Елізіум - Наталя Чибісова

— Не треба, будь ласка, не треба.

Інстинктивно заплющила очі. Їй закинули голову, й стали обережно витирати носовичком кров. Відчувши дотики пальців до свого обличчя, Ліза впізнала руки й розплющила очі. Ерік. Коли кров вдалося зупинити, він став розв’язувати їй руки. Слідчому ввірвався терпець:

— Пане Старку, залиште, будь ласка, мій кабінет. Я чиню допит, не заважайте мені виконувати мої обов’язки. Завтра на столі Магістра лежатиме доповідна про вашу непрофесійну поведінку.

— Лежатиме, жодного сумніву не маю, пане інквізиторе дев’ятого рангу, — Ерік посміхнувся, — і лежатиме вона поряд з детальним звітом інквізитора вищого рангу, що аргументуватиме необхідність відсторонення вас від посади, підкріплена рекомендаціями п'яти-шести членів вищої ради Інквізиції. Ви мене знаєте, для вас ця історія взагалі може скінчитися засланням. Доручаючи вам цю справу, Магістр сподівався на прояв геть інших граней вашого таланту. Я від початку заперечував проти вашого призначення, знаючи про вас маловідомі решті факти, тому й вирішив проконтролювати особисто. Не чекав, що ви зайдете аж так далеко. А тепер, як вищий за званням, наказую вам залишити приміщення. Я продовжу допит власноруч, — і він звернувся до охоронців: — Проведіть пана інквізитора до його машини.

Слідчий нарешті підкорився. Ліза не знала, як реагувати. Стала масажувати зап'ястки, намагаючись повернути їм чутливість, і поступово приходила до тями. Все це могло бути старанно розіграним спектаклем, Deus ех machyna,[6] проте могло виявитися й правдою. Головне — кошмар припинився. І зрештою, навіщо їм так усе ускладнювати, якщо вона вже пішла з Еріком на контакт? Рано чи пізно Ліза все одно б розкрилася, Ерік не міг цього не розуміти. Вона подивилася на нього й спитала:

— Що розповісти пану слідчому?

Ліза спостерегла, як напруга змінює вираз Ерікового обличчя. Коротким поглядом він відіслав стенографістку й охоронців. Відтак звернувся до неї:

— Ходімо до кімнати. Вам треба відпочити. На сьогодні допит закінчено. На жаль, тільки на сьогодні. Я, знову ж таки, на жаль, не зможу вас від цього захистити. Але обіцяю, подібного більше не трапиться.

Ліза всміхнулася:

— У цьому вам допоможе пан інквізитор вищого рангу?

Напруга на Еріковому обличчі зросла:

— Не хотілося вам говорити, Лізо, але доведеться. Інквізитор вищого рангу — це не мій знайомий, я мав на увазі себе. Сподіваюся, цей факт не зіпсує наших стосунків остаточно.

Лізу обпалив здогад:

— Ви не психоаналітик, чи не так? Але на психології та теорії психоаналізу ви знаєтеся…

— Ні, Лізо, я й справді працюю тут психоаналітиком.

— Але навіщо тримати на цій посаді інквізитора вищого рангу?

Ерік усміхнувся:

— А мене тут ніхто не тримає. Просив призначити мене сюди. Ходімо.

Ерік допоміг Лізі дійти до її кімнати і дочекався, поки вона висушить мокре волосся та, перевдягнувшись в піжаму, ляже в ліжко. Потім приніс їй гарячого чаю з м’ятою, а сам присів на краєчок ліжка.

— Я навмисне лишився, бо мав проконтролювати ситуацію. Мене відволікли, й я не встиг їм перешкодити. Коли Магда мене покликала, було вже запізно.

— Чому таку людину призначено для слідства? Я ж не чинила опору, нормальним ставленням вони б досягли значно більшого. Навіщо?

Ерік подивився їй у вічі:

— Це моя провина, Лізо. Розумієте, зазвичай цю людину призначають, коли справи йдуть украй кепсько.

— Як це? — не зрозуміла вона.

— Лізо, чи часто ви спілкувалися з собі подібними?

Ліза задумалася:

— Напевно, не дуже, але розумію, до чого ви ведете.

— Часом, коли ситуація заходила в безвихідь, застосовували силу — навіть я в цих випадках не бачив альтернативи. Сила у відповідь. Йому вдавалося вирішити багато проблем. І всі заплющували очі на те, якими методами він добивався результату. Вас настільки боялися, що вирішили віддати йому відразу. Щоб напевно. Я їх майже відрадив. Магістр контролює судові справи вкрай рідко, в особливих випадках, вашу справу він контролює особисто й ні на мить не випускає з поля зору. Я навіть не був здивований, коли ранком він зателефонував мені. Мабуть, я був недостатньо обережним і він зрозумів, що ви не йдете на контакт. Спілкуючись із ним, навіть я не завжди можу захиститися, так він уміє повести розмову й витягти потрібну інформацію. Він ухвалив рішення вдатися до крайніх заходів й прислав цю погань. Пробачте мені, Лізо, я не хотів, щоб вам завдали болю.

Тамуючи надію, вона подивилася на Еріка:

— Але чому ви думаєте, що тепер вам вдасться його переконати?

— Тепер — вдасться. Та він і сам зрозуміє, що така тактика нікому не буде корисною. Потребують інформації, а не ваших страждань.

— Еріку, єдиного не можу втямити. Чому Магістр займається моєю справою особисто? Чому ви сказали, що вони мене бояться? Що я їм можу заподіяти?

Ерік подивився на неї похмурим поглядом:

— Я не можу вам цього сказати. Добраніч.

Ліза прокинулася.

Тривога. Сильна.

Кілька секунд по пробудженню здавались мирними.

Відчуття.

Трапилося.

Щось.

Погане.

Згадала!

Болить голова, наче сови в ній ночували. Це не найгірше. Біль від удару минув. Якимсь дивом примудрилася навіть не