Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
Рон аж затрусився з люті. Усі погляди зупинилися на ньому.
- Замовкни, Мелфою, - сказав Гаррі. - Рон, пішли.
- Поттер, ти ж у них, тіпа, літував, га? - вишкірився Мелфой. - Карочє, його стара справді така жирна, чи тільки на фотці?
- Мелфой, а ти бачив свою стару? - спитав Гаррі, тримаючи за мантію Рона, що рвався до Мелфоя. - Отой її вираз, наче в неї лайно під носом? Вона завжди така, чи то їй від тебе смердить?
Бліде Мелфоєве обличчя дещо порожевіло.
- Поттер, не смій ображати мою матір.
- То стули свою слиняву пельку, - відвернувся від нього Гаррі.
БАХ!
Хтось із учнів заверещав... Гаррі відчув, як щось біле й гаряче черкнуло його по щоці... він потягся по чарівну паличку, та не встиг до неї й доторкнутися, як почувся другий голосний БАХ! Ревіння прокотилося вестибюлем.
- НЕ СМІЙ, ХЛОПЧИСЬКО!
Гаррі обернувся. Мармуровими сходами шкутильгав професор Муді. Його чарівна паличка цілилася в білосніжного тхора, що тремтів на вимощеній кам'яними плитами підлозі саме там, де щойно стояв Мелфой.
У вестибюлі запала моторошна тиша. Ніхто, крім Муді, не ворушився. Муці повернувся, щоб глянути на Гаррі - принаймні його нормальне око глянуло на Гаррі, бо друге закотилося кудись назад.
- Він тебе не зачепив? - прогарчав Муді. Голос мав низький і скрипучий.
- Ні, - відповів Гаррі, - не влучив.
- АНУ НЕ ЗАЙМАЙ! - заревів Муді.
- Що не займати? - спитав спантеличено Гаррі.
- Не ти! Він! - проскрипів Муді, махнувши пальцем через плече на Креба, що збирався було підняти з підлоги тхора, але відразу завмер. Скидалося на те, що друге око Муді було магічне й бачило все, що діялося в нього за спиною.
Муді пошкутильгав до Креба, Ґойла й тхора, що нажахано пискнув і чкурнув до підвалів.
- Так буде неправильно! - прогримів Муді, знову спрямовуючи чарівну паличку на тхора. Той злетів на три метри вгору, тоді гепнувся об підлогу і знову від неї відскочив.
- Не люблю, коли на суперника нападають з-за спини, - загарчав Муді, а тхір підскакував дедалі вище й верещав від болю. - Так чинять лише смердючі підлі боягузи...
Тхір підлітав угору а його лапи й хвіст безпомічно теліпалися.
- Ніколи... більше... так... не роби... - примовляв Муді, а тхір з кожним словом гепався об кам'яну підлогу і знову від неї відскакував.
- Професоре Муді! - пролунав приголомшений голос.
Мармуровими сходами спускалася професорка Макґонеґел, тримаючи в руках цілий оберемок книжок.
- Вітаю вас, професорко Макґонеґел, - сказав незворушно Муді, ще вище підкидаючи тхора.
- Що... що це ви робите? - здивувалася професорка Макґонеґел, а її очі намагалися встежити за рухами тхора в повітрі.
- Даю урок, - пояснив Муді.
- Урок... Муді, це що, учень? - верескнула професорка Макґонеґел, і книжки посипалися з її рук.
- Еге ж, - підтвердив Муді.
- Ні! - крикнула професорка Макґонеґел, збігаючи по сходах і витягаючи чарівну паличку. За мить щось ляснуло, і на підлозі знову з'явився Драко Мелфой. Він лежав безформною купою, а його завжди прилизане біляве волосся розсипалося по яскраво-червоному обличчю. Кривлячись від болю, він звівся на ноги.
- Муді, ми ніколи не використовуємо трансфігурацію як засіб покарання! - ледве видихнула професорка Макґонеґел. - Невже професор Дамблдор вам про це не казав?
- Здається, щось таке згадував, - непевно почухав підборіддя Муді, - але я думав, що добрячий прочухан...
- Муді, ми призначаємо відповідні покарання! Або повідомляємо вихователеві гуртожитку!
- То я так і зроблю, - погодився Муді, дивлячись на Мелфоя з неприхованою антипатією.
Мелфой, чиї вицвілі оченята ще й досі були мокрі від болю й приниження, лиховісно зиркнув на Муді й пробурмотів якісь слова, серед яких можна було розібрати «мій батько».
- Он як? - тихо сказав Муді, прошкутильгавши кілька кроків, від чого у вестибюлі луною розійшовся цокіт його дерев'яної ноги. - Я твого батька знаю давненько... скажи йому, що Муді пильно стежитиме за його синочком... передай йому таке від мене... А вихователь у твоєму гуртожитку, здається, Снейп?
- Так, - обурено буркнув Мелфой.
- Ще один давній знайомий, - прогарчав Муді. - Я вже давно хотів побалакати з друзякою Снейпом... ану, ходімо... - Він схопив Мелфоя за руку і поволік до підвалів.
Професорка Макґонеґел кілька секунд стурбовано дивилася їм услід, а тоді спрямувала чарівну паличку на розкидані по підлозі книжки, і вони стрибнули прямо їй у руки.
- Не говоріть зі мною, - тихенько сказав Рон Гаррі й Герміоні, коли через кілька хвилин вони вмостилися за ґрифіндорським столом, а звідусіль лунали збуджені розмови про те, що допіру сталося.
- Чому? - здивувалася Герміона.
- Бо я хочу назавжди зафіксувати це в пам'яті, - пояснив Рон із заплющеними очима і піднесеним виразом обличчя. - Драко Мелфой - дивовижний стрибучий тхір...
Гаррі й Герміона розреготалися, а Герміона почала накладати їм на тарілки м'ясної запіканки. - Але ж він міг дуже Мелфоя покалічити, - сказала вона. - Добре, що професорка Макґонеґел вчасно його зупинила...
- Герміоно! - розлючено вигукнув Рон, знову розплющивши очі. - Ти псуєш найкращу мить мого життя!
Герміона нетерпляче щось буркнула і почала їсти з неймовірною швидкістю.
- Тільки не кажи, що тобі знову треба йти в бібліотеку, - здивовано глянув на неї Гаррі.
- Треба, - невиразно промовила Герміона. - Багато роботи.
- Ти ж сама казала, що професорка Вектор...
- Це не пов'язано з домашніми завданнями, - пояснила вона. За якихось п'ять хвилин Герміона спорожнила свою тарілку й побігла.
Не встигла вона піти, як її місце зайняв Фред Візлі. - Муді! - сказав він. - Він що, крутий?
- Немає слів, - додав Джордж, сідаючи навпроти.
- Крутіший за всіх крутих, - вигукнув найкращий друг близнюків Лі Джордан, умощуючись на стілець біля Джорджа. - Сьогодні ми були в нього на уроці, - повідомив він Гаррі й Ронові.
- І що? - поцікавився Гаррі.
Хлопці обмінялися багатозначними поглядами.
- Ми ще на таких уроках не бували! - сказав Фред.
- Він знає, - додав Лі.
- Що знає? - спитав, нахиляючись до нього, Рон.
- Знає, як це робити, - з притиском мовив Джордж.
- Робити що? - не зрозумів Гаррі.
- Боротися з темними мистецтвами, - розтлумачив йому Фред.
- Він усе в житті бачив, - підтвердив Джордж.
- Дивовижно, - сказав Лі.
Рон витяг з портфеля розклад уроків.
- Його урок буде
