавалося, що він дивиться на все крізь мерехтливу прозору пелену, мовби крізь спекотне марево, від якого загорода й сотні облич навколо химерно розпливалися...
І тут він почув, як вона розтинає повітря за ним. Озирнувся й побачив свою «Вогнеблискавку», що мчала до нього від узлісся, а тоді влетіла в загороду й зависла в повітрі, чекаючи, щоб він її осідлав. Юрба ще дужче загаласувала... Беґмен щось кричав... але Гаррі вже нічого не сприймав... Слухати було необов'язково...
Він закинув ногу на мітлу й відштовхнувся від землі. А за мить сталося щось дивовижне...
Він здіймався вгору, вітер куйовдив йому волосся, обличчя в натовпі перетворилися на цяточки, а угорська рогохвістка зменшилася до розмірів собаки... І тут Гаррі збагнув, що залишив позаду не тільки землю, а й страх... він знову був у своїй стихії...
Це ще один квідичний матч та й годі... просто ще один квідичний матч, а рогохвістка - звичайний, хоч і бридкий, гравець з команди суперників...
Гаррі глянув на гніздо й помітив там золоте яйце, що виблискувало на тлі інших, сірих, яєць між драконячими лапами. - Ну що ж, - сказав сам собі Гаррі, - обманний маневр... уперед...
Він пішов у піке. Голова рогохвістки націлилася на нього. Гаррі знав, що зараз буде і вчасно вийшов з піке. Вогняний струмінь влучив якраз туди, де мав би бути Гаррі, якби не відхилився вбік... але Гаррі цим не переймався... це було те саме, що вивертатися від бладжера...
- Ох батечку мій, але ж як він літає! - кричав