Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

Коммандер, поміркувавши, сказав.

— Тоді ви будете виключені, і мені від вас толку вже не буде. Я вважаю, ви прекрасно знаєте, що відбувається з непотрібними бранцями.

— Якщо це трапиться, — відповів Річард, — кожен буде пам'ятати, що команда з татуюваннями, подібним вашому, була визнана гіршою. Якщо ми програємо, ці татуювання стануть вашим ганьбою, і кожного разу над вашою особою будуть жорстоко сміятися. Якщо трапиться так, що з якоїсь причини ми програємо, то фарбу можна буде відразу змити водою, перш ніж нас засудять або того гірше стратять.

Коммандер Карго почав уловлювати незаперечну суть сказаного Річардом, і задоволено широко позіхнув.

— Ти мене переконав, я спробую дістати фарбу.

— Якщо можна, то червону.

— Червону, але чому?

— Червоний виділяється на будь-якому фоні, цей колір найбільше запам'ятовується. Він також символізує кров. Я хочу, щоб вони думали, що ми розфарбовані нічим іншим, як кров'ю наших супротивників. І для всіх команд ніч напередодні гри з нами стане самою кошмарною ніччю очікування своєї гіркої долі. І, нарешті, коли настане час гри, противник буде настільки виснажений своїми власними страхами, що ми легко його переможемо.

Коммандер Карго розплився в задоволеній усмішці.

— Знаєш, Рубен, ти народився в потрібний час і в потрібному місці, точно, як я. Я сподіваюся, що ми станемо добрими товаришами.

Річард сильно сумнівався в тому, що ця людина може досить ясно уявляти собі навіть саму суть дружби, і приймати її, як життєву цінність.

— Мені потрібно буде достатньо фарби, щоб розфарбувати всю команду, — продекламував Річард.

Коммандер Карго позитивно кивнув, і, віддаляючись, вимовив.

— Ти отримаєш стільки, скільки потрібно. Я дістану.

Келен поспішила триматися ближче до Джегану, як тільки він рушив через табір, щоб не отримати оглушливий удар болю від нашийника.

Звичайно, як він і демонстрував безліч разів, його не цікавили ніякі виправдання. І все ж, вона знала, що саме зараз їй не слід навіть зовнішнім виглядом натякати на те, що він міг би порахувати за привід, оскільки він поспішав через дивні новин, які приніс чоловік.

Однак ці новини її не так вже сильно хвилювали. Її думки були зосереджені на людині, яку вона нарешті побачила знову — бранця, який був доставлений днем раніше.

Проходячи через табірну стоянку і думаючи про ту людину, вона спостерігала не тільки за своїми охоронцями, але також і за рядовими солдатами в таборі, спостерігаючи за реакцією, яка могла б видати їх здатність бачити її, прислухаючись до будь-якого непристойного зауваженню, яке б видало їх.

Всюди вражені чоловіки витріщалися на важко озброєну групу, яка прокладала дорогу крізь їхнє повсякденне життя, але вона не бачила жодного одного людського погляду, спрямованого безпосередньо на неї або прояву будь-яких інших ознак уваги до неї.

Не дивлячись на те, що ці чоловіки були в армії, очолюваній безпосередньо імператором, вони, ймовірно, ніколи не бачили раніше Джегана так близько.

Армія, зібрана в одному місці, становила населення, яке було більше, ніж будь-яке відоме їй місто. Якщо ці чоловіки коли раніше і бачили імператора, це було, схоже, тільки на великій відстані. Тепер же, коли він пройшов поруч, вони витріщалися на нього з неприхованим страхом.

Келен відзначила з їх реакції і з відношення Джегана до них, що вчення Ордена про абсолютну рівність усіх людей яскраво протирічить дійсності. Зі свого боку, Джеган ніколи не виказував ніякої схильності до того, щоб розділити долю своїх людей, повсякденне їх існування в бруді та смітті.

Вони жили в таборі, який фактично був наповнений беззаконням, заохочений до злочинів будь-якого роду в їх буйному товаристві, в той час як у Джегана завжди був захист від теоретично у всьому рівних йому.

Келен подумала, що якщо між ними насправді і було щось спільне, так це те, що вони, як і їх імператор, жили життям майже постійного, безпричинного насильства і повної байдужості до людського життя.

Келен, невидима для солдатів навколо, обережно ступала по калюжах і екскрементах. Вона сильно стискала в кулаці під своїм плащем ніж, поки ще не впевнена точно, що вона з ним зробить. Їй несподівано випала можливість взяти ніж, і вона взяла.

У такому грубому оточенні їй було дуже приємно відчувати, що у неї є зброя. Табірна стоянка була лякаючим місцем, незважаючи на те, що Келен була невидимою майже для всіх солдатів.

Навіть притому, що вона знала, що у неї не було ніякої надії використовувати ніж, щоб втекти від Джегана, всіх її спеціальних охоронців, і Сестер, було все одно приємно відчувати, що маєш зброю.

Вона давало їй трохи контролю над ситуацією, в якійсь мірі, спосіб хоч трохи захистити себе. Однак, більше того, зброя символізувала, наскільки сильно вона цінила своє життя.

Наявність його було заявою собі, що вона не збирається здаватися. Якщо їй представиться шанс, вона використає ніж, щоб спробувати убити Джегана. Вона знала, що якби вона насправді вчинила б цей акт, це також означало би для неї вірну смерть.

Також вона знала й те, що Орден не захитається через втрату людини. Вони були немов мурахи. Неможливо було знищити всю колонію, наступивши на одного з них.

Але все-таки вона знала що рано чи пізно вона буде вбита — і ймовірно навіть, що Джеган власноруч ввергне її в набагато більші страждання. Вона вже бачила, як він убив кілька людей без усякої причини, тому, поклавши йому кінець, вона, принаймні, задовольнить своє почуття правосуддя.

Пам'ять Келен про її минуле життя зникла. Все, що вона засвоїла з тих пір, як Сестри позбавили її цієї пам'яті, було те, що світ зійшов з розуму.

Можливо, вона і не була в змозі поставити світ на місце, але якщо б вона змогла вбити Джегана, вона змогла б побачити правосуддя, вчинене в одній невеликій його частині.

Однак, це не було легко. Джеган був не тільки фізично