Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко
— Щонайбільше до завтрашнього ранку. Я не передбачаю значного спротиву з боку поборників — вони кинули великі сили на придушення архарського бунту, а тих, що залишилися в Ханґовані, вистачить хіба на охорону Палацу Святої Віри. Зараз дуже вдалий час, щоб поставити цих вискочнів на місце.
„Ні, невдалий,“ — подумав Імар. — „Це сталося надто рано. Ми лише розпочали підготовку. Та тут уже нічого не вдієш…“
У вестибюлі палацу Імар відпустив ґенерала й надіслав Ґарвана аб Малаха по документи, що зберігалися в його таємній схованці, а сам, під охороною шести ґвардійців, рушив до своїх покоїв.
Напівдорозі його нагнала Елвен. Вона не стала нічого говорити, просто взяла за руку й мовчки пішла поруч із ним. Від самої її присутності, від ніжного доторку м’якої та теплої долоні, Імар миттю заспокоївся, а майбутнє вже не здавалось йому таким непевним і похмурим. Разом із цією дівчиною він був непереможний — і не лише тому, що вона була могутньою чаклункою. Просто це була Елвен…
Коли вони вдвох увійшли до королівського кабінету і камердинер зачинив за ними двері, Елвен рвучко пригорнулася до Імара, зарившись обличчям на його грудях.
— Я так злякалася, коли почула про сутичку! А ви були ще далеко, і Ґарван не міг надіслати повідомлення, заспокоїти мене…
— Як бачиш, з нами все гаразд, — промовив Імар, погладжуючи її шовковисте русяве волосся. — І зі мною, і з твоїм батьком, і з майстром Ґарваном. Чого не можна сказати про капітана аб Шіґира, який загинув замість мене… — Він з великою неохотою відсторонив від себе дівчину й підійшов до письмового столу. — Вибач, Елвен, мені треба підготуватися до зустрічі з міністрами.
— Діятимеш за нашим планом? — запитала вона.
— Так, — відповів Імар, улаштувавшись за столом. — Вірніше, за тією його частиною, яку вже можна реалізувати… Лише за невеликою частиною.
— Це нічого, — переконано сказала Елвен. — Просто доведеться переглянути план, пристосувати його до нових обставин. І прискорити деякі події.
— Не всі події можна прискорити, — зауважив Імар. — Архарське повстання мало добряче пошарпати поборників, деморалізувати їх, підірвати віру людей у їхню всемогутність… Хоч, правду кажучи, я від самого початку не дуже вірив, що вдасться вичекати аж до весни. Те, що сталося сьогодні, було закономірним і неминучим.
Висунувши середню шухляду, Імар видобув звідти тонку теку, де зберігалися заготовки указів з кадрових рішень. Ще дід навчив його завжди тримати їх під рукою, щоб у разі потреби швидко здійснити перестановки в уряді. Залишалося тільки вписати ім’я чиновника та посаду, на яку його призначають або з якої звільняють.
Він заповнив п’ять указів і розклав їх на столі. Елвен висушила чарами чорнила й розплавила внизу кожного аркуша по шматочку воску. Притискаючи до м’яких воскових кружалець печатку на своєму персні, Імар із заздрістю думав про те, що всі абрадські королі (і не лише королі, а й князі, і навіть пересічні лорди) пишуть чарівними перами без цих мазких чорнил і користуються маґічними печатками, що залишають відбиток усередині паперу.
— От і все. Нарешті позбудуся зрадників у своєму уряді… Та чи всіх? Може майстер Ґарван когось пропустив?
— Не турбуйся, решта чисті, — запевнила його Елвен. — Ґарван знає свою справу.
— Дай Диве, щоб так і було… А він точно зможе й далі добувати інформацію? Коли поборники дізнаються, що нам відомо про їхні секрети, то ще пильніше охоронятимуть Священну Канцелярію.
— Охорона не має значення. Ґарванові однаково, скільки…
Елвен сторожко замовкла й підняла вгору вказівний палець, сиґналізуючи про те, що до дверей кабінету хтось наближається. Як виявилося, це був королівський секретар з доповіддю, що міністри вже зібралися в Малій Залі.
— Дякую, майстре Леолане, — сказав Імар. — Тепер ви можете йти. Сьогоднішня нарада буде таємною, без помічників.
Секретар уклонився й вийшов. Король не сумнівався, що він і сам, без додаткових указівок, подбає про те, щоб міністерські секретарі, які напевно прибули разом зі своїми начальниками, залишили збори. Леолан аб Дахайн був сумлінним і вправним службовцем; а крім того, як недавно довідався Імар, ще й відданим — він рішуче відмовився надавати поборникам інформацію про дії короля і не став вимагати за цей прояв вірності жодної винагороди, бо вважав, що просто виконує свій обов’язок.
А буквально за хвилину з’явився Ґарван аб Малах із грубенькою текою в руках. Там були деякі документи, що їх Імар на минулому тижні наказав викрасти з архіву Священної Канцелярії. Певна річ, це був ризикований крок, але він вирішив, що ризик виправданий. Будь-якої миті поборники могли визнати ці документи небезпечними навіть для зберігання в архіві й знищити їх — а вони становили цінність лише в ориґіналі.
Імар пропонував Елвен повернутися до себе, однак вона наполягла на тому, щоб піти разом з ними; мовляв, так Ґарванові буде менше клопоту, йому не доведеться відволікатися й стежити за тим, чи їх ніхто не підслуховує. Проте Імар розумів, що насправді їй просто кортить узяти участь у цих зборах і на власні очі побачити реакцію міністрів, коли король поведе їх у бюрократичний бій з Конґреґацією…
Мала Зала призначалася для щоденних офіційних прийомів, а зустрічі з міністрами Імар зазвичай проводив у спеціальній залі для нарад в урядовому крилі. Але сьогодні, з огляду на обставини, він вирішив зібрати їх тут — зрештою, це засідання мало стати особливим, вирішальним у долі багатьох людей, а можливо, й цілої країни.
Слуги виявили неабияку моторність і вже встигли притягти до зали довгого стола й розставили довкола нього м’які стільці. Проте жоден з урядовців не сидів, усі були на ногах — хтось нервово кружляв поблизу стола, не в змозі стримати хвилювання, а хтось, на зразок Дивліна аб Ґалховара, з удаваним спокоєм стояв біля свого місця.
Увійшовши, Імар відповів на їхні привітання й гострим поглядом зміряв усіх дванадцятьох присутніх.
— Лорде
