Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс

а що? — відповіла питанням на питання Джейн. Вона вважала Кері вічно набундюченим ідіотом і ніяк не могла зрозуміти, що знайшов у ньому Марк. Та коли проректор заговорив, на її обличчі відбилися саме ті почуття, які він і сподівався побачити, — подив і страх, причому аж ніяк не вдавані. Слухаючи Кері, Джейн уся заціпеніла, а він тим часом розповідав, що вночі чи десь над ранком було вбито пана Гінджеста, який їхав із Белбері до Еджстоу. Тіло знайшли біля машини на Поттерс-лейн, з численними слідами від ударів — найбільше били по голові. Сам Кері якраз поспішав із поліцейського відділка до коледжу, щоб обговорити цю подію з ректором. Видно було, що Кері встиг уже, що називається, «накласти руку» на ситуацію, і його аж розпирало від усвідомлення власної вагомості. За інших обставин Джейн тільки з цього посміялася б, але тепер постаралася якомога швидше спекатися проректора і заскочила до поближньої кав’ярні, бо відчувала, що конче мусить трохи посидіти.

Сама по собі смерть Гінджеста не значила для неї надто багато. Вона бачила його тільки раз, а від Марка чула, що це доволі неприємний старий із замашками викінченого сноба. Та Джейн не мала жодних сумнівів, що бачила уві сні справжнє вбивство, й відтак усі втішні перспективи, які вона цілий ранок дбайливо вибудовувала і плекала у своїй уяві, враз розсипалися, немов карткова хатка. Нічого не закінчилося, навпаки, все тільки починається, і Джейн усвідомлювала це так чітко та ясно, що її аж пройняло морозом. Сподівання на тихе, безтурботне життя розліталися на друзки просто на очах, і ніщо вже не могло склеїти ці сподівання докупи. Вона почувалася так, наче, куди не повернись, дивиться у широченне вікно, за яким загрозливо клубочиться щось темне та безформне, але зачинити те вікно не має сили. Ні, подумалося їй, якщо вона й далі зоставатиметься з усіма цими страхами наодинці, то точно збожеволіє. Залишалося хіба знову поїхати до панни Айронвуд, але Джейн здавалося, що так темрява навколо не розвіється, а тільки згуститься. Адже той маєток у Сент-Ен, те «ніби товариство» було безпосередньо в усьому цьому замішане, а їй зовсім, ну зовсім не хотілося, щоб і її у щось таке вплутали. Це ж нечесно, вона ж не так уже й багато хоче від життя — всього лишень щоб їй дали спокій. Що ж це таке діється, повне безглуздя… За всіма правилами та законами життя, яких вона досі беззастережно дотримувалася, такого просто не могло бути!

6

Після засідання вченої ради до Марка підійшов Косер — чоловік із усипаним ластовинням обличчям і маленькою щіточкою чорних вусів над верхньою губою.

— Для нас із вами є одна робота, — сказав він. — Треба підготувати звіт по Кюр-Гарді.

Від цієї звістки Маркові аж полегшало на душі, проте вчора Косер не дуже йому сподобався, і він із почуттям власної гідності відповів:

— Це означає, що мене таки зараховано до Стілового відділу?

— Саме так.

— Я питаю тому, що ви обоє, здається, мені не надто зраділи, — мовив Марк. — У мене немає жодного бажання напрошуватися до вашого товариства. Якщо вже на те пішло, мені й у HIKE зовсім не обов’язково залишатися.

— Не варто тут усе це обговорювати, — сказав Косер. — Ходімо нагору.

Розмовляли вони у вестибюлі, і Марк раптом побачив заступника директора, який задумливо крокував просто до них.

— То, може, відразу й поговоримо з паном Візером і втрясемо всі подробиці? — запропонував він.

Та Візер, не дійшовши до них футів десять, зненацька звернув убік. Він щось бурмотів собі під ніс і виглядав таким замисленим, що Марк збагнув: зараз відволікати його не варто. Косер промовчав, та подумав, либонь, те саме, а тоді повів Марка до якогось кабінету на четвертому поверсі.

— Йдеться про те сільце, Кюр-Гарді, — сказав Косер, коли вони з Марком посідали. — Справжнісінька тобі драговина, з Бреґдонським лісом навіть не порівняти. Якого дідька ми туди поперлися — гадки не маю. Ну, це так, до слова… отже, згідно з останніми планами, передбачається змінити течію Вайнду: старе русло, яке проходить через Еджстоу, буде повністю осушене. Подивіться-но сюди… Ось Шилінґбридж, за десять миль на північ від міста. Тут ріку загатять і пустять у спеціально прокладений канал, який піде на схід — бачите, онде синя лінія, — а ось тут річка знову піде своїм старим руслом.

— Навряд чи університет дасть на це згоду, — засумнівався Марк. — Важко уявити Еджстоу без річки…

— Ваш університет ми вже давно взяли в жменю, — посміхнувся Косер, — цим можете не перейматися. Та й узагалі, не наше з вами це діло. Для нас наразі важливо те, що нове русло Вайнду проходитиме просто через Кюр-Гарді. Погляньте на план: Кюр-Гарді лежить ось у цій вузькій долинці, так? А, то ви там бували? Ще краще! Я сам тих країв не знаю. Отже, є пропозиція перегородити ту долину з південного боку і створити таким чином велике водосховище. Коли Еджстоу перетвориться на другу столицю, води місту знадобиться значно більше, ніж тепер.

— А що чекає Кюр-Гарді?

— Нічого страшного. Ми побудуємо нове взірцеве село — воно називатиметься Джулз-Гарді або Візер-Гарді — за чотири милі звідти, ось тут, біля залізниці.

— Знаєте, мені здається, що через усе це здійметься страшенна буча. Кюр-Гарді доволі-таки відоме своїми краєвидами; крім того, там є заснований у шістнадцятому столітті шпиталь, норманська церква і ще сила всякої всячини.

— От тут нам із вами й доведеться попрацювати. Наше завдання — скласти звіт про Кюр-Гарді. Завтра з’їздимо туди і роздивимося на місці, але, думаю, писати почнемо вже сьогодні, тут не має бути нічого складного. Якщо там гарні краєвиди, то туди, очевидно, приїжджає багато туристів, отже — антисанітарія. На цьому для початку й наголосимо. Потім треба буде роздобути якісь відомості про місцеве населення. Сміливо можу припустити, що воно майже повністю складається з двох найменш бажаних прошарків — дрібних рантьє і сільськогосподарських