Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Привіт, - сказала вона, тримаючи загорнеш в серветку грінки. - Це тобі... Хочеш прогулятися?
- Гарна думка, - вдячно відповів Гаррі.
Вони зійшли по сходах, швидко перетнули вестибюль, навіть не зазираючи до Великої зали, і незабаром уже простували галявиною до озера, де, віддзеркалюючись у темній воді, стояв на якорі дурмстрензький корабель. Ранок був прохолодний, вони йшли, не зупиняючись, і Гаррі переповів Герміоні все, що було, коли він учора вийшов з-за ґрифіндорського столу. На його превелику радість, Герміона сприйняла цю розповідь без недовіри.
- Авжеж, я й знала, що ти не подавав своєї кандидатури, - сказала вона, коли він описав сцену, що відбулася в бічній від зали кімнаті. - Барто було глянути на твоє обличчя, коли Дамблдор прочитав твоє прізвище! Але питання в тому, хто підкинув записку? Бо Муді має рацію, Гаррі... не думаю, що це міг зробити хтось із учнів... вони б нізащо не зуміли перехитрити Келих, або переступити Дамблдорову лінію...
- Ти Рона не бачила? - перебив її Гаррі.
Герміона завагалася.
- Е-е... так... він був на сніданку, - зізналася вона.
- Він і далі вважає, що я подав кандидатуру сам?
- Не думаю... не дуже, - почала плутатися Герміона.
- Що означає - «не дуже»?
- Ой, Гаррі, невже тобі не зрозуміло? - розпачливо вигукнула Герміона. - Він заздрить!
- Заздрить? - недовірливо перепитав Гаррі. - Чому заздрить? Йому що, закортіло перед цілою школою мати ідіотський вигляд?
- Слухай, - терпляче пояснила Герміона, - ти ж добре знаєш, що загальна увага постійно прикута до тебе. Я розумію, що твоєї вини тут немає, - швиденько додала вона, бо Гаррі вже розлючено відкрив рота, - знаю, що ти цього не просипі... але ж... Рон удома весь час мусить рівнятися на братів, а ти його найкращий друг, і ти дуже відомий... він завжди залишається збоку, коли тебе хтось бачить, і він з цим мириться, ніколи нічого не каже, але вчорашнє - то, мабуть, була остання крапля...
- Чудово, - з гіркотою сказав Гаррі. - Просто чудово. Передай йому, що я був би радий хоч зараз з ним помінятися. Скажи, що я готовий... Хоч куди б я пішов, усі витріщаються на мого лоба...
- Нічого я йому не казатиму, - відмовилася Герміона. - Сам скажи, так буде найкраще.
- Я за ним бігати не буду. Нехай нарешті подорослішає! - так голосно крикнув Гаррі, що з сусіднього дерева тривожно знялося кілька сов. - Може, він повірить, що мені з цього мало радості, коли я скручу собі в'язи або...
- Це не смішно, - тихенько сказала Герміона. - Анітрохи не смішно. - Видно було, що вона надзвичайно стривожена. - Гаррі, я подумала... знаєш, що нам треба зробити? Негайно, відразу, як повернемося до замку?
- Знаю. Дати Ронові доброго копняка нижче спини...
- Написати Сіріусові. Мусиш розповісти йому про все, що сталося. Він просив, щоб ти тримав його в курсі всіх подій у Гоґвортсі... він ніби передбачав, що станеться щось подібне. Я маю з собою перо й пергамент. ..
- Перестань, - заперечив Гаррі, озираючись, чи ніхто їх не підслуховує. Але довкола було безлюдно. - Він повернувся, бо заболів мій шрам. Якщо ж я йому скажу, що хтось подав мою кандидатуру на Тричаклунський турнір - він одразу примчить прямо в замок.
- Він волів би, щоб ти сам йому сказав, - суворо обірвала Герміона. - Бо він і так про все довідається...
- Як?
- Гаррі, такого не приховаєш, - дуже серйозно сказала Герміона. - Це відомий турнір, і ти відомий. Я здивуюся, якщо в «Щоденному віщуні» й досі нічого не з'явилося про твою участь у змаганні... про тебе написано майже в усіх книжках про Відомо-Кого... а Сіріус хотів би почути про це від тебе, я в цьому переконана.
- Добре, добре, я йому напишу, - погодився Гаррі, кидаючи в озеро недоїдену грінку. Вони дивилися, як з води вигулькнуло велике щупальце і затягло її вглиб. Тоді повернулися до замку.
- А чию послати сову? - спитав Гаррі, коли вони піднімалися по сходах. - Він радив Гедвігу більше не використовувати.
- Попроси Рона, хай позичить...
- Нічого я в Рона не проситиму, - категорично заперечив Гаррі.
- То позич якусь шкільну сову, їх можуть використовувати всі, - сказала Герміона.
Вони пішли в соварню. Герміона дала Гаррі аркуш пергаменту, перо й каламар, а сама пішла вздовж довжелезних рядів із жердинами, розглядаючи сов. Гаррі тим часом сів біля стіни й написав листа.
Дорогий Сіріусе!
Ти просив повідомляти про все, що діється в Гоґвортсі. Так ось - не знаю, чи ти вже чув, але цього року проводиться Тричаклунський турнір, і в суботу мене обрали четвертим чемпіоном. Не знаю, хто підклав моє прізвище в Келих Вогню, бо я не клав. Іншим гоґвортським чемпіоном став Седрик Діґорі з Гафелпафу.
Тут він замислився. Хотів було розповісти про величезний тягар тривоги, що тиснув на нього з учорашнього вечора, але не знав, як усе це описати словами, тож просто вмочив перо в каламар і написав:
Сподіваюся, з тобою і з Бакбиком все гаразд.
Гаррі.
- Написав, - сказав він Герміоні, встаючи й струшуючи з мантії солому. Тієї миті Гедвіґа пурхнула йому на плече й наставила лапу.
- Я не можу послати це тобою, - пояснив їй Гаррі, розглядаючи шкільних сов. - Мушу скористатися однією з них...
Гедвіґа голосно ухнула й так різко злетіла, що ледь не подряпала йому пазурями плече. Вона відвернулася від Гаррі, поки він прив'язував листа до ноги великої сови-сипухи. Коли сипуха полетіла, Гаррі хотів погладити Гедвігу, але та люто клацнула дзьобом і полетіла на найдальшу балку.
- Спочатку Рон, тепер ти, - сердито буркнув Гаррі. - Я жне винний.
*
Якщо Гаррі думав, що ситуація поліпшиться, коли всі звикнуть до думки про його чемпіонство, то наступний день показав, як він помилявся. Він уже не міг ховатися від усієї школи, бо почалися заняття. Ніхто в школі не сумнівався, що Гаррі сам зголосився на турнір. І ніхто, крім ґрифіндорців, не був від цього в захваті.
Гафелпафці, що завжди були в напрочуд добрих стосунках з ґрифіндорцями, стали холодні й стримані. Їм вистачило одного уроку з гербалогії, щоб це продемонструвати.
