Ловці думок - Любов Відута
Боротися із собою найважче. Як можна відмовитися від найбажанішого? Це на межі можливого. Як Ештон не опирався, подеколи бажання пригадати все й відразу ставало непереборним. Та хлопець учився контролювати свою свідомість. Вогнекрилові теж щодня ставало краще. До кінця тижня він остаточно видужав і був готовий залишити свій прихисток і його гостинних господарів. Вогнекрил хотів якнайшвидше потрапити з міста Світла в Палацове, бо знав, що його шукають, але тепер у нього були зобов’язання перед господарем цього дому, він не міг так просто покинути своїх рятівників. Він розумів, що Ештону потрібна його допомога, і підтримував хлопця разом із Арнікою. Вогнекрил пояснював, що спогади треба повертати поступово. Юнак потроху вчився сортувати їх. Відтепер вони стануть коконом-оберегом, із якого він братиме силу й наснагу. Урешті-решт хлопець таки навчився притлумлювати деякі спогади. Завдяки турботі Арніки, розважливості вогнекрила й бажанню знайти того, хто вирвав його пам’ять і був причетний до того, що сталося з його батьками, Ештон учився бути безжальним до власних спогадів.
Вечірні суперечки
Щовечора трійко приятелів збиралися разом у найбільшій кімнаті будинку, де колись відбувалися пишні вечірки, і обговорювали важливі державні новини. Вони обережно з’ясовували думки одне одного щодо Правителя, магів, вогнекрилів, ловців, квадросів…
— Можлива війна, — спокійно говорив вогнекрил.
— У Правителя й магів дуже багато шансів її уникнути, — заперечував Ештон. — Ми, ловці, бачимо, як збільшується кількість сірих і чорних думок, як важко віднайти яскраві емоції.
— Це тому, що всі вміють захищати їх, ставлять уловлювачі, носять думотони, — заперечувала Арніка, — а темних емоцій людям здебільшого не шкода, вони охоче випускають їх у світ і не думають про наслідки.
— Усі можуть жити правдою. Є обставини, за яких людина мусить зробити свій вибір. Насправді набагато легше не перейматися, чи добрий твій учинок або думка, чи ні. Легше хвалити когось чи ганити? Захоплюватися кимось чи обурюватися? Що робимо частіше? Мені часом навіть здається, що кожного можна назвати ловцем думок. Просто такі, як я, бачать думки всіх людей. А ті, хто не бачить, можуть уловлювати їх інтуїтивно й аналізувати свої, вичищати їх, освітлювати. Коли кожен матиме світлі думки й помисли, воєн не буде, — заперечив Ештон.
— Але не всі ж бачать думки! Ти не замислювався, чому не всі наділені цим даром? Є відчуття, інтуїція, телепатія — і це теж дари, але трохи інші, ніж бачення, — не погоджувався вогнекрил. — Цей дар дається не людьми, такого не навчишся, його потрібно виявити, він дуже рідкісний. Ти краще від мене знаєш, що ловці народжуються в різних родинах — і серед багатих, і серед бідних. Не знаєш чому? Насправді ти просто не хочеш визнавати, що багато з них позначають себе темрявою й ловлять темні думки. Як гадаєш, навіщо?
— Не знаю, — огризнувся Ештон. Він розумів, що вогнекрил, хоча це й прикро, має рацію. За чорні думки не придбаєш ані новинок-винаходів, що спрощують ловлю, ані їжі, бо навіть мапи їх не приймають. Такі думки збирають у ловців квадроси, щоби показати Правителеві настрої мешканців. Збирають так само, як і хороші, світлі думки.
— Ти мислиш вузько. А що станеться, коли ловці принесуть квадросам тільки чорні думки? — Вогнекрил ставив незручні запитання.
— Коли вони потраплять до Правителя, — підхопила його думку Арніка, — він вирішить, що бажання жити мирно зникає, що край не вартий його допомоги…
— Саме так, — схвально кивнув Арніці вогнекрил. — І тоді Правитель, маги й сама природа вже не допомагатимуть тому краю чи світові.
— І тоді думки людей ставатимуть щоразу сірішими, — здогадався Ештон.
— Так, коли квадросів наступного разу направлять перевірити чистоту думок людей, вони будуть темнішати, а може, навіть стануть геть чорними, — зітхнув вогнекрил.
— Тоді Правитель зрозуміє це по-своєму… — продовжила Арніка.
— Що буде з тим краєм і світом, який залишиться без підтримки Правителя? — запитав Ештон.
— Тоді людям, доведеним до відчаю, допоможе хтось інший, — сумно сказав вогнекрил.
— Чи приймуть вони допомогу від людини, завдяки якій у Правителя склалася неправильна думка? — не вгавала Арніка.
Вогнекрил із Ештоном промовчали.
«Так, — трохи поміркувавши, подумала дівчина. — Але лише за умови, що вони не знатимуть, що ця людина винна в їхніх бідах».
— А вони не знатимуть! — вигукнув Ештон. — Звідки їм знати?
— Квадроси непідкупні… — невпевнено мовила Арніка.
— Більшість кульок квадроси отримують від ловців, і лише невелику частку виловлюють самі, — розмірковував юнак. Згодом із суміші кульок утворюється кольорова гама настроїв. Якщо вони отримають від ловців лише сірі чи чорні кульки, це призведе до спотворення інформації. І, з мого досвіду, зараз не всі квадроси бачать думки. Раніше такого не траплялося: у квадроси брали лише тих, хто мав здатність бачити думки, а зараз цю систему порушено. Навіть ловців поменшало. Вони кудись зникають. Може, виїжджають? Багато моїх друзів із міста Світла та з Палацового міста вже подалися в край Плаїв… Ловців і справді менше, ніж кілька років тому. Відкритих, чесних, непідкупних, тих, із ким хочеться спілкуватися. Порядних, світлих… — Ештон затнувся. — А може, то мені лише здається?
— Вас винищують, подивіться ж нарешті правді в очі! — Вогнекрил підійшов до Ештона впритул. — Невже ваше ловецьке братство не може зібратися й протидіяти цьому? Ви мусите діяти, розумієш? Зараз більше ніхто не може змінити ситуацію. Тільки ви, ловці. Якщо ще встигнете щось зробити…
— Ловці не люблять натовпу ловців, бо там їм ловити нічого, — випалив Ештон одвічне жартівливе гасло ловців, намагаючись трохи зняти напругу розмови.
Вогнекрил відійшов, розуміючи, що зараз марно сподіватися на братство ловців чи квадросів. А він просто не міг, не мав права вказувати, що саме робити, бо це мусили вирішити ловці.
— Чому вогнекрили ворогують? — раптом запитав Ештон.
— Через те саме. І порядних укладачів угод убивають також через це. Ті, хто не хотів підпорядковуватися певним силам, утекли, а тих, хто не встиг, знищили або їхнє знищення заплановано й відбудеться рано чи пізно — залежить від їхньої ваги і значущості.
