Зона покриття - Стівен Кінг

Його трясла чиясь рука. Розплющивши очі, Клай побачив, що над ним схилився Том, у синіх джинсах і сірій робочій сорочці. Веранду заливало сильне, але тьмяне світло. Спустивши ноги з кушетки, Клай поглянув на наручного годинника, який показував двадцять хвилин по шостій.

— Ти мусиш це побачити, — сказав Том. Його обличчя було блідим і стурбованим, а у вусах з'явилася сивина. Поділ сорочки висмикнувся з-під штанів, а волосся на потилиці ще й досі стирчало.

Подивившись на Салем-стрит, Клай не помітив жодного руху, крім собаки, який пробігав повз кілька нерухомих машин на відстані за півкварталу на захід, тримаючи щось у роті. Він відчув слабкий сморід диму в повітрі й припустив, що той долинав з Бостона чи Ревіра. А може, й з обох, але принаймні вітер вщух. Клай перевів погляд на Тома.

— Ні, не тут, — заперечив Том, досі не підвищуючи голосу. — На подвір'ї за будинком. Я побачив, коли зайшов у кухню зробити кави (потім згадав, що кави немає, принаймні поки що). Може, нічого страшного, але... знаєш, мені це не подобається.

— Аліса ще спить? — Клай нишпорив під ковдрою в пошуках своїх шкарпеток.

— Так, і це добре. Забудь про шкарпетки і черевики, це не обід У «Рітці». Ходімо.

Клай пішов за Томом, на якому були зручні на вигляд капці, по коридору в кухню. На столі стояла наполовину випита склянка чаю з льодом.

— Я не можу почати день без краплі кофеїну, розумієш? — пояснив Том. — Тож я налив собі склянку цієї рідини — до речі, пригощайся, він досі смачний і холодний — і відсунув фіранку над раковиною, щоб глянути на свій сад. Без будь-якої причини, просто щоби поновити зв'язок із зовнішнім світом. І побачив... утім, сам подивися.

Клай визирнув у вікно, що було над раковиною. За будинком був невеличкий чепурний дворик, викладений цеглою, на якому стояв газовий гриль. За двориком починалося подвір'я Тома: наполовину газон, наполовину сад. Подвір'я оточував високий штахетний паркан із хвірткою. Хвіртка була прочинена. Засув, на який вона замикалася, напевно, зламали, бо зараз хвіртка була перекошена й нагадувала Клаю зламану п'ясть. Йому спало на думку, що Том міг би зварити каву на газовому грилі, якби не чоловік, який сидів на його грядці поряд із чимось схожим на декоративну тачку, вгризаючись у м'якоть розламаного гарбуза і випльовуючи насіння. На ньому був комбінезон механіка і засмальцьована кепка з витертою буквою B. У верхній частині комбінезону ліворуч вилинялими червоними літерами було написано Джордж. Клай чув м'який звук плямкання, з яким механік обличчям занурювався в гарбуз.

— Чорт, — тихо сказав Клай. — Це один із них.

— Так. А де один, можуть бути й інші.

— Він що, зламав хвіртку, щоб вдертися?

— Авжеж, — підтвердив Том. — Я не бачив, як він це робив, але коли я вчора йшов з дому, хвіртка була замкнена, повір мені на слово. У мене не найкращі у світі стосунки зі Скоттоні, сусідом з того боку. Він не любить таких «типів, як я» — він казав мені це кілька разів, коли випадала нагода. — Том на мить замовк, а тоді продовжив майже пошепки. Він і так розмовляв тихо, тож зараз Клаєві довелося нахилитися до нього, щоб чути, що він каже. — Знаєш, що найгірше? Я знаю того чувака. Він працює у «Сонні Тексако», у центрі. Це єдина бензоколонка у місті, яка ще й досі займається ремонтом. Чи займалася. Одного разу він замінив мені шланг радіатора. Розповідав, що вони з братом минулого року їздили на стадіон «Янкі» і бачили, як Курт Шиллінґ[21] переміг Біг Юніта[22]. Він здався мені непоганим хлопцем. А глянь-но на нього зараз! Сидить у моєму саду і їсть сирого гарбуза!

— Що відбувається, хлопці? — запитала Аліса за їхніми спинами.

Том повернувся і спантеличено подивився на неї.

— Не треба тобі на це дивитися.

— Це не спрацює, — вирішив Клай. — Вона мусить це побачити.

Він посміхнувся Алісі, й виявилося, що це не так вже й важко. На кишені піжами, яку позичив їй Том, монограми не виявилося, але вона була синьою — саме такою, як він собі уявляв. Аліса у ній була страшенно привабливою: з босими ногами, підкоченими до самих гомілок штаньми та розкуйовдженим після сну волоссям. Попри нічні кошмари, схоже, відпочила вона краще за Тома. Клай готовий був заприсягтися, що вона має значно свіжіший вигляд, ніж він сам.

— Це не автокатастрофа чи щось таке, — сказав він. — Просто якийсь чоловік їсть гарбуза на задньому подвір'ї Тома.

Вона стала між ними і, спершись руками на край раковини, звелася навшпиньки, щоб визирнути у вікно. Її рука злегенька доторкнулася до Клая, і він відчув тепло після сну, яке досі випромінювала її шкіра. Вона довго дивилася, а потім повернулася до Тома.

— Ти ж казав, що вони всі наклали на себе руки. — 3 її голосу Клаєві важко було визначити, звинувачує вона чи знущається. «Мабуть, вона й сама не знає», — подумав він.

— Я нічого не стверджував напевно, — відповів Том, та його слова прозвучали непереконливо.

— А мені здалося, що ти був упевнений, коли це говорив. — Аліса знову подивилася на подвір'я. Принаймні, подумав Клай, вона не божеволіє від страху. І взагалі тримається навдивовижу спокійно — хай навіть трохи по-чаплінському — у своїй піжамі, яка їй трішечки завелика. — Е-е-е... хлопці?

— Що? — хором промовили вони.

— Погляньте на маленьку тачку, коло якої він сидить. Зверніть увагу на колесо.

Клай вже бачив те, про що вона говорила, — там були розкидані шматки гарбузової шкірки, м'якоті та насіння.

— Він вдарив гарбузом об тачку, щоб розтрощити його і дістати те, що всередині, — пояснила Аліса. — Думаю, він один із них...

— Так, він точно один із них, — сказав Клай. Механік Джордж сидів у саду, розставивши ноги, і Клай побачив, що вчора по обіді він забув усе, чого вчила його мама, коли казала спускати штати перед тим, як сходити по-великому.

—  ...але ж він скористався тачкою як знаряддям. Як на мене, не дуже схоже на божевільного.

— Один із них учора користувався ножем, — відзначив Том. — А інший фехтував двома автомобільними антенами.

— Так, але ж... здається, це щось інше.

—