Елізіум - Наталя Чибісова
Книги. Вона любила книги. Любила? Вона вже думає про себе у минулому часі. Наче про когось іншого. Так говорять про мертвих — у минулому часі. Час. Що це? Може, його не існує?
Час — це те, у що ми віримо.
Батько.
Любив говорити так.
Любив?
От уже й про нього вона думає у минулому часі.
Наче його вже немає живого.
То хто ж для кого помер?
Може, мертві так само дивляться на живих?
З дзеркального потойбіччя.
І вірять у те, що вони живі.
І в те, що живі мертві.
Обіцянка.
Вона також у якийсь спосіб пов’язана з мертвими?
З огляду на те, в якому місці вона її дала, обіцянка не може бути пов’язаною з живими.
Як казав батько?
Час — це те, у що ми віримо.
Може, й життя це теж «те, у що ми віримо»?
Може, ми просто віримо в те, що живі?
Може, ми просто віримо у те, що хтось помер?
«Тож немає розлук, тож даремно прощення благали у померлих своїх…»[8]Як далі?
Ліза підійшла до полиць і відшукала книжку, яку Ерік порадив перечитати. Вона любила вірші цієї людини. Що з ним урешті-решт сталося? Одного дня він просто зник. Щезли його книги, і більше жодного звуку не було про нього. Чи живий він? Чи був людиною? Чому його книга тут? Ліза погортала сторінки, прагнучи відшукати відповіді.
«Тож немає розлук. Наша зустріч — від тлінного втеча. Тож зненацька нас хтось у пітьмі обіймає за плечі, нас виповнює ніч, і, наповнені млою й спокоєм, стоїмо ми усі над сліпого безмежжя рікою».Минулий час.
Мертві.
Як це пов’язано?
Минулий час.
Як батько вчив уявляти час?
Стаєш і уявляєш, що ти на лінії.
Батько навіть малював ту лінію на землі. Для наочності.
Ти — центр.
Те, що позаду тебе, — минуле.
Те, що перед тобою, — майбутнє?
Чи мають мертві майбутнє?
Питання.
Як казав Ерік?
Важливим є рух.
Лінія.
Вона — центр.
Ліза підняла руки.
Як у дитинстві.
Хрест,
Чотири сторони світу.
Вона мусить пригадати.
Вона повинна зрозуміти.
Тоді згадає.
І виконає обіцянку.
Ліза сіла на диван. Папір. Їй потрібен папір. І ручка.
Видива.
Вона назве це так. Що там було? Як саме звучали питання? Чотири питання, що повторювались у видивах. Чотири сторони світу. Кожного разу називала їх у різній послідовності.
Спочатку було поле.
Як там було?
Вона мусить згадати.
Чому поле?
Про що це все?
Відтак було місто й затемнення сонця.
Потім — цвинтар.
Три місця — три комбінації знаків. Поле. Місто. Цвинтар. Три видива. Чотири сторони світу. Треба встигнути. Треба зрозуміти. Три помножити на чотири — дванадцять. Дванадцять місяців. Дванадцять знаків. Зодіак.
Ні, не так.
Щось не так.
Вона відчувала це.
Бракувало чогось.
Вона знову підвелась і стала посередині бібліотеки.
Вона — центр.
Ліза заплющила очі.
Широко розкинула руки.
Позаду — минуле.
Попереду — майбутнє.
А якщо навпаки?
Майбутнє — позаду.
Минуле — попереду.
Тоді смерть — позаду.
Попереду — народження.
Чогось бракує.
Ні, не так.
Треба подивитись на ситуацію з іншого боку.
З іншого боку?
Як?
А якщо не множити?
А якщо це співвідношення?
Чотири сторони світу.
Схід.
Південь.
Захід.
Північ.
От як воно було.
Першого разу.
У полі.
Поле.
Місто.
