Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- Мене вони не зупинять, - затявся Фред, люто зиркаючи на вчительський стіл. - Чемпіони зможуть робити те, чого нам ніколи тут не дозволяють. А ще ж і приз - тисяча ґалеонів!

- Ага, - повторив Рон з відсутнім виразом обличчя. - Тисяча ґалеонів...

- Ходімо вже, - гукнула Герміона, - ми тут залишимося самі, якщо ви не зрушите з місця.

Гаррі, Рон, Герміона, Фред і Джордж пішли до вестибюлю. Фред з Джорджем намагалися вгадати, як саме Дамблдор не допустить до участі в турнірі тих, кому не виповнилося сімнадцяти.

- А що то за непідкупний суддя, котрий вирішуватиме, хто стане чемпіоном? - поцікавився Гаррі.

- Не знаю, - відповів Фред, - але ми мусимо якось його обдурити. Думаю, Джорджику що нам вистачить кількох крапель старечого зілля...

- Але ж Дамблдор знає, що ви неповнолітні, - засумнівався Рон.

- Знає, але хто стане чемпіоном, вирішуватиме не він, - розсудливо мовив Фред. - Мені здається, що суддя просто обере найкращого з тих, хто записався на конкурс, і не зважатиме, скільки кому років. Просто Дамблдор не хоче, щоб ми подавали свої кандидатури.

-Але ж бували смертельні випадки! - стривожено нагадала Герміона, коли вони зайшли у двері, сховані за гобеленом, і вузенькими сходами рушили вгору.

- Так, - відмахнувся Фред, - але ж то було хтозна-коли! Та й узагалі - хто не ризикує, той не п'є шуму панського! Рон, а що, коли ми придумаємо, як обкрутити Дамблдора? Візьмеш участь у конкурсі?

- Як гадаєш? - спитав у Гаррі Рон. - Було б класно, ге? Хоч вони, мабуть, захочуть когось старшого... не знаю, чи ми готові...

- Я точно не готовий, - похмуро озвався за спинами у Фреда й Джорджа Невіл. - Але моя бабуся, мабуть, хотіла б, щоб я спробував. Вона завжди каже, що я повинен підтримувати родинну честь. Мені лише треба... ой!... - Невілова нога провалилася між сходинками. У Гоґвортсі було безліч таких сходів з пастками. Старші учні саме про цю підступну сходинку давно вже знали й перестрибували її автоматично, але Невіл, як завжди, знову про неї забув. Гаррі й Рон схопили його під пахви й витягли назад, а лицар в обладунках нагорі аж забрязкав і зарипів зі сміху.

- Замовкни, ти, - гаркнув йому Рон, грюкнувши по заборолу.

Вони підійшли до входу у ґрифіндорську вежу, що ховався за великим портретом Гладкої Пані в рожевій шовковій сукні.

- Пароль? - спитала вона.

- Бридня, - озвався Джордж.

Портрет відхилився, відкривши отвір у стіні, крізь який вони всі пролізли. У каміні потріскував вогонь, обігріваючи круглу вітальню, де було багато столів та м'яких крісел. Герміона похмуро зиркнула на мерехтливе полум'я, і Гаррі виразно почув, як вона пробурмотіла «рабська праця», перш ніж сказала їм «на добраніч» і попрямувала до дівчачої спальні.

Гаррі, Рон і Невіл піднялися гвинтовими сходами у свою спальню, що містилася на верхньому поверсі вежі. Під стінами височіло п'ять ліжок зі стовпчиками й темно-червоними запонами, а біля них стояли валізи їхніх власників. Дін і Шеймус уже готувалися до сну. Шеймус причепив до узголів'я ліжка ірландську стрічку, а Дін повісив над тумбочкою плакат Віктора Крума. Поряд висів його старий плакат Вестгемської футбольної команди.

- Маразм, - зітхнув Рон, киваючи на нерухомих футболістів.

Гаррі, Рон і Невіл перевдяглися в піжами й полягали. Хтось, очевидно, ельф-домовик, уже поклав під простирадла грілки. Було неймовірно затишно лежати в ліжку, прислухаючись до бурі, що лютувала надворі.

- Мабуть, я теж запишуся, - сонно пробурмотів у темряві Рон, - якщо Фред і Джордж придумають, як... Такий турнір... усе ж може бути, правда?

- Ага... - Гаррі перевернувся на другий бік, а в голові у нього промайнули яскраві картинки... він переконав непідкупного суддю, що йому сімнадцять років... він став чемпіоном Гоґвортсу... стояв на полі, тріумфально піднявши вгору руки, а всі учні плескали й кричали... він щойно переміг у Тричаклунському турнірі... серед натовпу вирізнялося обличчя Чо Чанґ, яке аж сяяло від захвату..

Гаррі розплився в усмішці, радий, що Рон не міг цього бачити.

- РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ -

Дикозор Муді

До ранку гроза вщухла, але стеля у Великій залі була й досі похмура. Важкі свинцево-сірі хмари вирували над головами Гаррі, Рона й Герміони, коли ті вивчали за сніданком розклад уроків. Неподалік від них Фред, Джордж і Лі Джордан обговорювали магічні засоби старіння - для того, щоб хитрощами проникнути на Тричаклунський турнір.

- Сьогодні непогано... цілий ранок будемо надворі, - зрадів Рон, проводячи пальцем по понеділковій колонці розкладу, - гербалогія з гафелпафцями і догляд за магічними істотами... от чорт, і знову зі слизеринцями...

- Після обіду - подвійне віщування, - простогнав Гаррі. Крім зілля й настійок, він найбільше не любив віщування. Професорка Трелоні постійно провіщала Гаррі смерть, а це його страшенно дратувало.

- А чого ж ти його не покинув, як я? - жваво озвалася Герміона, намащуючи грінку маслом. - Вивчав би тоді щось нормальне, скажімо, числомагію.

- Бачу, ти знов почала їсти, - зауважив Рон, дивлячись, як Герміона щедро намащує варенням грінку з маслом.

- Я вирішила, що є кращі методи боротьби за права ельфів, - набундючилася Герміона.

- Аякже. А ще ти голодна, - хихикнув Рон.

Зненацька щось зашелестіло над їхніми головами, й у відчинені вікна влетіло біля сотні сов з ранковою поштою. Гаррі машинально глянув угору, але серед безлічі сірих та рудих птахів не проглядалося білого кольору. Сови закружляли над столами, шукаючи своїх адресатів. Велика сіра сова підлетіла до Невіла Лонґботома й кинула йому на коліна пакунок - Невіл майже завжди забував щось удома. З другого боку зали пугач Драко Мелфоя сів йому на плече, доставивши звичний набір домашніх тістечок та цукерок. Намагаючись приховати розчарування, Гаррі знову взявся за кашу. Невже з Гедвіґою щось сталося, і Сіріус не отримав його листа?

Ці думки гризли Гаррі, доки він ішов стежкою між мокрої рослинності до третьої оранжереї. Там його увагу відволікла професорка Спраут, що продемонструвала класові небачено гидкі рослини. Вони були схожі на величезних чорних слимаків, що стирчали вгору з землі. Рослини легенько звивалися й мали на собі великі лискучі пухлини, заповнені якоюсь рідиною.

- Буботруби, - весело пояснила їм професорка Спраут. - Їх треба притиснути й вичавити