Танок з драконами - Джордж Мартін

— Дозволяю змушувати до бою вбивць і ґвалтівників. Також тих, хто всупереч моїй волі досі насмілюється торгувати невільниками. Але не злодіїв і не боржників.

Не заборонені були й звірі. Дані подивилася, як слон хутко впорався зі зграєю шести рудих вовків. Потім сталася кривава битва бика проти ведмедя, по якій обидві тварини лишилися помирати, страшенно пошматовані.

— Їхня плоть не марнується, — пояснив Гіздахр. — Різники приготують з забитих туш поживну юшку для голодних. Кожен, хто з’явиться до Брами Долі, зможе отримати собі миску.

— Хороший закон, — погодилася Дані. «Надто мало ви їх маєте.» — Треба подбати, щоб цей звичай не забули.

Після звірячих боїв учинили потішну битву — шестеро піших вояків проти шести вершників, у якій піші мали щити і довгі мечі, а кінні — дотракійські арахи. Потішні лицарі вбралися у довгополі кольчуги, потішні дотракійці жодних обладунків не мали. Наприпочатку перевага схилялася до вершників — вони затоптали конями двох суперників і відрубали вухо третьому. Та потім уцілілі лицарі почали нападати на коней; один за одним вершників збивали додолу і прикінчували — на велику відразу Джихікі.

— Це не справжній халазар! — оголосила вона огидливо.

— Сподіваюся, хоч ці трупи не вкинуть до вашої поживної юшки, — мовила Дані, поки з піску прибирали вбитих.

— Коней вкинуть, — відповів Гіздахр. — Людей — ні.

— Конятина з цибулею додає сил, — зауважив Бельвас.

Після битви відбулися перші пустощі дня — лицарський турнір між двома карликами, приведеними одним з юнкайських вельмож, що їх Гіздахр запросив на ігри. Один з карликів сидів на великому хорті, інший — на свині. Дерев’яні обладунки карликів були свіжопофарбовані та розмальовані; один ніс на собі оленя — знак узурпатора Роберта Баратеона, інший — золотого лева дому Ланістер. Вочевидь, так вигадали на її честь. Невдовзі витівки карликів змусили Бельваса рохкати сміхом, хоча Дані посміхалася кволо та вимушено. Коли карлик у червоному беркицьнувся з сідла і почав ганятися піском за свинею, а карлик на собаці — ганятися за ним, ляскаючи дерев’яним мечем по сідницях, вона мовила:

— Це мило та смішно, але…

— Майте терпець, люба царице, — мовив Гіздахр. — Зараз випустять левів.

Даянерис кинула на нього допитливий погляд.

— Левів?!

— Трьох одразу. Карлики їх не чекають.

Дані насупилася.

— Карликів озброєно дерев’яними мечами. Вони вбрані у дерев’яні обладунки. Як вони мають битися проти левів?

— Поганенько, — відповів Гіздахр. — Хоча хтозна — може, здивують нас несподіваним хистом. Та найпевніше верещатимуть, бігатимуть колами і намагатимуться вилізти з ями. Має бути дуже кумедно.

Але Дані це чомусь кумедним не здалося.

— Я забороняю так чинити!

— Ласкава царице… не хочете ж ви зіпсувати розвагу вашим любим підданим?

— Ви присягнулися мені, що всі бійці будуть дорослі та з доброї волі згодні битися на смерть за золото і шану. Карлики не давали згоди на битву проти левів дерев’яними мечами. Тому ви зупините її негайно.

Цар стиснув вуста. На мить Дані здалося, що в його незворушно спокійних очах промайнув спалах гніву.

— Воля ваша, — відповів зрештою Гіздахр і нахилився до розпорядника ями.

— Не пускайте левів! — наказав він, коли чолов’яга підбіг, тримаючи в руці батога.

— Жодного, ваша препишносте? Глядачі знудяться!

— Моя цариця сказала своє слово. Хай карликам не завдають шкоди.

— Людям не сподобається, що в них забрали розвагу.

— То виводьте Барсену — буде їм розвага.

— Вашій превисокості краще знати.

Розпорядник ями ляснув батогом і заволав наказ. Карликів забрали разом зі свинею та собакою; глядачі невдоволено сичали, кидали у них каміння та гнилі плоди.

Але схвальне ревище поновилося, коли на пісок швидким кроком вийшла Барсена Чорногрива — майже оголена, коли не рахувати перепаски на стегнах та сандалів на ногах. Висока темношкіра жінка приблизно тридцяти років рухалася з хижою вишуканістю пантери.

— Барсену дуже люблять, — мовив Гіздахр, поки ревище юрби наповнювало яму. — Хоробрішої жінки я не знаю.

Могутній Бельвас відповів:

— Битися з дівками — то не хоробрість. Битися з Могутнім Бельвасом — оце хоробрість.

— Сього дня вона б’ється з вепром, — зауважив Гіздахр.

«Еге ж, — подумала Дані, — бо ти не знайшов жінки їй у суперниці, хай яким гаманом трусив.»

— І схоже, не дерев’яним мечем.

Вепр був величезний звір з іклами завдовжки з людське передпліччя і крихітними очицями, що палали гнівом. Дані аж стало цікаво, чи не виглядав вепр-убивця Роберта Баратеона так само люто. «Жахливе чудовисько, жахлива смерть.» Протягом удару серця вона майже жаліла Узурпатора.

— Барсена дуже жвава та спритна, — мовив Резнак. — Вона танцюватиме з вепром, преосяйносте, і нарізатиме з нього шинку ножем, коли він пробігатиме повз неї. Ось побачите: перш ніж померти, він геть спливе кров’ю.

Саме так і почалося. Вепр кинувся у напад, Барсена крутнулася і ухилилася, її клинок зблиснув сріблом на сонці.

— Списа б їй, — мовив пан Барістан, поки Барсена спритним стрибком ухилялася від другого удару звіра. — У такий спосіб вепра не здолати.

Слова лицаря здалися Дані буркотінням чийогось старенького дідуся — як завжди казав Дааріо.

Клинок Барсени рясно спливав кров’ю; але невдовзі вепр зупинився. «Він розумніший за бика, — втямила Дані. — Він більше не нападатиме.» Тим часом Барсена дійшла тієї ж думки. Вона загрозливо верескнула, потроху ступила ближче до вепра, перекидаючи ножа з долоні в долоню. Коли звір відступив, Барсена вилаялася, сікнула лезом йому по пискові, намагаючись розлютити… і домоглася свого. Та цього разу її стрибок спізнився на крихітну мить; вепряче ікло розчахнуло їй ліву ногу від коліна до промежини.

Стогін вирвався на волю з тридцяти тисяч горлянок. Затискаючи розірвану плоть на нозі, Барсена впустила ножа і спробувала позадкувати геть, але не подолала і аршина, як вепр напав знову. Дані відвернула обличчя.

— Оце була така хоробрість, як треба? — запитала вона Могутнього Бельваса під моторошний вереск, що розносився понад піском.

— Битися зі свинями — хоробрість. Верещати отак гучно — ні. Могутньому Бельвасові боляче у вухах. — Євнух потер своє кругле черево, похрещене старими білими рубцями. — А ще Могутньому Бельвасові млосно у шлунку.

Вепр занурив писок у живіт Барсени і почав виїдати тельбухи. Рознісся сморід, якого цариця не могла вже терпіти. Спека,